Розділ «Григорій Гребньов «Інший світ» Науково-фантастична повість»

— От уже ні за що б не сказав, що ти, Петре, шибки вмієш бити!

— Умію, Андрію Гавриловичу! — соромливо признався студент. — У дитинстві я стільки шибок перебив…

Він схопив лопату, розмахнувся і плазом ударив по «склу». Розлігся різкий брязкіт заліза, і… «скло» лишилось цілим і непошкодженим.

Юнак засоромлено оглянувся. Берсеньєв здивовано ворухнув бровами.

— Та ти що? Лопатою скло розбити не можеш? — спитав Майгін.

Боячись, що в нього відберуть лопату, Петя розмахнувся з усієї сили і вдруге торохнув по «склу», але вже не плазом, а ребром лопати. Брязнули іскри, а «скло» знов лишилось неушкодженим.

Майгін уважно оглянув поверхню впертого «скла»: жодної подряпинки, жодної тріщини не було видно.

— Це мені подобається! Адже тут не більше сантиметра завтовшки. Хотів би я мати посуд з такого скла.

Берсеньєв теж уважно оглянув «скло»; схоже було, що він його обнюхує, а не розглядає…

Майгін поплював на. долоні, взяв у руки кирку і хвацько викрикнув:

— Розійдіться!..

Як на ярмарку біля силоміра, він розвернувся і сильним ударом обрушив кирку на тонку прозору плівку підземного «вікна». З-під кайла вирвався фейєрверк іскор, схожих на маленькі блискавки, але… «скло» і на цей раз лишилось цілим.

Майгін вилаявся і кинув кирку.

— Боюсь, Андрію, що це зовсім не скло, — сказав Берсеньєв, уважно розглядаючи тонку прозору перепону, що відділяла їх од підземного міста.

— А що ж це? — запитав Петя.

— Не знаю. У всякому разі, якщо це навіть і скло, то міцність його, напевно, перевершує всі наші уявлення про скло. Але не в цьому справа… Андрію, ідіть сюди і уважно подивіться на стіни величезного купола над цим містом.

Андрій і Петя припали до вікна:

— Бачите, як уся порода, що нависла над підземним містом, відбиває світло запалених ламп? Вона наче гладенько відшліфована зсередини і облита якоюсь прозорою глазуррю.

— Так, так! — вигукнув Петя.

— Далі, ви вже помітили, звичайно, що порожнистий простір над містом має строго правильну форму півкулі.