Розділ без назви (1)

Ярослав Дашкевич, вчений, диссидент

28 квітня 1947 р. шість дивізій Війська Польського розпочали виселення українського населення з західних окраїн українських етнічних земель, що в кінцевій фазі Другої Світової війни опинилися в межах Польщі. Це виселення отримало військову назву операції «Вісла». Операція тягнулася кілька місяців і, практично, закінчилася в жовтні 1947 р. Проводилася вона з великими знущаннями над українцями і з особливою брутальністю. Було депортовано на захід і північ Польщі близько 150 тисяч осіб, одночасно арештовано і ув’язнено у післягітлерівському таборі Явожно, а також просто вбито кілька тисяч українців (у Явожно опинилися 3873 в’язні). Українців виселяли з Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств і розпорошено розселювали на понімецьких землях — в Ольштинському, Кошалінському, Щецінському, Вроцлавському, Зєльоноґурському і Ґданському воєводствах. За повернення в рідні місця арештовували.

Ця етнічна чистка проводилася під приводом боротьби з Українською Повстанською Армією, кількісний склад якої налічував тоді на даному терені близько 1400 бійців. Депортація мала знешкодити, нібито, допомогу, яку українське населення давало повстанцям. Така арґументація з військової точки зору не витримує критики. Бо невже замість бойових дій проти нечисленних сил українського збройного опору треба було застосовувати виселення 100 разів більшої кількости мирного цивільного населення? Безпосереднім поштовхом до проведення операції «Вісла» стало вбивство повстанцями 28 березня 1947 р. заступника міністра національної оборони Польщі ґенерала Кароля Свєрчевського, справжні обставини смерти якого досі дуже незрозумілі. 

Депортація в рамках операції «Вісла» була насправді другим виселенням українців з тих українських земель, що опинилися під владою комуністичної Польщі. Перша депортація, яка офіційно мала виглядати як добровільне переселення українців з Польщі в Україну, відбувалася від вересня 1944 до початку серпня 1946 рр. Добровільними — і то частково — були ці заходи лише протягом першого року; пізніше відбулася примусова депортація типу недалекої вже в часі «Вісли». З Польщі тоді усунули 482 тис. осіб. Українську етнічну територію в Польщі було зліквідовано, українські землі загарбано. «Українське питання» в Польщі було, як здавалося, остаточно вирішене методами тоталітарного терору. 

Польська пропаґандивна машина, заідеологізоване стереотипне мислення, ксенофобне антиукраїнське виховання суспільства вплинули на польську історіографію цього питання. Зрештою, польська історіографія — і та серйозна, і та публіцистично нібито патріотична — в свою чергу також впливали саме на такий, а не інший стан панівної громадської думки. Я намагався кинути сучасний погляд на події, які відбулися 50 років тому. Щоб уникнути звинувачення в упередженості, я старався розглянути деякі аспекти історичних проблем минулого на ширшому тлі явищ всесвітньої історії, бо українська нація не була єдиною, що вела боротьбу за своє визволення, і не була єдиною, з якою розправлялися «вогнем і мечем». В основу викладу покладено мої виступи під час круглого столу польських і українських істориків, який відбувся 4 квітня 1997 р. у Кракові на німецько-польсько-українському форумі «До 50-річчя операції „Вісла“. Від важкої історії до відвертого обміну молоддю»; доповідь на конференції «Депортації українців та поляків: кінець 1939-початок 50-х років. (До 50-річчя операції „Вісла“)» у Львові 15 травня 1997р. та на «круглому столі», організованому підчас цієї ж конференції 16 травня. 

Так чи інакше, об’єктивна історична правда полягає в тому, що Польща, яка протягом століть була окупантом в Україні, здійснила багато злочинів супроти української нації. Найсвіжішою ланкою в довгому ланцюгу злочинів стали депортації українців із західних окраїн українських земель у 1944-1947рр. Останнім акордом була операція «Вісла» — остаточна ліквідація основної частини української етнічної території (крім Підляшшя). Було здійснено акт брутального етноциду. Ці події вимазати з історії українського народу неможливо. 

Історики вже мають у своєму розпорядженні видані фахово збірники історичних джерел, які дають правдиву картину подій і є критерієм для перевірки висновків історіографії. Це такі видання як:

1. Akcja «Wisla».Dokumenty.-Opracowal Eugeniusz Misilo. (Операція «Вісла». Документи. Підготував Євген Місіло.) — Варшава, 1993. — 524 с. Готується український переклад цієї збірки, а також друге доповнене видання польською мовою. До речі, історика Є.Місіла, наукового співробітника Інституту Історії Польської Академії Наук, після публікації збірки звільнили з роботи, він досі безробітний.

2. Repatriacja czy depоrtacja. Przesiedlenie Ukraincow z Polski do USSR 1944–1946.Dokumenty 1944–1945. Pod redakcja Eugeniusza Misily. (Репатріація чи депортація. Переселення українців з Польщі до УРСР 1944–1946). — Том 1. Документи. — За ред. Євгена Місіла.) — Варшава, 1996. — 336 с.

3. Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У 3 т. — Ред. Юрій Сливка. — Т.1(1939-45 рр.). — Львів, 1996 — 752с.