Розділ «Григорій Гребньов «Інший світ» Науково-фантастична повість»

— Та залишімо в спокої джерела енергії, — вів далі Арнаутов, наче відгадавши думку Венберга. — Перейдемо до переконливіших доказів. Справа в тому, що ми з вами перебуваємо в… обсерваторії. Так-так, саме в обсерваторії. Тільки в цій обсерваторії нема і ніколи не було ніяких телескопів… у нашому розумінні цього слова. Ось над нами купол-стеля. Давно, коли космічний корабель був на поверхні землі, і ще раніше, коли він мчав з великою швидкістю у світовому просторі, ця стеля була дзеркалом, на якому з’являлося точне відображення небозводу або збільшене зображення небесних тіл. Для спостереження світил, мабуть, існувала ціла система дзеркал, стінних і настільних… Петю, «ілюзіони» з картинами обсерваторії тут?

— Тут, Костянтине Платоновичу. — Петя поклав на стіл три кулясті апарати.

— Як діставав астроном у цій обсерваторії зображення небозводу або зірок?.. На це питання відповісти поки що важко. Але давайте розглянемо деякі зоряні панорами.

Арнаутов увімкнув перший «ілюзіон», і біла куполоподібна стеля перетворилась у глибокий небозвід. Між Ніною Росс і Майгіним з’явилось об’ємне зображення молодого велетня-астронома у променистому вбранні.

Але очі всіх були звернені до стелі-купола. Зоряна панорама була прекрасна. Власне, це не була панорама у звичайному розумінні слова. Той, хто сподівався побачити застиглий небозвід, помилявся. У чорнильній імлі струнким потоком рухались яскраві немигаючі іскри. Здавалося, що небо швидко обертається над головами. І раптом з-за краю чорного купола виринув великий світлий диск завбільшки з повний Місяць, Та це був не Місяць. Диск випромінював м’яке зеленкувате сяйво і в міру просування через купол швидко збільшувався у розмірах. Ніхто не встиг як слід розглядіти його — диск уже зник за протилежним краєм купола.

— Що це? — приголомшено спитала Ніна Росс. — Марс? Місяць?

— У мене навіть у голові запаморочилося, — признався Венберг: — Що це було, Костянтине?

— Хвилиночку, панове, — сказав Арнаутов. — Зараз це світило з’явиться знову. Сподіваюсь, ви пізнаєте його.

І в ту ж мить з-за краю чорної безодні слідом за потоком зірок знову виринув край зеленого диска. Але тепер він був величезний, і краї його здавалися туманними, наче розмитими. Він все збільшувався, виходячи в зеніт, поки не заповнив купол цілком.

— Земля! — задихаючись від хвилювання, промовив Васенькін — Дивіться, он Африка… І Європа!

Видіння зникло. Спалахнуло світло.

Всі мовчали. Слова тут були зайві… Вперше люди Землі побачили свою планету з тисячокілометрової глибини неба, вони летіли до неї, і планета Земля швидко наближалася до них, готова от-от перетворитися на землю з маленької літери…

На захоплений вигук доктора відповів урочистий, дзвінкий, як туго натягнена тятива, голос Арнаутова.

— Так пане Васенькін! Так! Це Земля! І ви — один з перших жителів Землі, які побачили свою планету з борту міжпланетного корабля, що описує навколо неї спіраль, перед тим як сісти. В інших метаморфозах «ілюзіону», панове, зафіксовано політ над Азією, а потім і повільне причалювання корабля у тайгових нетрях…

— Покажіть! — зажадала Ніна.

— Ні, Ніно Семенівно, — заперечливо хитнув патлатою головою Арнаутов, — це видовище не для всіх. Навіть у такого міцного й незворушного чоловіка, як Клавдій Володимирович Берсеньєв, ці картини викликають запаморочення і приступи морської хвороби… Звичайно, — голос його забринів іронією, — пан Венберг і тепер може доводити, що він бачив «американський атракціон»… Як ти, Григорію Миколайовичу?

Венберг мовчав.

— Ми віримо, Костянтине Платоновичу, — сказала Ніна. — Але скажіть, де цей «інший світ», звідки прилетіло до нас місто-корабель?

Арнаутов похитав головою.

— Боюся, Ніно Семенівно, що до певного часу ми не зможемо відповісти вам. Ми не знайшли нічого, що могло б пролити світло на це питання. Коли ж виходити з даних нашої земної науки, то батьківщиною будівників цього чудесного корабля може бути хоча б Марс, де нещодавно Лоуелл і Скіапареллі відкрили таємничі канали… або Венера… або навіть світи, які обертаються навколо нерухомих зірок — далеких сонць…