Розділ «Частина перша»

Гахар задумався і, не знаючи, що відповісти, тільки плечима знизав. З його слів я зрозумів, що Арикі — жрець племені.

— А що він ще говорить? — запитав я старого тубільця.

— Арикі каже, що білі люди з місяця виженуть рибу з затоки.

— А не говорив він, що пакегі зроблять арамру?

— Говорив. Арикі каже, що Дао нашле кадіті на кожного, хто ходить до пакегі.

— А хто такий Дао?

— Це не людина.

— А що?

Гахар пояснив, що Дао — їхній ідол. Зроблений з дерева. Стоїть в «лібаті гаолані» — в хатині вічного вогню. А ця хатина — за селищем, у лісі. В ній горить вічний вогонь. Підтримує вогонь найстаріша жінка племені. Вона постійно живе в хатині вічного вогню й ніколи не виходить звідти.

— А де живе Арикі? — запитав я.

— В селищі.

— А тана Боамбо?

— Теж у селищі.

Слова Гахара розпалювали мою цікавість, і я вдруге запитав:

— Так хто ж головніший: тана Боамбо чи Арикі?

Старик знову знизав плечима. Він або не знав, або ж не хотів говорити. Я помітив також, що коли Гахар говорить про Арикі, він понижує голос, наче боїться, щоб не почув жрець.

Минуло ще два тижні. Рана молодого Амбо майже загоїлась. Він щодня приходив до малої затоки, а після перев'язки сідав поруч зі мною і починав розпитувати, хто зробив намисто, дзеркальця й барвисті стрічки, які я дарую всім; хто зробив сумку, ліки…

— На місяці багато людей? — запитав він якось.

Я відповів, що на місяці люди не живуть, але хлопець не повірив. Я теж запитав його:

— Арикі хороша людина чи погана?