Розділ «Частина третя»

Я зовсім не розуміюсь на кораблях і не можу сказати, чи був корабель контр-адмірала лінійним, чи броненосцем, а чи крейсером. Я не знав і його тоннажу, але це справді був великий корабель з десятком гармат різних калібрів з обох боків палуби. Завдяки довгим жерлам, корабель був схожий на великого їжака з настовбурченими голками, що відчув небезпеку і приготувався зустріти її. І на цьому великому кораблі для мене не знайшлося місця, я спав у матроській їдальні на лаві. Між іншим, вона була досить зручна, хоч і тверда, як нари в моїй хатині. Увечері матроси давали мені подушку і ковдру. Електричні лампи горіли цілу ніч, і світла було досить, щоб читати, але на всьому кораблі я не міг знайти жодної цікавої книжки, крім кількох кримінальних романів. Я б із задоволенням прочитав англійською мовою Марка Твена, Джека Лондона або Теодора Драйзера і запитав ад'ютанта, чи не може він мені знайти книжку одного з них американських письменників.

— Що ви кажете! — вигукнув здивований нащадок креолів. — Морякам заборонено читати такі книжки.

— Чому?

— Тому, що вони небезпечні. Драйзер — комуніст, Джек Лондон — соціаліст, а Марк Твен, хоч і не був ні комуністом, ні соціалістом, але ще небезпечніший, ніж ті двоє.

Не маючи чого читати, я йшов до їдальні тільки опівночі, лягав на свою лаву і відразу ж засинав, а на світанку піднімався на палубу до матросів. В цю ранню годину вони звичайно мили палубу, а оскільки офіцери ще спали, дозволяли собі різні вільності та жарти. Це були молоді, веселі, життєрадісні хлопці мого віку, і я легко знаходив з ними спільну мову.

Якось до мене підійшов ад'ютант і сказав, що вартові помітили в селищі чоловік десять тубільців, які оглядали погорілі хатини. Але коли моряки підійшли ближче, вони розбіглися і зникли в лісі. Це стало відомо контр-адміралові, і той звелів мені відправитись на берег і порадити тубільцям спокійно повернутися в селище і зайнятися своїми справами. Ніхто їм не завдасть ніякого лиха. Навпаки, дадуть все необхідне для відбудови погорілих хатин. Контр-адмірал навіть хотів послати їм на допомогу з десяток японців. Якщо тубільці не хочуть мати справи з японцями, він згоден дати американських матросів і двох теслярів. Взагалі контр-адмірал ладен був зробити все можливе, щоб полегшити становище тубільців і поправити зло, заподіяне японцями.

— Старик вимагає від нас доброго ставлення до дикунів, — сказав ад'ютант на закінчення.

Контр-адміралові було років п'ятдесят п'ять, а нащадок креолів називав його стариком. І я подумав: «Так, дітям батьки завжди здаються старими».

— Вам знову є робота, — посміхнувся ад'ютант. — Старик посилає вас до дикунів із спеціальною місією.

Він замовк, чекаючи, мабуть, що я запитаю, про що йдеться, але я мовчав.

— Може, ви не хочете? — подивився він на мене здивовано.

— Чому? Я й раніше говорив контр-адміралові, що завжди готовий бути йому корисним.

— Коли ви думаєте зійти на берег?

— Хоч і зараз, якщо треба.

— Гаразд, я доповім старику.

Він пішов доповідати, а я лишився на палубі. Душ десять босих матросів з закачаними холошами, голі до пояса, з галасом набігли звідкись і почали мити палубу. Один тримав гумовий шланг, скручений, наче змія, і поливав дошки сильним водяним струменем, а другий тер їх щітками, прив'язаними до довгих держаків. Їхні мокрі, засмаглі спини блищали на сонці. Всі були здорові, спритні й веселі. Той, що тримав шланг, «ненароком» впустив його так, що, падаючи, він описав велику дугу і облив холодним душем голі спини товаришів. Зчинився гамір, вигуки й сміх лунали з усіх боків.

— Без хитрощів, Тоде! — крикнув високий, худий юнак з веснянкуватим обличчям. Всі порозбігалися, а він стояв, розкарячивши довгі ноги, і ніби приріс до місця. — Давай прямо, не бійся, Тоде! — знову крикнув він матросові, який «упустив» шланг. — Якщо зіб'єш мене з ніг, матимеш пляшку рому.

— Гаразд, патагонцю! — відповів Тод. — Зараз ти лежатимеш на палубі, а я вип'ю твій ром одним духом.

І він справді вхопив шланг, щоб направити на «патагонця», але той зупинив його.

— Стривай, Тоде! Мені неясно. Якщо ти мене зіб'єш, одержиш пляшку рому. Але якщо не зіб'єш, то даси мені пляшку, і я вип'ю її за твоє здоров'я. Згоден?