Венцель плюнув, брутально вилаявся і пішов геть. Санітари взяли Андрія під руки і потягли в комірчину.
— Покладіть на тапчан, — наказав Дервіль, — решту розведіть по нарах.
Франц і Симон вийшли. Лікар прихилився плечем до одвірка, поклав долоню на лоб, стис пальцями пульсуючі скроні. Кров молотками била у мозок. «Як усе недобре вийшло. Що тепер робити з цим бідолахою? Увечері Венцель поведе його «на браму». З гестапівської катівні, де фон Глевіц провадить свої досліди, ще ніхто не повертався назад. Примусове розслаблення волі. Психологічний ефект, профанація, проте хлопчина може просто злякатись. Ще зовсім дитина, де йому знати про хитромудру підлість гестапо. Обдурять, залякають, примусять розказати все. Що ж робити? Де знайти вихід? Насамперед не розпускати нерви. До вечора ще є час». Дервіль почухав горбкуватий ніс. Думка працювала напружено, чітко. Все ставало на свої місця, ніби в математичній задачі, яку треба було вирішити. «Хлопець не повинен потрапити «на браму». Венцель не встиг запам'ятати його обличчя — він взагалі поганий фізіономіст, але номер. Номер капо запам'ятав напевне. В цьому він має досвід. Так, номер повинен залишитися. Можна використати і втрату свідомості. Хлопець упав на очах капо. Якщо сказати, що він помер, не опритомнівши? Логічно. Венцель звик до цього. Люди мруть сотнями. Залишається тільки зробити все так чисто, щоб комар носа не підточив. Скоро повернуться Франц і Симон. Вони не повинні нічого знати. Так буде краще».
На тапчані заворушився Андрій. Розплющив очі, повернув голову до лікаря. Дервіль підійшов до нього.
— Слухай, якщо ти не робитимеш так, як я тобі кажу, нас обох повісять на воротях ревіра. Чого ти підвівся там, у бараці? Сто чоловік залишились лежати, і все для них обійшлося, — шепотів гасконець.
— Вони мертві, — промовив Андрій.
— Вони просто розумніші за тебе. Ти повинен робити те, що я тобі кажу. Зараз ти ще не опритомнів, розумієш? І будеш непритомним, аж поки я не звелю тобі встати. Сюди ідуть…
Андрій заплющив очі. Рука безсило впала на тапчан. Дервіль одійшов у куток, де стояло, завішане рогожами, його ліжко. Санітари внесли тіло померлого.
— З лівого відсіку, — почув Андрій голос Симона, — 76483…
— Покладіть під стіну, я зараз огляну. Несіть решту.
Санітари зняли труп з носилок і поклали його на підлогу.
— Франце, ти коли-небудь бачив Гамлета? — запитав Симон.
— На біса він мені, — буркнув Франц.
— Ні, ти скажи, — наполягав бельгієць.
— Облиш його, Симоне, — порадив із кутка лікар.
— Я хочу розповісти йому про гробокопателів. Пам'ятаєте, мосьє професор?
Наш вік звихнувсь. О доле зла моя!
Наш вік повинен виправити я…
Гамлет — принц датський., Принциповий був хлопець.
— Що це тебе зранку на вірші потягло? Чи не з голоду? — запитав крізь кашель Франц.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний лабіринт» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ“ на сторінці 41. Приємного читання.