Розділ «Частина третя»

— Ні, Гахаре. Цей білий чоловік — каліман біля, поважна особа, але не тана пакегі. Він хоче говорити з тобою.

— Ні! — відрізав Гахар.

його відмова була для мене несподіваною.

— Чому, Гахаре? Він нанай біля — добра людина.

Ваш приятель.

— Приятель? — глянув на мене Гахар здивовано. — Не вірю, Андо. Тільки ги наш приятель. Ось я прийшов до вас без списа, а цей пакегі з стрілою, що пускає блискавки. Чому?

І справді, в ад'ютанта на поясі висів чималий пістолет. Я знав, що не слід було йти до тубільців із зброєю, і ще на кораблі хотів сказати ад'ютантові, щоб він залишив пістолета, але на наважився. Боявся, щоб він не подумав чого поганого. Ад'ютант помітив недружелюбний погляд Гахара і спитав мене, в чім річ.

— Головний жрець не хоче вести переговори з нами…

— Чому? — здивувався ад'ютант.

— Коли два ворогуючих племені вирішують вести переговори, — пояснив я, — вони сходяться в певному місці без зброї. А ви прийшли з пістолетом. Головний жрець розглядає це як ворожий акт по відношенню до племені і не хоче вести переговорів.

— Що ж я маю робити? — спитав ад'ютант.

— Залиште пістолет край лісу і поверніться без нього.

— О ні, це неможливо! Статут забороняє!

— Гаразд, тоді дайте пістолет мені.

Ад'ютант відстебнув пістолет од пояса і віддав мені.

— Тепер ми можемо говорити, так? — звернувся я до Гахара.

— Тепер можемо говорити, — сказав він і підійшов ближче до нас.

«Переговори» почалися. Гахар сказав, що Велика рада вирішила, щоб усі повернулися до селищ і збудували собі нові хатини, якщо пакегі обіцяють не турбувати їх своїми відвідинами. Вони не хочуть од пакегі ніякої допомоги і не бажають з ними зустрічатися. Коли я сказав йому, що пакегі допоможуть їм швидше збудувати хатини, Гахар замахав руками:

— Ні і ні! Не треба нам їхньої допомоги. Ми самі побудуємо хатини. Чи обіцяє біла людина, що жоден пакегі не зайде в наше селище?

Я переклав його слова ад'ютантові. Трохи подумавши, він сказав: