Дума про невмирущого

- Що я?

- Ви кращий за них? Ви всi кращi?

- Ми - нiмцi.

- Мiй батько теж нiмець, - болiсно всмiхнулася Теа. - I я теж.

Вона круто повернулася i пiшла до мосту, якось по-чоловiчому горблячись, сумно схиливши голову.

- Знову отой мерзотник образив дiвчину, - сказав Антропов, - я на твоєму мiсцi, Павлуню, розвалив би йому голову.

Андрiй подивився на Банникова. У того на очах стояли сльози.

Увечерi Зеп разом з однооким Фрiдрiхом прийшов до кiмнати Коваленка. Андрiй, у довгiй бiлiй сорочцi, босий, як бiблiйний апостол, сидiв посеред нар i плiв з соломи золотавi змiї. Зеп од здивування навiть рота розтулив. У Фрiдрiха заблищало його єдине око. Вони нiколи до того не бачили такої краси.

- I оце ти плетеш з самої соломи, чоловiче? - не повiрив єфрейтор.

- Вже ж не з золота, - знизав плечима Андрiй.

- Але це справжнє золото! - захоплено вигукнув одноокий.

- Ти там багато розумiєш! - одмахнувся од нього Зеп. - Що тобi треба? звернувся вiн до Андрiя. - Якi матерiали?

Андрiй повторив, що йому потрiбний картон, а також клаптики кольорової матерiї. Крiм того, трохи ниток. У нього є нитки, але вони грубуватi для цього.

- Домовились, - сказав Зеп. - Завтра ти матимеш усе, що треба. Вночi якраз моя вахта, i я принесу тобi матерiали.

До тiєї ночi вони готувалися ще ретельнiше, нiж тодi, коли прорiзали пiдлогу. Зепа брав на себе Банников, Андрiй i Сашко мали тiльки допомагати йому. Коли Антропов висловив сумнiв щодо того, чи вдасться Павлунi одним ударом покласти такого бика, як єфрейтор, Банников зневажливо посмiхнувся i сказав:

- Шкода, що ти мiй друг, а то б я показав тобi свої здiбностi. Ти коли-небудь чув про джiу-джитсу?

- Трохи чув, - признався Антропов, - але бачити - не бачив. По-моєму, про неї тiльки в книжках пишуть.

- А я бачив, - сказав Павлуня. - У нас у селi жив китаєць, який мiг покласти навiть ведмедя, не те що людину. От, наприклад...

I вiн узяв Сашка за руку. Той засичав од болю.

- Пусти, чорт! - гукнув вiн. - Що ти робиш?