Розділ «Частина перша»

— Погана, — без вагань відповів Амбо. — Уїн-уїн. Арикі говорив, що я умру від твого кобраю.

— Але ж ти видужав…

— Видужав. Ти дав мені нанай кобрай. Вчора я зустрів Арикі й сказав йому: «Амбо видужав. Амбо не вмер. Пакегі дав Амбо нанай кобрай. Пакегі — нанай біля».

— А він що?

— Сказав, що Дао натравить на мене кадіті, що я вмру од кадіті.

– І ти віриш йому?

— Арикі бреше, — відповів Амбо. — Арикі — уїн біля.

Я подарував юнакові кишеньковий ножик, що дістався мені від капітана. Амбо дуже зрадів і негайно побіг в селище похвастатись перед товаришами подарунком від білої людини з місяця.

Ми з Амбо стали хорошими друзями. Відтоді, як остаточно загоїлась його рана, юнак змінив своє ставлення до мене. Тепер він повністю довіряв мені. Амбо дуже хотілось якось віддячити своєму рятівникові, але він не знав як. Інколи Амбо розповідав мені про Арикі. Жрець уже старий. Він — «рапуо» — головний жрець усього племені. Арикі часто лякає тубільців якимось «білим листям», за допомогою якого він нібито вгадує думки людей. Хто не підкоряється йому, того жрець лякає ідолом Дао. Ідол натравляє на непокірних кадіті. А кат діті — зміїна отрута кобри — найстрашніший бич остров'ян.

Амбо наговорив мені про Арикі такого, що я теж почав боятися цієї людини. Підступний жрець наполягав на тому, щоб нас, білих людей з місяця, знову кинули в океан, але цього разу вже міцно прив'язавши каміння до ніг. Мовляв, плем'я мусить покінчити з нами раз і назавжди, бо ми люди небезпечні, можемо відігнати рибу з затоки, висушити таро, ямс і хлібні дерева… І, що найжахливіше, ми нібито вміємо викликати арамру — землетрус. А тубільці дуже бояться арамру. Колись на острові був сильний землетрус: він зруйнував усі хатини, багато людей загинуло, а ті, що були в морі, потонули.

— Тана Боамбо хороший, — відповів юнак. Потім, згадавши щось, запитав: — Ти можеш робити грім?

— Можу, — сказав я.

Глянувши недовірливо мені в очі, він знову запитав:

— Зараз можеш?

— Зараз не можу, бо не взяв з собою гвинтівку.

— А що це — гвинтівка?

Я пояснив юнакові, що це така стріла, з якої вилітає грім. Якщо він хоче, я можу повезти його на великий човен і показати гвинтівку. Але Амбо відмовився. Тоді, вирішивши продемонструвати перед своїм другом силу вогнепальної зброї, я сів у човен і поплив до яхти. Уб'ю, думав, якусь тварину, а хлопець рознесе цю звістку по всьому селищу. Нехай старий Арикі знає, що таке гвинтівка, щоб йому більше й на думку не спало топити нас.

Я взяв на яхті мисливську рушницю, підперезався Смітовим патронташем і знову поїхав на берег.

Ми з Амбо відійшли далеченько од селища, аж до Скелі Вітрів, і, звернувши в річище струмка, попрямували вгору. Могутні віти велетенських дерев, що росли обабіч, переплітались над нашими головами, утворюючи над струмком зелений тунель, куди майже не проникало сонячне проміння. Довжелезне листя пальм звисало до самої води. За поворотом починалося зелене плесо, поросле очеретом. Велике дерево, повалене бурею, упало через струмок, утворивши над ним щось подібне до містка.

Раптом Амбо вхопив мене за руку й шепнув: