Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

— Не треба цього, Андре.

— Може й не треба.

Від будинку почулися кроки. До хвіртки підійшов хлопчак і зупинився, безцеремонно розглядаючи Андрія.

Андрій зиркнув на рудого підлітка.

— А-а, давній знайомий, — здивовано вигукнув він.

— Щось не пригадую.

— Гаштет «У красуні Ірми» пам'ятаєш? Де ти вперше зустрівся з батьком?

— І гаштет, і батька, і навіть Ірму пам'ятаю, а тебе ні, — лукаво схилив набік голову Віллі.

— Ну гаразд, ти не пам'ятаєш, то, може, батько згадає, — всміхнувся Андрій і прочинив хвіртку.

— Заходьте, заходьте. Батько дома, — запросила Марта.

Старий Вольф лежав на кушетці, вкритий вовняним пледом. Уздрівши гостя, схопився.

— Кого я бачу, Андре! Я думав, ти вже давно дома. Здоров будь.

— Добрий вечір. На жаль, я ще й досі на Берг-ам-Ляймі.

— В таборі?

— Атож.

— Ну, як там? Сідай.

Андрій поставив стілець ближче до кушетки і сів.

— А ти все такий же. Навіть ця форма тебе не змінила.

Хлопець промовчав, тільки зітхнув важко.

— Марто, нагрій нам кави.