Дума про невмирущого

Катя приготувала вечерю. Насмажила картоплi з м'ясними консервами, якi були в Андрiєвiм мiшку, принесла з кладовки баночку маринованих грибiв, наклала на тарiлочку рожевого м'яса крабiв, нарiзала хлiб, а посеред столу поставила темну пiвлiтрову пляшку з аптекарським ковпачком на шийцi.

- А от чим пити - я не знаю,- сказала вона.- В мене немає вiдповiдної посуди.

- Кухлем,- бадьоро промовив Андрiй i дiстав з свого мiшка алюмiнiєвий кухлик.

- Це завелике для мене,- похитала головою Катя.- Краще, мабуть, знаєте що? Давайте використаємо для цього мензурку! У мене десь була двохсотграмова. Як ви на

це дивитесь?

- Менi однаково,- знизав плечима Андрiй, дедалi бiльше входячи в роль бувалого досвiдченого чоловiка, з яким мусить у всьому радитися слаба, беззахисна жiнка.

Катя знайшла мензурку, сполоснула її пiд краном i, пiднявши посудину проти свiтла, налила в неї прозорої синюватої рiдини.

- Ста грамiв вам досить? - спитала вона.

- Гадаю, так,- недбало сказав Андрiй, приймаючи

3 її рук мензурку.

- Не забудьте одразу ж запити водою, - подала вона

йому кухоль.

Та знаю. Я оце думаю, за що нам вшити.

- За перемогу, звичайно.

- I за вас.

- Це так необхiдно?

- Надзвичайно.- Андрiй п'янiв од самого запаху спирту.- Коли я тепер думаю про перемогу, то водночас думаю й про вас. Знаєте, коли на тебе йдуть танка, а та сидиш, ждеш їх i знаєш, що десь позад тебе матерi, сестри, коханi дiвчата... Ех! Наш майор, командир дивiзiону, казав...

- Ну, ви вже пийте,- нагадала йому Катя.- Не забувайте, що я теж хочу випити... За вас.

- За мене?

- Так, за вас.