Розділ без назви (2)

145. Отже, він займався цими справами, проте саме в той час відбувся ще інший військовий похід у Лівію(1) з приводу, про який я розповім пізніше, бо спершу я розповім про щось інше (2), а саме таке: нащадків аргонавтів (3) було вигнано з Лемносу пеласгами, які викрали з Браврона афінських жінок. Отже, бувши вигнаними ними з Лемносу, вони на своїх кораблях приїхали до Лакедемону, отаборилися на Таігеті і запалили вогні. Лакедемонці побачили їх і послали людину запитати їх, хто вони такі та звідки прийшли. Вони відповіли людині, що їх запитала, що вони походять із роду мінійців, нащадки героїв, які припливли туди на Арго і які пристали на Лемносі і там їх народили (4). Щойно почули лакедемонці про походження мінійців, як удруге послали до них із запитанням, чого вони хочуть і для чого прибули в їхню країну і запалили вогні. Ті відповіли, що їх вигнали пеласгі і через це вони прийшли до своїх предків, бо, сказали вони, не може існувати нічого справедливішого, ніж те, що вони роблять, і що вони хочуть оселитися серед лакедемонців, брати участь у їхніх державних справах і отримати свої ділянки в їхній землі. Лакедемонці погодилися і прийняли мінійців на тих умовах, що ті запропонували.

Власне, що спонукало їх так зробити, було те, що на Арго пливли і Тіндаріди (5). Прийняли вони до себе мінійців, дали їм земельні наділи і розподілили їх по філам (6). Ті відразу взяли собі інших жінок, а тих, що привезли з Лемносу, одружили з іншими чоловіками.

146. Проте не минуло багато часу і мінійці підняли голову і зажадали взяти участь у царській владі і почали робити всякі надуживання. Тоді лакедемонці вирішили їх повбивати, позахоплювали їх і покидали У в'язниці. Лакедемонці всіх тих, кого хотіли вбити, вбивали вночі, але ніколи вдень(1). Але, коли йшлося вже про те, щоб їх стратити, жінки мінійців, які були лакедемонськими громадянками і дочками знатних спартанців, попросили, щоб їм було дозволено зайти у в'язницю і кожній порозмовляти з своїм чоловіком. Вони дали їм дозвіл зайти до в'язниці, не підозрюючи з боку жінок ніяких хитрощів. Проте ледве жінки увійшли, як зробили таке: вони передали чоловікам свої вбрання, а від них забрали їхній чоловічий одяг. І мінійці одяглися в жіночі вбрання і удаючи з себе жінок, вийшли з в'язниці і, визволившися в такий спосіб, пішли і вдруге отаборилися на Таїгеті.

147. Саме в той час Тер, син Автесіона, внук Тейсамена, правнук Терсандра і праправнук Полінейка, збирався від'їхати з Лакедемону, щоб заснувати колонію. Цей Тер походив від кадмейців і був із боку матері(1) дядьком Еврістена і Прокла, синів Арістодема. І оскільки ці сини були ще неповнолітні, Тер був опікуном царської родини в Спар-ті. Але коли його небіж став дорослим і обійняв царську владу, Тер не спроможний терпіти, щоб хтось владарював над ним, бо він уже скуштував, що таке царська влада, заявив, що не залишиться в Лакедемоні, але відпливе до своїх родичів. На острові, який тепер називається Тера і які:й перед тим називався Калліста, були нащадки Мембліара, сина Пойкіла, що був із Фінікії. Отже Кадм (2), син Агенора, розшукуючи Європу, прибув на кораблі до того місця, що тепер називається Тера, і щойно він прибув туди, йому сподобався цей острів чи з якоїсь іншої причини вш захотів так зробити, він залишив на острові фінікійців і серед інших також одного свого родича, Мембліара. Вони оселилися на острові, званому Каллістою за вісім поколінь людей перед тим, як Тер прибув туди з Лакедемону.

148. Отже, до них збирався приїхати Тер, маючи з собою людей із різних спартанських філ. І він зовсім не хотів їх проганяти, але вважав їх за своїх близьких родичів і мав намір оселитися разом із ними. І через те, що мінійці повтікали з в'язниці і залишилися на Таїгеті, а лакедемон-ці хотіли їх згубити, Тер попросив лакедемонців простити мінійців, щоб не було вбивства, і пообіцяв сам вивести їх із країни. Лакедемонці погодилися з ним, і він відплив на трьох тридцятивесельних кораблях до нащадків Мембліара, але не взяв із собою всіх мінійців, а лише кількох. Це тому, що більшість із них напали на парореатів і кавконів(1), вигнали їх із їхньої країни, а потім вони розділилися на шість частин і побудували там собі міста Лепреон, Макістон, Фрікси, Піргон, Епіон і Нудіон. Більшість із цих мі-., і(1) за моє життя зруйнували елейці. А острів від свого ойкіста одержав назву Тера.

149. Проте син Тера відмовився пливти з ним і батько сказав, що він залишає його як ягня серед вовків. Від цих слів цей юнак одержав ім'я Ойолік і, я не знаю, як це ім'я за ним залишилося. Від Ойоліка народився Айгей(1), а від нього одержали ім'я айгейди, велика філа(1) в Спарті. Чоловіки цієї філи, оскільки не виживали їхні діти, побудували згідно з оракулом святилище Еріній (3), Лаія і Едіпа. Після того їхні діти залишалися живими. Це саме було і на Тері в нащадків цих чоловіків.

150. До цього місця його оповідання лакедемонці і терайці згідні між собою, але далі, за переказом терайців, сталося таке(1). Грінн, син Айсанія, нащадок цього Тера й цар (2) острова Тери приїхав до Дельфів і привіз із своєї батьківщини гекатомбу. Його супроводжували і інші громадяни і серед них Батт, син Полімнеста з роду мінійців, нащадок Евфема. Коли Грінн, цар терайців, просив дати йому оракул щодо інших питань, Піфія переказала йому оракул побудувати місто в Лівії. Але він сказав їй, відповідаючи: «Я, владико, вже дуже старий і не можу вештатися сюди й туди, накажи це комусь із цих молодиків, щоб той це зробив». Кажучи це, він водночас показував на Батта. Тоді лише це було, але після їхнього повернення вони не надали значення цьому оракулові, бо не знали, що таке Лівія і де вона є, і не наважувалися вислати переселенців так наосліп.

151. Але за сім років після цієї події на Тері не було дощу і за цей час повисихали всі дерева на острові, крім одного. Терайці поїхали до пророчого святилища, і Піфія повторила їм попередній наказ вислати переселенців до Лівії. І оскільки вони ніяк не могли усунути лихо, вони послали людей на Кріт, щоб вони роздивилися і довідалися, чи не побував якийсь крітянин або чужоземець(1) із їхнього острова в Лівії. Ці люди обійшли весь острів і нарешті прийшли в місто Ітанон, і там зустріли одну людину, ловця пурпурових черепашок, якого звали Коробієм (2), і він їм сказав, що колись вітри занесли його і він опинився в Лівії, власне на одному острові біля Лівії, на Платеї(3). Його вмовили за плату і привезли на Теру, а з Тери спершу поїхало кілька розвідників. їх повів Коробій на той острів, про який я згадав, на Платею, де вони залишили Коробія з харчами на кілька місяців, а сами вони відпливли якнайшвидше, щоб повідомити терайців про той острів.

152. Проте оскільки вони дуже запізнилися з поверненням, далеко надовше, ніж вони з ним умовилися, всі харчі в Коробія закінчилися. Після того один самоський корабель, що плив до Єгипту, вітри занесли на острів Платею. Коли Коробій докладно розповів їм про все, самосці залишили йому харчі на цілий рік. А потім вони поставили вітрила і хотіли прибути до Єгипту, але східний вітер загнав їх далеко(1). Проте оскільки вітер не вщухав, вони пройшли за Гераклові стовпи і прибули в Тартесс (2), куди їх завела якась божественна сила. Цю торгову гавань на той час ще не відвідували кораблі, отож самосці, повертаючись, заробили за свій вантаж, звичайно, більше, ніж заробляли колись за свої вантажі елліни, про яких ми маємо точні відомості, за винятком, мабуть, егінця Сострата (3), сина Лаодаманта, бо з ним ніхто не може зрівнятися. Самосці виділили десяту частину свого прибутку, шість талантів, і замовили і для них зробили мідну посудину, схожу на аргоські кратери. На її краях навколо було зроблено голови грифів, які стирчали назовні, і вона спиралася на трьох велетів, що стояли навколішках, завбільшки з сім ліктів, і вони присвятили її в храм Гери. Внаслідок цього вперше кіренці і терайці заприятелювали з самосцями.

153. Терайці, покинувши Коробія на острові, повернулися на Теру і заявили(1), що вони заснували поселення на одному острові біля берегів Лівії. Тоді терайці вирішили кинути жереб і відіслати туди з усіх областей острова, яких було сім, по одному з двох братів для поселення, а їх проводирем і царем призначили Батта. Отже так вони послали на Платею два п'ятдесятивесельних корабля.

154. Так розповідають терайці про дальші події, і кіренці погоджуготься з ними. Що ж до Батта, то киренці зовсім не згодні з терайцями. Вони ось як розповідають про це: на Кріті є місто Оакс, де колись царем був Етеарх. У нього була дочка, мати якої померла, на ім'я Фроніма, і він, одружившись із іншою жінкою, дав їй мачуху. Вона, скоро війшла в дім, стала справжнею мачухою для Фроніми, бо почала її мордувати і замишляти всяке лихо проти неї, і нарешті обвинуватила її ? тому, ніби вона розбещена, і переконала в цьому свого чоловіка, що нсе це правда. І він, коли його жінка задурила йому голову, задумав зробити злочинну справу з своєю дочкою. Був там в Оаксі один купець із Тери, Темісон. Його запросив до себе Етеарх, щоб його пригостити і зв'язав його клятвою, що він його попросить зробити, нехай той це зробить. Коли він його так зобов'язав, він передав йому свою дочку і попросив його взяти її з собою на корабель і кинути її в море. Проте Темісон страшенно обурився, що Етеарх його зобов'язав таке зробити, розірвав із ним дружбу і зробив щось зовсім інше. Отже, він узяв дочку і відплив із нею, а коли він вийшов у відкрите море, виконуючи те, що змушений був зробити згідно з даною клятвою, він обв'язав дівчину мотузками і спустив її в море, а потім витяг її живу з моря і прибув із нею на Теру.

155. Звідти Фроніму взяв собі якийсь Полімнест, один із найзнатні-ших людей Тери і зробив її своєю наложницею. Минув деякий час і в нього народився син із слабим голосом і заїкуватий, якого назвали Баттом(1), як кажуть кіренці та терайці, а на мою думку йому дали якесь інше ім'я, а Баттом його назвали, коли він прибув до Лівії згідно з оракулом, що йому було дано в пророчому святилищі Дельфів, і від того сану, який він одержав у Лівії, так його було названо. Бо лівійці царя називають Баттом і через це, як я гадаю, коли переказала йому оракул Піфія, вона назвала його лівійським словом, бо знала, що він стане царем у Лівії. Я поясню: коли він змужнів, він прийшов до Дельфів запитати про свій голос. А у відповідь йому Піфія переказала такий оракул (2):

«Батте! Прийшов ти спитати про голос, а Фойб сонцесяйний

В Лівію щедру на вівці тебе посилає ойкістом».

Коли б Піфія сказала це еллінською мовою: «Царю! Ти прийшов заради свого голосу»… А він відповів: «Владарю! Я прийшов, щоб ти дав мені оракул щодо мого голосу, а ти мені кажеш про зовсім інші речі, неможливі для мене: ти наказуєш мені заснувати поселення в Лівії, на які кошти, з яким військом?» Так він казав, але не спромігся вмовити Піфію дати йому інший оракул, і оскільки вона повторювала йому цей самий оракул, як і перед тим, Батт відійшов тим часом із Дельфів і повернувся до Тори.

156. Проте після того почалися нещастя ніби від розгніваного божества, які спіткали і його самого й інших терайців. І оскільки терайці не знали, через що на них звалилися ці нещастя, вони послали людей до Дельфів запитати про ці їхні страждання. Піфія переказала їм оракул, що коли вони поїдуть разом із Баттом і побудують Кірену в Лівії, то їхнє становище поліпшиться. Після цього терайці послали Батта з двома п'ятдесятивесельними кораблями. Вони відпливли до Лівії, бо не могли зробити інакше, а потім повернулися назад до Тери. Проте тєрайці, коли ті хотіли зійти на берег, почали кидати на них каміння, не дали їм причалити і наказували їм повернутися назад до Лівії. І вони через те, що не могли зробити інакше, попливли назад і заснували поселення на одному острові поблизу Лівії, назва якого, як я вже сказав вище, була Платея. Кажуть, що цей острів має такий самий розмір, як і теперішня Кірена.

157. В цьому місті(1) вони прожили два роки і через те, що їм зовсім не жилося там добре, вони залишили там одну людину, а всі інші поїхали до Дельфів, і коли прибули до пророчого святилища, попросили дати їм оракул, кажучи, що вони мешкали в Лівії і, незважаючи на це, там вони зовсім не були щасливішими. На це запитання Піфія переказала їм такий оракул:

«Якщо ти Лівію знаєш багату на вівці, де був я (2),

Краще від мене, не бувши в країні, великий твій розум» (3).

Почувши таку промову, батові люди відпливли назад, бо бог не звільнив їх від обов'язку побудувати місто після того, як вони вступлять на землю Лівії. Прибули вони на острів, узяли з собою людину, яку там залишили, і побудували місто в тій частині Лівії, що розташована навпроти острова, який називається Азіріс (4), що там із двох боків чудові вкриті лісом долини, а з іншого боку там тече річка.