Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

— Ні, я свідок.

— Ага! Зрозуміло…

Черговий був спантеличений і разом з тим уже зацікавлений.

— Як ваше прізвище? — запитав він.

— Березкіна Анастасія, студентка.

— Зачекайте хвилинку… Не відходьте од телефону.

Запала мовчанка, в глибині якої булькотів чийсь монотонний голос:

— А я вам кажу, товаришу старшина, точно й певно, що у тверезому вигляді я не маю звички кидатися пляшками. Це може підтвердити моя фактична жінка… А що стосується моєї юридичної дружини, то це особа антирадянського походження…

Хвилин через три знову почувся голос чергового:

— Громадянко Березкіна! Начальник відділення просить вас подзвонити бригадмільцеві Волошину по телефону Е 8-16-32.

Волошин примчав на таксі. Він був схвильований не менше ніж Тася:

— Я нічого не зрозумів по телефону. До того ж у нас там пекельний галас. Яка княгиня? У чому справа?

Тася розповіла йому, як вона спершу пригадала ім’я й по батькові бабусі, потім ім’я й по батькові її колишньої пані і, нарешті, пригадала, що бачила на одній з французьких книжок екслібрис княгині Євгенії Бєльської.

— Ого! Та ви молодець, Настусю! Це ж подвиг! — захоплено вигукнув Волошин. — Якщо ми знайдемо цю княгиню, я доб’юся прохання про нагородження вас медаллю…

— …«За врятування потопаючих»?

— Цілком правильно. Ми привели в дію могутню міліцейську машину, і нам загрожує небезпека потонути в багатотисячних масах бабусь, з якими повинні познайомитись.

— Ах, як шкода, що я поквапилась! — із щирим жалем вигукнула Тася.

Та, очевидно, навіть знаючи ім’я, по батькові і прізвище власниці французьких книжок та антології Агафія, не так легко було знайти в багатомільйонному людському морі Москви «княгиню Євгенію Феліксівну Бєльську».

Волошин мовчав весь наступний день і подзвонив тільки ввечері.

— Ну? Кажіть швидше! — крикнула в трубку Тася.