Розділ «НАГЛА СМЕРТЬ «БІЛЯВОЇ РОЗМАРІ»»

Проте, хоч Мершель намагався надати своїм словам якнайбільшої ваги і старанно наголосив заключні, на служницю вони не справили ніякого враження. Вона лише одмовила байдуже:

— З ким маю балакати про це? Кого, окрім поліції, це цікавить?

І, заховавши у сумку свої речі, запитала:

— Тепер я можу йти, пане комісар?

Мершель похитав головою.

— На жаль, ні, пані Крюгер. Я змушений запропонувати вам поїхати зі мною до поліції.

— Зараз? Але мені ще треба дещо купити. Невдовзі позачиняють магазини. А до поліції я можу прийти й завтра вранці,— розхвилювалася служниця. — До того ж, нічого суттєвого додати не можу.

І пішла до дверей. Та Маршель затримав її за руку.

— Хвилиночку, пані Крюгер. Здається, ви пригадаєте ще багато чого, якщо захочете.

— Як так? Чи не думаєте, що я брешу?

— Принаймні, ви сказали неправду про те, чому Нітрібіт викинула вас геть. Розбита ваза — то не підстава для такої серйозної кари.

— Але ж ви не знали Розі! Вона була здатна вигнати за щонайменшу дрібницю. Я до цього звикла.

— Отже, якщо звикли, чому не прийшли до неї вже наступного дня?

Оторопіло глянувши на оберкомісара, Ерна Крюгер мимоволі відсахнулася. Її губи тремтіли.

— Он воно що! Бачу, ви хочете роздути мою сварку з Розі, щоб довести, ніби я причетна до її загибелі!

— Я хочу знати лише одне: чому ви не прийшли наступного дня?

— Чому, чому! Коли б знала, що тут скоїться таке, то неодмінно прийшла б!

— Відповідайте, будь ласка, на моє запитання, пані Крюгер!

— Боже милосердний! Та я ж вам товчу й товчу: ми полаялись, і я хотіла шукати іншої роботи.

Мершель присів на низеньку табуретку. Тепер він дивився на служницю знизу вгору.