Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

— Ні, гер соціаліст, від трупного духу. Якби не ви і ваші партійні бонзи, хіба наці змогли б перетворити Німеччину на суцільний морг? — Симона захльоснула злість.

— Чого ти до мене причепився? Я ледве на ногах стою. Совісті в тебе нема.

О, слово «совість» лиш для боягузів

Та щоб на дурнів наганяти ляк.

Закон нам — меч,

і совість нам — кулак!

— Щось ти заговорив, як фюрер, — Франц знову закашлявся.

— Ні, це сказав не Гітлер, це — Шекспір, «Король Річард третій». Якби у свій час ти читав Шекспіра, а не Шопенгауера, все було б інакше.

— Облиште пусті балачки, — гримнув на них лікар, — робіть, що наказано.

Санітари вийшли, кроки їх затихли, але кашель ще довго долітав з глибини барака. Андрієві важко було лежати нерухомо. Заклякли ноги, біль давив потилицю, у кінчики пальців голками стукала кров. Проте він не ворухнувся жодного разу. Вже тричі поверталися санітари. Мовчки знімали з носилок трупи і йшли знову, а він усе лежав, чекаючи наказу лікаря. Раптом Андрій почув чиїсь кроки. Хтось зайшов до амбулаторії і так грюкнув дверима, що заходили ходором стіни.

— Ти тут? Дервіль?

Це був Венцель. Андрій одразу пізнав його хрипкуватий голос.

— Тут, — лікар вийшов із свого закутка.

— Помер. Той червонопузий з третього барака, номер 98506.

— Цього слід було чекати. Він був у такому стані…

— Зараз мене викликали в гестапо. Питали, чому помер.

— Ви б у них спитали. Їм краще знати.

— Не мели дурниць. Вимагають акта по всій формі.

— Це можна. Зараз прийдуть санітари. Принесуть його сюди. Оглянемо і напишемо акта. Там уже лежать під стіною четверо. На них теж складати акта по всій формі? І цей на тапчані теж мертвий. Ви йому, видно, ребра поламали.

— А, чорт з ним, — перебив Венцель, — іншого знайду. Хіба комендантові не однаково, кого я на браму дам. Ти мені акта склади, так щоб по всій формі…