Дума про невмирущого

- Ганна.

- Хто ж вона - ця Ганна?

- Моя мати.

- О, та ви серйозна людина?

- Дуже.

- Я боюся серйозних людей.

- А хiба я страшний?

- Нi. Навпаки.

- Тобто я зовсiм не страшний?

- Теж нi.

- А яснiше?

- Боже мiй, ну не вмiю я говорити яснiше. Я з вами другий день як познайомилася.

- Ви ж сказали, що знаєте мене давно.

- Так. Власне, не вас, а ваше лiве око.

- Я вас теж пам'ятаю, як студентку-практикантку.

- I тiльки?

- Я ж вас не бачив тодi. В мене ще дуже болiли очi. Але я чув. Чув, як хтось хлипав у кутку перев'язочної.

- То не я.

- А хiба я кажу, що то ви?

- Ми говоримо дурницi,- сказала Катя.- I це тодi, коли ось зараз вам можуть сказати, що через три хвилини вiдходить ваш поїзд.