Розділ «Григорій Гребньов «Інший світ» Науково-фантастична повість»

— Ну, Петре, наберися терпіння. Будемо довбати з іншого боку, доки не доберемося до тих дверей. Я примушу цей зачарований «сезам» відчинитися перед нами!..

Майгін і Берсеньєв вирішили до певного часу зберігати своє відкриття в таємниці. Вони знали, що на Далекому Сході живуть і працюють багато знавців і дослідників краю: Арсеньєв, Кузнецов, доктор Кирилов та інші. Добре було б зв’язатися з ними. Але ці вчені жили в різних містах Сибіру і Далекого Сходу. Майгіна і Берсеньєва відділяли від них сотні і тисячі верст морського шляху і тайгових доріг… А тим часом тупі неуки-адміністратори, дізнавшись про дивовижне відкриття геологів, могли зіпсувати все і перешкодити вченим ґрунтовно вивчити фантастичну підземну знахідку.

Треба було повідомити про дивне відкриття учасників експедиції, які працювали на іншій ділянці плато, але в кращому разі вони прибудуть сюди через півтора місяця — їм доведеться пройти важкий шлях через весь півострів. Таким чином, щоб швидше прорити хід до дверей у прозорій сфері, лишалося звернутись по допомогу до ламутів, стійбище яких знаходилося за три версти від табору геологів. Розплатитися за допомогу можна було тютюном, пачками пороху і дробу.

Друзі так і вирішили: покликати на допомогу ламутів, проте своє відкриття зберігати від них у таємниці. Це були смирні і залякані царськими чиновниками оленярі та мисливці. Але хто знає, що спаде на думку цим затурканим і забобонним людям, коли вони побачать підземне місто? Досить якому-небудь брудному і боягузливому шаманові вдарити в бубон і заверещати, що «злий дух побудував своє житло біля їхнього стійбища» — І смирні ламути можуть уночі перебити геологів, а хід до підземного міста завалити камінням. Тому Берсеньєв запропонував прокласти новий хід з допомогою ламутів тільки до певної глибини, а потім відпустити їх і далі вже, до прозорої сфери, добиратися своїми силами. Одночасно Берсеньєв вирішив послати одного з ламутів із запискою до Ніни Росс і Венберга, які працювали в групі на другому боці плато.

На переговори з ламутами, на точне визначення напрямку і глибини другої похилої шахти і на підготовку до роботи пішло три дні. Власне кажучи, всіма цими справами займались виключно Майгін та Берсеньєв. Петя цілими годинами просиджував у старій шахті біля прозорої сфери. Озброївшись біноклем і темними окулярами, він розглядав таємниче, безлюдне містечко в товщі лавового шару. Картини, одна фантастичніша за одну, пропливали в його думках… Хто знає, може, давно-давно, тисячі років тому, далеко від Єгипту, Месопотамії, Індії та Китаю, далеко від усіх стародавніх колисок людської культури, на далекій Півночі, може, навіть на якому-небудь не відкритому ще материку біля полюса, існувала могутня цивілізована держава… І єгипетські мудреці порівняно з ученими цієї держави були… ну, такі як нинішні австралійські папуаси порівняно з ученими Санкт-Петербурзької Академії наук, паризької Сорбонни і Британського королівського наукового товариства. Люди жили в цій державі надзвичайно цікаво, створювали якісь дивовижні машини, будували прекрасні міста і маленькі чудові селища. Ось там, унизу, одно з таких селищ. Вони збудували його на півострові. Можливо, що це був найпівденніший аванпост їхньої держави.

Може, вони не переносили нашого помірного клімату і жили тільки у високих широтах. І були ці люди красиві, високі, здорові, горді і незалежні… А чому «були»? Що, коли вони живуть і тепер? Може, наш світ здається їм надто примітивним і нецікавим, і вони не спілкуються з нами. Все може бути…

Так фантазуючи, Петя не забував розглядати таємниче містечко внизу. Він помітив, що там не було вулиць — маленькі красиві будиночки стояли концентричними колами, а в центрі височіла велика споруда з куполоподібним дахом…

Всього в містечку налічувалося тридцять чотири споруди, але не всі з них можна було назвати «будиночками». Там були і вертикально поставлені циліндри, і високі гранчасті башти, і косо зрізані піраміди. Петя ніяк не міг зрозуміти, з якого матеріалу всі ці споруди побудовані. У всякому разі, не з дерева і не з цегли. Навряд щоб це був і якийсь мінерал. Метал?.. Та коли б це був метал, то будівлі не здавалися б такими м’якими, матовими, легкими. Ґрунт, на якому стояли будиночки, кольором скидався на відшліфований до блиску граніт або темний мармур. А все разом виглядало так, ніби якась велетенська дитина розставила на лакованому столі свої улюблені іграшки.

Та особливо довго і пильно розглядав Петя крізь темні окуляри і бінокль кулі, які нерухомо висіли високо над містечком, освітлюючи його яскравим, майже денним світлом. Ніяких ниток, що прикріплювали б їх до прозорої сфери, ніяких навіть тонесеньких жердин, на яких вони могли бути підняті, Петя не побачив. Якщо в куполі було повітря, то вони вільно плавали в повітрі, хоча навіть слово «плавали» не підходило тут — кулі висіли в цьому повітрі, висіли нерухомо, наче впаяні. І вразливому студентові вони здавалися найдивовижнішим з усього, що він встиг розглянути в цьому «форпості» стародавньої північної цивілізації.

Тим часом ламути під керівництвом Майгіна озброїлись саморобними кирками та заступами і почали копати другу шахту. Дні минали в кипучій роботі. Шість ламутів і два учасники експедиції з ранку до ночі рили землю і туф, висаджували в повітря гранітні брили, що траплялись на шляху, виносили з шахти породу. За розрахунками Берсеньєва, треба було прорити хід завширшки два аршини, висотою три аршини і близько вісімдесяти сажнів завдовжки. Це була дуже важка робота. Проте ламутів підганяло бажання одержати дорогоцінний порох, геологи ж прагнули швидше добратися до завітних дверей у невідомий світ, і тому робота кипіла.

Увечері першого червня, коли ламути поставили свої заступи і зібрались навколо вогнища, над яким уже висів великий бляшаний чайник, Берсеньєв покликав Майгіна в намет і сказав:

— Андрію, ламутів пора відпустити.

— Ви думаєте, мета вже близька?

— Так. Я сьогодні зробив останні обчислення. До кінця залишилось пройти сажнів три м’яким туфом. Ми самі закінчимо хід завтра ж.

Майгін промовчав, потім обережно спитав:

— А може, не відпускати їх зовсім?.. Як ви гадаєте, Клавдію Володимировичу, чи не знадобляться вони нам ще?

— Ви боїтеся, що ми помилились у напрямку? — швидко запитав Берсеньєв.

Петя, який був при цій розмові, охнув: йому навіть і на думку не спадало, що вони рили хід не в тому напрямку.

— Клавдію Володимировичу, як же це так? Невже доведеться починати все з початку? — розпачливо вигукнув він.

— Тільки без паніки, Петю! — суворо промовив Майгін. — Не доведеться, Клавдій Володимирович ніколи не помиляється.