Розділ «СЛІДИ ВЕДУТЬ ДО МЕКСІКИ»

«Будинок розпусти став моргом. Мексіканська поліція виявила в місті Леон штату Гуанахуато будинок розпусти, в якому десять років процвітали проституція та вбивства. Тут було вбито понад 100 жінок, дівчат і немовлят. Тепер у Мексіці провадиться генеральна облава на інших членів синдикату розпусти. Зграю злочинців, зв'язану з однодумцями в Європі, очолювали арештовані нині власниці будинку розпусти Дельфіна і Марія де Хесус Гонсалес. На їхньому ранчо поліція знайшла ціле кладовище для ув'язнених повій, вбитих або спалених живцем за найменше порушення режиму, на випадок хвороби, вагітності чи просто нездатності приймати клієнтів. На ранчо «дочок диявола», як прозвало сестер Гонсалес обурене населення, дівчат, що походили з найбідніших верств населення (а вони, як правило, не вміли ні читати, ні писати), систематично навчали професії повій. Ув'язнені у невеличких брудних кімнатах дівчата протягом дня майже не мали їжі, але зате регулярно вживали наркотики й алкогольні напої. Для «професійної виучки» дівчат сестри Гонсалес найняли двох «шоферів». Кожні два місяці найкрасивіших і найвправніших дівчат продавали в інші будинки розпусти або за кордон. Ціна за кожну — від 200 до 500 марок. Дівчат, що виявлялись нездатними до «професії», сестри Гонсалес вбивали. Досі поліція викопала 30 трупів дівчат і немовлят».

Ми не можемо докладно описати всі жахливі подробиці викритих злочинів. Зауважимо лише, що обох «дочок диявола» засуджено мексіканським судом 17 жовтня 1964 року до 40 років ув'язнення за вбивство у 80 випадках. Це найтяжча кара з усіх, передбачених законами Мексіки. 19 інших обвинувачених за співучасть у злочинах сестер Гонсалес було засуджено до ув'язнення від 1 до 35 років.

В обгрунтуванні вироку мексіканський суд констатував: «Обвинувачені мали змогу протягом десяти років безперешкодно займатися злочинною діяльністю тому, що частину своїх прибутків сплачували поліцейським і судовим службовцям, уповноваженим вести боротьбу з проституцією і торгівлею живим товаром. Для охорони своїх будинків розпусти сестри Гонсалес найняли кадрового армійського капітана Сунінгу і п'ятьох солдатів, які регулярно одержували від них заробітну плату».

Залишається запитати: чому ж такі середньовічні злочини стали можливими у XX столітті?

Західнонімецький журнал «Штерн» зробив спробу відповісти. Цитуємо: «Тут було використано бідність, безпросвітну нужденність великої частини мексіканського населення. Ми кілька днів провели на фермі сестер Гонсалес. Ми бачили скелети закопаних у землю дівчат і спалених немовлят. Нам ясно, як усе це стало можливим: грошові перекази офіцерам, суддям, прокурорам — найкраще свідчення. За жалюгідні 200 песо на місяць вони замовчували справи й злочини торговок рабинями. Але таке трапляється не лише у Мексіці, а й в інших країнах Південної Америки і скрізь, де мільйони людей стають повіями, злочинцями і підкупними урядовцями, аби не вмерти з голоду».