Розділ без назви (2)

Знав він, що кери настигнуть його без жалю неодмінно,

Спарти покинуть царя все ж таки він не хотів».

Ті, хто вшанували цих людей написами і стелами, за винятком напису на честь Мегістія, були амфіктіони, а напис на могилі Мегістія написав Сімонід, син Леопрепа, який був його другом.

229. Про двоїх із цих трьохсот, Евріта і Арістодема, розповідають таке, коли вони мали можливість порозумітися між собою і або повернутися вдвох до Спарти, бо Леонід дозволив їм піти з табору і вони лежали хворі в Альпенах, оскільки страждали гострим очним болем, або коли справді вони не хотіли повернутися на батьківщину і воліли краще бути вбитими разом із іншими, оскільки вони могли тоді вибирати одне з двох, вони не погодилися між собою, і їхні думки поділилися надвоє, і Евріт, коли довідався про обхідний маневр персів, зажадав свою зброю, взяв її і наказав своєму ілотові відвести його на поле бою і, коли той відвів його туди, а сам одразу утік, Евріт кинувся в середину битви і був убитий, а Арістодем був малодушним і так урятувався. Якщо тоді Аріс-тодем хворий повернувся до Спарти, то коли б повернулися обидва вони, я гадаю, що спартанці не так розгнівалися б на них. Але тоді, коли один із них загинув, а другий не міг виправдатися, чому не захотів принести себе в жертву, то не могло бути інакше, щоб спартанці страшенно не розгнівалися на Арістодема.

230. Ось у такий спосіб, кажуть деякі, врятувався Арістодем і повернувся до Спарти з таким виправданням, але інші розповідають, нібито його було послано з табору, щоб він передав певне повідомлення, і хоча він міг би повернутися і ще взяти участь у битві, яка ще тривала, він не захотів, затримавшися в дорозі, і так усунувся, тоді як інший вісник, його товариш, прибув своєчасно, щоб узяти участь у битві, і його було вбито.

231. Отже, коли Арістодем повернувся до Лакедемона, йому там були ганьба та безчестя. Всі його зневажали і ось як ставилися до нього: ніхто з спартанців не давав вогню, ніхто не розмовляв із ним, але всі соромили його, називаючи його Арістодем-боягуз, але він у битві при Платеях сповна скасував те, в чому його обвинувачували.

232. Кажуть, що з тих трьох сотень ще один вижив, якого послали вісником до Фессалії. Ім'я його було Пантіт. Проте, коли він повернувся в Спарту, через те, що всі його там зневажали, він повісився.

233. Щодо фіванців, стратегом яких був Леонтіад, коли вони залишалися разом із еллінами, вони билися з військом Царя, бо були змушені це робити. Проте, скоро вони побачили, що перси перемагають, а елліни з Леонідом поспішили відступити на пригорок, тоді вони відокремилися від них і з простягнутими руками пішли до варварів, кажучи, що справді вони на боці мідійців і були серед перших, які дали землю і воду Цареві, і лише були змушені прийти у Фермопіли, і що вони не винуваті в тому лиху, яке спіткало Царя. Незважаючи на це, їм не пощастило, бо щойно вони підійшли і їх схопили варвари, деяких із них, небагатьох, повбивали, коли вони наблизилися, а більшість із них наказав Цар затаврувати царським тавром(1), починаючи від їхнього стратега Леонтіада, сина якого, Еврімаха, за декілька років, коли він був стратегом чотирьохсот фіванців і здобув місто Платеї(2), там його вбили платейці.

234. Отак воювали елліни, які були у Фермопілах, а Ксеркс покликав до себе Демарата і почав його розпитувати, і першим його запитанням було: «Демарате, ти чесна людина, про це я роблю висновок із справедливості твоїх слів, бо як ти сказав, так воно і було. Ну, а тепер скажи мені, скільки там ще залишилося лакедемонців і скільки з них таких, як оці в битвах, чи вони всі такі без винятку?» Той відповів: «О царю! Велике число лакедемонців і багато в них міст(1). Але те, в чому ти хочеш упевнитися, ти довідуєшся про це. Є в країні лакедемонців одне місто – Спарта, в якому вісім тисяч чоловік(1) і всі вони схожі на тих, що тут воювали, але інші лакедемонці не такі, як оці, проте, вони хоробрі». На це відповів Ксеркс: «Демарате! Як ми могли б із найменшими зусиллями підкорити цих людей? Ну, роз'ясни мені це, адже ти, бувши їхнім царем, повинен докладно знати їхні наміри».

235. Демарат відповів: «Царю мій! Оскільки наполягаєш на тому, Щоб я висловив тобі мою думку, буде правильним, аби я сказав тобі, що я вважаю за краще. Пошли триста кораблів із твого флоту до берегів Лаконії. Там поблизу є острів, що називається Кітери. Про цей острів один із наших людей, Хілон, який був наймудрішим, сказав, що було б кращим, коли б цей острів занурився в море, ніж щоб він залишався на поверхні моря. Так і чекай завжди, що від нього відбудеться те, що я хочу тобі запропонувати. Це було сказано не тому, що він передбачав твій похід, але завжди існувала загроза якогось походу. Нехай твої кораблі базуються на цьому острові і залякують лакедемонців. І оскільки їм доведеться вести війну поблизу своєї країни, тобі нема чого боятися, поки буде підкорено решту Еллади твоїм сухопутним військом, що вони поквапляться прийти їй на допомогу. І скоро буде поневолено решту Еллади, саме спартанське військо вже буде несильним. Проте, коли ти цього не зробиш, чекай, що з тобою станеться ось що. Є один вузький перешийок при вході на Пелепоннес. У тому місці, коли всі пелопоннесці укладуть союз проти тебе, чекай, що тобі доведеться мати бої ще запекліші від тих, що в тебе були. Проте, коли ти зробиш інакше, тоді тобі піддадуться без бою і той перешийок, і пелопоннеські міста».

236. Після нього взяв слово Ксерксів брат Ахемен, стратег морського війська, якому довелося бути присутнім при цій розмові, бо він злякався, чи не зробить Ксеркс так, як йому запропонував Демарат, і він сказав: «Я бачу, царю, що тебе починають спокушати слова цієї людини, яка заздрить тобі через твої успіхи, а мабуть, і діє як зрадник, бо ти знаєш, що еллінам властиві такі звички, вони заздрять тому, хто має успіхи, і ненавидять того, хто сильніший від них. Якщо в теперішньому становищі, коли в нас зазнали аварії чотириста кораблів, ти відокремиш ще триста інших від флоту, щоб вони пливли навколо Пелопоннесу, тоді супротивники стануть рівносильними з тобою. Навпаки, коли ввесь флот буде зосереджено, їм буде не сила напасти на тебе, бо вони не матимуть кількісної переваги, і, крім того, якщо виступлять разом всі війська, і все морське військо допоможе сухопутному, а сухопутне морському. Але якщо ти розділиш флот, тоді ні ти не зможеш йому бути корисним, ні він тобі. Займися своїми справами і зробиш добре, коли не будеш цікавитися справами ворогів, де вони воюватимуть, що вони зроблять і скільки їх там. Вони й самі здатні подбати про свою користь, як і ми про свою. Що ж до лакедемонців, якщо вони вступлять у бій із персами, то вони не зможуть надолужити втрати, якої вони зазнали».

237. Ксеркс відповів йому: «Ахемене, мені здається, що ти правильно сказав і я так і зроблю. Проте Демарат радить те, що вважає за корисніше для мене, але твоя думка вища за його думку. Адже, звичайно, я, принаймні, не можу припустити, що він не бажає мені добра і про це я суджу на підставі його слів, які він сказав у попередньому випадку і з того, що відбувається в дійсності. Це правда, що громадянин, якщо він не надзвичайно цнотливий, але таких дуже мало, заздрить іншому своєму співгромадянинові, який має успіхи, і показує йому своє незадоволення своїм мовчанням, і, якщо той співгромадянин попросить його дати йому пораду, не порадить йому те, що йому здається справді найкращим. Проте якийсь іноземець іншому іноземцеві, котрий має успіх, буває сповненим доброзичливості, і коли той попросить у нього поради, дасть йому найкращу з тих, що має. Отже, щодо Демарата, який є моїм другом, я, нарешті, забороняю лихословити про нього».

238. Так сказав Ксеркс і потім пройшов серед трупів, а від трупа Леоніда, про якого він чув, що той був у лакедемонців і царем і стратегом, він наказав відрубати голову і настромити її на кіл(1). На мою думку, існують й інші докази і серед них найважливіший, що цар Ксеркс розгнівався на Леоніда, коли той ще був живий, як ні на кого іншого на світі, бо інакше він не зробив би такого неподобства з його тілом, бо, наскільки я знаю, перси шануюють більш за всіх інших людей, що виявили себе хоробрими на війні.

239. (Але тепер я повертаюся до свого оповідання(1), там, де я залишив його незавершеним. Лакедемонці першими довідалися про підготування до походу Ксеркса проти Еллади і тоді послали людей до пророчого святилища в Дельфах, де їм було дано оракул, який я навів трохи вище. І вони довідалися про похід у цікавий спосіб. Отже, Демарат, син Арістона, котрий утік до мідійців, як я уявляю собі, і вірогідність підтверджує мою думку, не хотів добра лакедемонцям і можна було б запитати, чи він зробив це з любові, чи із зловтіхи. Отже, коли Ксеркс вирішив піти в похід проти Еллади, Демарат, який був тоді в Сусах, довідався про це і захотів попередити лакедемонців. У нього, звичайно, не було іншого способу передати повідомлення, бо існувала небезпека, що його перехоплять. Тоді він вигадав ось що: він узяв склад ану дощечку, зіскоблив із неї віск, щоб дощечка залишалася без напису, а на її поверхні вирізьбив рішення Царя, а потім залив дощечку розтопленим воском. І так той, хто має передати дощечку не матиме неприємностей від вартових на шляху. Коли дощечку було принесено в Спарту, лакедемонці не могли нічого зрозуміти, поки, нарешті, як мені розповіли, Горго, дочка Клеомена і дружина Леоніда, лише вона здогадалася і порадила їм зіскоблити віск і прочитати на дощечці, що там було вирізьблено. Вони послухались її, знайшли, що там було, прочитали і потім повідомили і всіх інших еллінів. Ось так переказують, що це сталося.)

ПРИМІТКИ

Книга VII. Полімнія

1.1. До епохи Александра Македонського в Середній Азії не було значних міст, належних до перської держави.

1.2. В III кн. р. 89 і далі не згадується про обов'язок підданців перської держави давати людей для війська, але Дарій наклав на них такий обов'язок. note 1

2.1. Про такий звичай не йшлося тоді, коли Камбіс перебував у Єгипті, а Дарій у Скіфії. Можливо, це було заведено через те, що Дарій на той час уже був дуже старим.

2.2. Треба нагадати, що Гобрій був одним із сімох, які виступили проти магів (III, 70).