— «Нун, нун, фаулінзер! Ауф!»[10] — відповідав у тон словами Карла Івановича мій сусід.
Ми з ним великі друзі. Я люблю цього розумного, делікатного, сердечного старика, і він, здається, платить мені такою ж симпатією, Григорій Миколайович уже тепер на пенсії, а в свій час він був визначним геологом. Він багато мандрував по світу, брав участь у цікавих геологічних експедиціях. Крім того, він поліглот і володіє не тільки всіма європейськими мовами, але може розмовляти по-китайськи, по-японськи, по-монгольськи, по-корейськи і кількома індуськими діалектами.
Для мене, журналіста і літературного працівника, такий друг і сусід був просто скарбом. Григорій Миколайович часто заміняв мені енциклопедію, бо не було такої речі, про яку б він не знав усе або майже все.
Я поздоровив його з новою великою перемогою радянської науки і докладно розповів про запуск радянської космічної ракети. Григорія Миколайовича це повідомлення надзвичайно схвилювало.
— Виходить, вирвались?.. — закричав він. — Виходить, проникли нарешті туди, в «інший світ»?..
Він заметушився і забігав по кімнаті, розмахуючи руками.
— Я ж казав, я вірив, я доводив це… З мене сміялись… У дім для божевільних запроторити хотіли… А тепер ось!.. Дивіться!.. Людина вже послала в неосяжний зоряний світ свій космічний корабель! Недалеко той час, коли і сама туди полетить!
Він зупинився і подивився на мене палаючими, дивно похолоднілими очима:
— Ви вірите в це?..
— Авжеж!
— О-о! Я доживу до цього дня! — вигукнув він І, оглянувшись з острахом навкруги, тихо додав: — Більше того — я дочекаюся їх повернення! Вони обов’язково повернуться…
— Про кого це ви, Григорію Миколайовичу? — здивовано запитав я,
— Про Арнаутова, про Майгіна, про всіх, кого вважають загиблими… А вони ж не загинули! Сорок п’ять років тому вони полетіли туди, куди сьогодні пішла наша радянська ракета…
Я ніколи не чув ні про якого Арнаутова, ні про те, що хтось сорок п’ять років тому полетів у Космос… І ніколи раніше не бачив мого спокійного, урівноваженого Григорія Миколайовича таким збудженим. Усе в ньому кипіло, вирувало, раділо, кожен мускул його лиця тремтів, а очі!.. Я давно не бачив людей з такими очима: вони сяяли, сміялися і, здавалось, бачили щось таке дивне, чого ніхто ніколи не бачив…
Я розповім тут незвичайну історію, яку розказав мені Григорій Миколайович того чудового ранку, коли наша радянська ракета з величезною швидкістю линула до Місяця. Крім Венберга, ніхто не знав цієї історії. Венберг нікому не розповідав її вже сорок три роки, відтоді, як мало не опинився в домі для божевільних. Але я вірю кожному слову люб’язного Григорія Миколайовича. Не вірю тільки, що він коли-небудь зустріне друзів, яких втратив сорок п’ять років тому…
Підземне чудо
На початку 1913 року з Петербурга на Корякський півострів вирушила геологічна експедиція. Вона мала дослідити геологічну будову гірського плато на південному сході півострова і визначити вік деяких його верств. Два геологи і один студент-практикант повинні були, крім того, обслідувати район сопок на захід від плато і взяти зразки вивергнутих порід на різній глибині.
Звичайно, що в дорозі на Далекий Схід і на самому півострові геологам довелося пережити немало всіляких пригод. Але цю розповідь краще почати з того знаменного дня, коли один учасник експедиції в район сопок, молодий геолог Андрій Гаврилович Майгін, зробив незвичайне відкриття, яке відіграло величезну роль у його житті і в житті інших учасників цієї дивної епопеї.
Разом з Майгіним у районі сопок був досвідчений геолог Клавдій Володимирович Берсеньєв, а також молодий практикант, студент Петербурзького університету Петя Благосвєтлов, син відомого хіміка, професора Петра Аркадійовича Благосвєтлова.
З допомогою ламутів геологи добрались до сопки Коронної — так у XIX столітті назвали найбільший вулкан у цьому районі російські переселенці. Місцеве, населення називало сопку Коронну «Вогняною горою». Триста років тому Вогняна гора диміла й клекотіла, викидаючи хмари сірчистої пари, але потім стихла і з часом заросла низькими, кривими деревами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Втрачений скарб. Інший світ» автора Гребньов Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Григорій Гребньов «Інший світ» Науково-фантастична повість“ на сторінці 2. Приємного читання.