Розділ «V. П'ЯТА І ШОСТА КОЛОНИ»

А незаперечним iсторичним фактом є, що без цих шестиколонникiв нiколи не змогла би Московщина подолати Україну.

Всi московськi уряди, вiд Iванiв до Нiкiт разом, дуже щедро нагороджували донощикiв. I кожний москвин — всiх суспiльних станiв i всiх полiтичних барв — вважає своїм святим обов'язком видавати владi ворога Московщини. Навiть у в'язницях, у смертельних сибiрських таборах в'язнi-москвини охоче, без примусу доносили владi на ворогiв "савєтской властi", тої самої, що їх посадила за ґрати. Ось чому нiколи не було в Московщинi нiчиїх п'ятих колон. Московськi т. зв. "революцiонери", хоч i вбивали своїх царiв, проте не були анi п'яти-, анi шестиколонниками якоїсь ворожої Московщинi держави. Всi московськi т. зв. "революцiонери, соцiалiсти, iнтернацiоналiсти", всi вони — без єдиного винятку — були перш за все i понад усе — московськими патрiотами, навiть шовiнiстами. "Єдiная, нєдєлiмая матушка Расєя" (тобто iмперiя) була, є i буде кожному москвиновi найсвятiшою, безперечною доґмою. Теоретична балаканина В. Ленiна чи О. Ґерцена про право кожного народу московської iмперiї на незалежну державу — була звичайно московською облудою, пiдступом, щоби втримати "єдiную, нєдєлiмую" вiд розпаду. Нiхто iнший, лише автор виразу "Россия — тюрьма народов" В. Ленiн показав 1917 року наочно легковiрним хохлам, як цей вираз розумiють московськi "iнтернацiоналiсти" на чолi з тим же В. Ленiним.

Якщо так розумiють московськi "iнтернацiоналiсти", то московськi монархiсти i поготiв. Нiхто iнший, лише той, хто воював проти "савєтской властi" — генерал А. Денiкiн закликав 1941 року своїх "бєлих" старшин на емiґрацiї повертатися на "родiну" i вступати до "красной армiї". Вiн цiлком слушно пояснював їм, що той їхнiй поворот не є жодною зрадою їхнiх полiтичних поглядiв, бо ж "красная" армiя бореться за те саме, за що боролася i "бєлая", тобто за "єдiную нєдєлiмую матушку Расєю".

Щоби московськi соцiалiсти та демократи не вагалися, то їхнiй провiдник соцiалiст О. Керенський пiдтримав заклик монархiста А. Денiкiна, пояснюючи: "Лiпше злий диктатор, нiж розвал "єдiной нєдєлiмой Расєi". I справдi, багато московських емiгрантiв — i монархiстiв, і соцiалiстiв — послухали того заклику i вступили до нiмецького вiйська та нiмецьких установ. Це вони — москвини на нiмецькiй службi — призвели Нiмеччину до поразки. Також їм — москвинам на службi США — завдячують американськi полiтики своїми поразками у теперiшнiй холоднiй вiйнi. I це вони — москвини на службi США з допомогою шестиколонникiв, призведуть у можливiй гарячiй вiйнi дурних янкi до того самого, до чого вони призвели 1945 року зарозумiлих швабiв, уживаючи тих самих способiв, яких уживали, коли були на нiмецькiй службi.

Достеменно таке сталося в Українi 1917 року. Якби тодi не було шестиколонникiв-москволюбiв грушевських, винниченкiв та їм подiбних, то й п'ятиколонники-яничари скрипники, любченки не змогли б нiчим допомогти Московщинi загарбати Україну. Не змогли би — п'ята колона нiчого не вдiє там, де нема шостої. Отже, СРСР створила i змiцнила не п'ята колона, тобто яничари, але шоста — москволюби. Те, що дiялося тодi у Схiднiй Європi, дiється тепер у Захiднiй Європi та в Америцi.

Українська нацiональна культура є одною з найстарших i найглибших у свiтi. Це є причиною того незрозумiлого дикому москвиновi опору українцiв московщенню. Спротиву вiд державної поразки у Переяславi 1654 року — по сьогоднiшнiй день. Щоправда, Московщина знайшла серед пiдбитих українцiв чимало запроданцiв, п'ятиколонникiв-яничарiв, але навiть їм Московщина не довiряла, тому не спускала з них ока анi на хвилину. Проте Московщина дуже зменшила силу українського спротиву, виховавши у своїх московських школах i на московськiй лiтературi майже всю нашу iнтелiгенцiю на шестиколонникiв. Ранiш їх називали малоросами. Тепер вони називаються малоукраїнцями. Шестиколонникiв у США можна назвати малоамериканцями, бо у США i московськi, i мафiознi шестиколонники мрiють знищити державну незалежнiсть демократичних США, пiдпорядкувавши США свiтовому диктаторському надурядовi. Киньмо оком на тi потуги.

Щоб лiпше зрозумiти силу i можливостi шостої колони впливати на державну полiтику США, мусимо сказати дещо про державний лад цiєї країни.

В Європi голова держави (король, президент) не керує i не веде державну полiтику. Це робить голова уряду (Голова Ради мiнiстрiв). У США головою уряду є сам президент, i вiн призначає чи усуває мiнiстрiв39. Таким чином на президента США падає подвiйна вiдповiдальнiсть i подвiйний тягар влади. Ця вiдповiдальнiсть і тягар ще збiльшуються державним ладом США.

В Європi уряд вiдповiдає перед парламентом за свою працю. Отже, частина вiдповiдальностi падає i на парламент. У США уряд не вiдповiдає перед парламентом40. Мiнiстри вiдповiдають за свою працю перед президентом. А президент є ще й головнокомандувачем вiйська США. Таким чином на президента США падає чотирикратний тягар i чотирикратна вiдповiдальнiсть.

В Європi голова уряду мусить пiти у вiдставку разом з усiм урядом, якщо парламент ухвалить йому недовiр'я. У США парламент не має права усувати голову уряду, бо ним є сам президент41.

Тепер усе життя кожного цивiлiзованого народу дуже пов'язане з усiм життям iнших народiв, насамперед сусiднiх. Тим-то на полiтику кожної держави має великий вплив полiтика iнших держав. А тепер життя цивiлiзованих народiв так розвинулося, ускладнилося, що кожна царина життя пов'язана i впливає на iншi царини життя. Отже, голова уряду мусить знати бодай загально все про життя сусiднiх, i навiть не сусiднiх народiв. А на це не вистачить анi часу анi розуму найгенiальнiшiй з генiальних людей. Так, не лише голова уряду, але й окремi мiнiстри примушенi закликати до уряду знавцiв окремих царин життя, i то не лише у своїй державi, але також i в iнших державах. I тепер фактично всiм життям керують такi знавцi, а президенти, мiнiстри, парламенти стали "гумовими печатками" тих знавцiв.

Переобтяженiсть президента США i пекуча потреба мати в кожному мiнiстерствi багато знавцiв-дорадникiв дали Московщинi i мафiї безлiч нагод i можливостей понапихати до уряду США своїх п'яти- та шестиколонникiв, i то на дуже високi посади. Наприклад, лише один з мафiозних провiдникiв i лише за кiлька рокiв професор Ф. Франкфуртер понапихав до уряду понад 100 своїх колишнiх студентiв-комунiстiв та соцiалiстiв. З них Служба безпеки пiзнiше зловила на гарячому 12 московських шпигунiв. Всi тi сто мали дуже впливовi посади. Таке зробив один Ф. Франкфуртер. А таких франкфуртерiв було i є в США кiлькадесят, якщо не кiлькасот.

Великою, ще не перебореною, хоч вже надщербленою твердинею, перешкодою п'ятiй та шостiй колонам i мафiї є парламент США (Конґрес), а також Конституцiя США є тою основою основ, тою незрушною скелею, на якiй твердо стоїть все життя в США. Ми вже згадували про надзвичайно широке, глибоке i всеохоплююче народне самоуправлiння США. Забезпечена Конституцiєю самостiйнiсть, самоуправнiсть штатiв є тою величезною силою, яка захищає весь демократичний лад США вiд мафiозної, соцiалiстичної деспотiї. Опанувавши у великiй мiрi федеральний уряд у Вашинґтонi, соцiалiстична шоста колона вживає всiх, навiть антиконституцiйних способiв, щоб якомога зменшити, обмежити самоуправнi права штатiв та мiст, щоб якомога бiльше пiдкорити їх наказам з Вашинґтона. Теперiшня боротьба негрiв за однаковi права з бiлими є лише вимовкою, претекстом, щоби зменшити самоуправу штатiв.

Ще за часiв, коли на пiвднi США iснувало невiльництво негрiв, пiвденнi штати ухвалили закони, якi забороняли змiшування у громадському життi негрiв з бiлими. Та по звiльненнi негрiв з рабства, i в мiру того, як забувалися рабовласницькi погляди, щораз бiльше самi ж бiлi не додержувалися тих законiв. I нема сумнiву, що з часом самi пiвденнi штати уневажнили би цi, вже пережитi залишки невiльництва.

П'ята i шоста колони в США захотiли використати негритянську кривду задля своєї мети. До 1945 року в часописах США майже не було згадок про права негрiв. По 1945 роцi раптово, без нiякої наявної причини, в часописи США нахлинула велика повiнь статей, що вимагали негайного скасування законiв, якi обмежують права негрiв.

За Конституцiєю США змiнювати закони штатiв має право лише люднiсть штату i бiльше нiхто. Навiть Верховний Суд США не має цього права. Але Верховний Суд США має право i обов'язок тлумачити Конституцiю. I опанований шестиколонниками Верховний Суд США визнав, що закони пiвденних штатiв, якi обмежують права негрiв, суперечать Конституцiї США i тому вони не правосильнi. А чому ж вiд часу знесення невiльництва аж до 1945 року нiхто (у тому числi i Верховний Суд) не сумнiвався в їхнiй правосильностi? — Бо ця пропаганда нiбито захисту прав негрiв в дiйсностi є пропагандою потреби знищити самоуправлiння штатiв та мiст i зосередити всю владу у Вашинґтонi.

Чому п'ята і шоста колони та мафiя так запекло борються за зосередження всiєї державної влади у столицi? Бо всiляка диктатура, всiляка деспотiя може iснувати лише тодi, коли вся державна влада є лише в її руках i бiльше нi в кого. Зосередження державної влади є конечною передумовою всiлякої деспотiї. А здiйснити соцiалiстичнi iдеї може лише безоглядно жорстока деспотiя. Соцiалiстичнi провiдники знають це дуже добре i тому так голосно кричать про "демократичнiсть" соцiалiзму, щоби соцiалiстичний i несоцiалiстичний загал не побачили деспотiї.

У країнi, де люди вiддавна мають демократичний лад i врядування, де цiнять їх дорожче за своє життя, де демократизм та самоуправа мають дуже старi, глибокi коренi i стали священною традицiєю всього народу, в таких країнах не сила жодному деспотовi, отже, i соцiалiстичному, захопити державну владу примусом, зброєю, хiба лише єдиним способом — обдуривши людей.

Навчений шестиразовою поразкою соцiалiстичний кандидат на президента США фабiанець Норман Томас примушений був визнати, що "Янкі нiколи не приймуть соцiалiзм свiдомо, охоче. Але пiд назвою лiбералiзму вони приймуть кожен пункт соцiалiстичної програми. І одного дня США стануть соціалістичною державою, не знаючи, яким чином таке сталося".

Давня Україна у всiй своїй кiлькатисячорiчнiй iсторiї нiколи не мала своїх деспотiв (чужi були) i нiколи не мала своїх рабiв (були чужi бранцi). Щоправда, по нашiй катастрофi пiд Полтавою 1709 року Московщина хитрощами (руками хохлацьких яничарiв) накинула українському народовi невiльництво. Але воно не було повним рабством. I по 1917 роцi Московщина руками наших яничарiв-соцiалiстiв накинула нове невiльництво, обдуривши (устами яничарiв-драгоманiвцiв) наше селянство, обiцяючи: "Вся земля селянам у їхню власнiсть". Але селянство, побачивши, що його обдурено, вхопилося за зброю, у 1919–1923 роках вся Україна горiла у вогнi селянських повстань. I ця вiйна України з Московщиною тягнеться без перерви аж до сьогоднi. Iсторiя записала золотими буквами iмена тисяч полеглих у тiй вiйнi українських героїв, хоч не записала мiльйонiв таких i бiльших, бо їхнi iмена лише Бог знає.