Дума про невмирущого

ВIН. Такий наказ.

ВОНА. Для мене наказу не може бути. Я не солдат.

ВIЙ. В Нiмеччинi всi солдати.

ВОНА. Це неправда.

ВIН. Фройляйн!

ВОНА. Не кричiть - я вас не боюсь. I вони... теж не бояться.

Дiвчина пройшла повз полонених, пильно приглядаючись до кожного, i зникла за рогом станцiйного будинку, як лiсова мавка. Андрiй не пропустив жодного слова з її розмови з Зепом.

- Про що вони торохтiли? - штовхнув його пiд бiк Антропов.

- Про погоду, - буркнув Коваленко.

А Зеп пiдiйшов до одноокого Фрiдрiха, запалив сигарету й спитав, намагаючись надати голосовi якомога спокiйнiшого звучання:

- Що то за краля?

- Дочка нашого начальника станцiї, - вiдповiв одноокий. - Ти хiба її не знаєш?

- Вперше бачу.

- Вона недавно приїхала. Училася десь чи то в Кельнi, чи в Марбурзi. їхнiй унiверситет розбомбили - от вона й приїхала до батька.

- Але ж видно й штучка!

- Дiвчина як дiвчина.

- А ти, як був дурнем, так ним i залишився. Треба було, щоб руськi тобi й друге око вибили, тодi б ти порозумнiшав.

- Тварюка ти, Зеп, i бiльше нiчого, - вилаявся одноокий i сплюнув.

Пiдходив поїзд, починалася посадка. А увечерi, коли вони сипалися з вагона, як горох з мiшка, з-за штабеля шпал знову з'явилася дiвчина в сiрому пальтечку, мовчки пiдбiгла до Павлунi Банникова й тицьнула йому до рук невеликий пакуночок.

- Сховай! - шепнула вона i, гордо пiднявши голову, пiшла прямо на Зепа. Єфрейтор вiдступив убiк, даючи їй дорогу, розкрив було рота, щоб щось сказати дiвчинi, та тiльки махнув рукою.