Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

— Ти що ж, за кого мене маєш? — загрозливо процідив Шпинь і, як бугай, нагнув жилаву шию.

— А таки за порядну наволоч! — голосно, щоб усі чули, промовив бородатий.

Грицько засичав, очі йому палилися кров'ю, і він кинувся на бородатого з кулаками. Але несподівано дістав такий могутній удар в щелепу, що відлетів назад і витягся на підлозі на весь свій довжелезний зріст. Деякий час лежав нерухомо. Хтось невидимий у темряві порадив:

— Вставай, простудишся…

Шпинь схопився на рівні ноги. В руці у нього блиснуло лезо ножа. На цей раз він не поспішав нападати — весь зібрався, напружився, неначе звір перед стрибком. У горлі клекотала брутальна лайка. Рвонувся вперед. Замахнувся ножем. Здавалося, ще мить — і ніж, мов хижий пазур, уп'ється в груди бородатого. Але той встиг відхилитися, і ніж промазав. Блискавичним ударом в живіт бородань зігнув довжелезну постать Шпиня навпіл. Жорстокий удар знизу в обличчя, і, безпорадно розметавши руки, Шпинь звалився на підлогу. Хвилини дві стояла напружена тиша. І тільки тоді, коли Шпинь розплющив очі і застогнав, в теплушці загомоніли.

— Так йому й треба…

— Фашистський підбрехач…

— Цілу дорогу воду варить.

Тільки тепер Шпинь побачив мертвого гуцула і зрозумів усе.

Він сперся на руки, труснув важкою головою, звів на бородатого каламутний погляд. Одутлуваті щоки затряслися в безсилій злобі, а руді маленькі очі кидалися з боку на бік, мов зацьковані лисенята. Бородань підняв з підлоги ніж, оглянув його. На рукоятці красувалося випалене «Г. Шпинь». Солдат засунув ножа за кирзову халяву стоптаного чобота.

Десь здалеку, від голови ешелону, долітали звуки губної гармошки. Розірвана вітром мелодія веселого баварського танцю ніби глумилася над смертю чорнобрового Михайлика.

— Грай, Рудольфе. Веселіше грай! Ех, хай йому чорт, я колись танцював… — Репке звівся на п'яні ноги, хитнувся раз, другий і знову сів.

— Скажу тобі, як другові, Манфреде. Тільки-но проїдемо Штірійський перевал, нап'юсь до зелених чортів! А там… в рот не візьму.

— А я до армії і не нюхав, — промовив Рудольф.

Репке скосив на нього п'яні очі.

— Ти ще і в армії нічого не нюхав. Хіба ти знаєш, що таке війна, окопи, атаки, смерть?.. — Репке опустив на груди важку, лису, мов більярдна куля, голову. Зітхнув глибоко і рвонув комірець кітеля. — Ти грай! Грай, коли тебе просять.

— Ні, наш Руді справжній вояка, — почувся хриплуватий голос Гайнца. Він сидів у кутку і, здавалося, дрімав, розімлілий від тепла і шнапсу. — Сьогодні Рудольф відбив справжню атаку.

— Що ти верзеш? — кинув Репке.

Гайнц розплющив одне око і глянув на єфрейтора.

— А ви хіба не чули, як Руді відстрілювався? Йому, як кажуть, саме до вітру приспічило, а ті свині на нього дрючком. От він по них з автомата як шарахне… Ледве штани вдержав.