Дума про невмирущого

А позаду бiгали вартовi, клацали затворами й гарчали, хрипiли, мов повiшенi:

- Хто був унизу? Хто хоче сказати? Три хвилини на роздуми - iнакше всi будуть розстрiлянi!

Всi, то й усi. Вони були солдатами й знали, що смерть теж треба заслужити. А хiба вони її не заслужили? Щоправда, героями їм стати не вдалося, вони зробили менше, нiж могли, але ж нiхто не буде дорiкати їм, що вони сидiли склавши руки. Хочуть стрiляти? Хай стрiляють.

Минуло вже не три хвилини, а цiла година. Стало свiтати. Солдати поставили бiля ворiт ручний кулемет i тепер ходили по черзi в барак грiтися, а полоненi стояли обличчям до рiки, пiдставивши спини пiд пострiли. Вони зливалися в суцiльну, непробивну стiну, були далекi вiд покори, цi сорок сiм радянських полонених офiцерiв.

Полоненi стояли до наступної ночi. Стояли мовчки, непорушно, мов закам'янiлi. Вони не здалися. Здався гауптфельдфебель. Вiн наказав їм розiйтися. Вiн говорив ще щось про свої почуття, про свою людянiсть ї доброту, але їх це не цiкавило. Вони знали, що боротьба тепер лише починається, i кожен думав про своє мiсце в цiй боротьбi.

Зеп принiс знайденi ним в кiмнатах три ножi, зробленi з його "матерiалiв", I помахав ними перед носом у Антропова:

- Ти, проклятий бандитi Це твоя робота!

- А хто робив комерцiю? - примружив око Сашко.

- У-у! - затупотiв ногами єфрейтор, - Геть в барак! Я тобi покажу тепер комерцiю!

Отвори пiд нарами були зацементованi.

- Доведеться рiзати в iншому мiсцi, - пожартував Антропов, але його жарту нiхто не пiдтримав. Зате прийшов одноокий Фрiдрiх i наказав виносити в коридор весь одяг i колодки.

- А ми ж як? - поцiкавився Антропов. - У самiй бiлизнi будемо!

- Заткни пельку! - визвiрився на нього Фрiдрiх, - Тепер щовечора будете здавати обмундирування в кладовку. Бранцi одержуватимете назад.

- От сволота, - вилаявся Антропов, - доведеться в самих пiдштаниках через усю Нiмеччину бiгти.

- Не дуже-то побiжиш, - похмуро зауважив Банников.

- А хiба ти холоду боїшся? - ущипливе запитав його Сашко. - Ти ж сибiряк.

- По-твоєму, сибiряки повиннi без штанiв по морозу бiгати?

- Ну, ми ж все-таки в пiдштаниках,

- От я подивлюся, як ти будеш у пiдштаниках втiкати, то, може, тодi й сам за тобою побiжу, - сказав Банников. - Казав, давайте одчиняти дверi, не послухав мене...

- Не треба сваритися, хлопцi, - заспокоїв товаришiв Андрiй, - Нiхто не винен у нашiй невдачi, У всякому разi, ми не виннi. Будемо ждати iншої нагоди.