Розділ без назви (2)

5.3. Борисфен (Борюстенес) у Геродота – одна з рік Скіфії, яку більшість дослідників ототожнює з Дніпром, але існує думка (С. О. Жебельов), що так називався Дніпровсько-Бугський лиман. Крім того, це ім'я бога ріки, також назва міста Ольвії («торговельне місто борісфенітів», розд. 78).

5.4. Золоті речі – сокира (сагаріс), чаша та плуг – культові предмети давньоіранських племен. Аналогії культового значення цих священних предметів учені знаходять у давніх кельтів (Д. С. Раєвський) і осетинів (Ж. Дюмезіль). Ці предмети були символами влади. При розподілі майна в кельтів молодший брат одержував маєток та майже такі самі предмети (сокиру, казан та леміш). Там, де в Геродота розповідається про релігію скіфів (розд. 59-63), ці священні предмети не згадуються. Про «священне золото» ідеться ще в розд.7.

6.1. Про згаданих тут авхатів, катіарів, траспіїв та паралатів у дослідників існують різні думки, чи це були назви окремих племен, чи родів, чи соціальних шарів. Г. Пліній Секунд Старший у своїй «Історії природи» згадує авхатів та катіарів. Для назви паралатів (з іншим читанням – парадати) прийнята іранська етимологія – «поставлені на чолі» або «створені раніше».

6.2. Скіфи (скютай) – грецька назва, яка відповідає ассіро-вавілонській назві «ішку-зай» та біблійській назві «ашкеназім». Слід зазначити, що в давніх греків було власне ім'я Скіф (Скютес), що не означало етнічної приналежності його носія, так само, як грецьке ім'я Перс (Персес). Згідно з Геродотом самоназвою скіфів було «сколоти»– «від імені їхнього царя», проте, як власне звали цього царя, не відомо. Ци не пов'язана ця назва з іменем Скіла (Скюлес), навряд чи можна сказати (розд. 76, 78-80).

7.1. Число «тисяча» означає тут тривалий проміжок часу.

7.2. «Пір'я, що падають із неба»,– очевидно, тут ідеться про сильний снігопад. Порівняння снігопаду з пір'ям у «Прикутому Прометеї» Есхіла та в «Антігоні» Софокла.

8.1. Греки, переселяючись із своїх метрополій у колонії, звичайно, переносили туди і свій спосіб життя, свої обряди та свої міфи. Можливо, скіфського Таргітая вони ототожнювали із своїм Гераклом. Тут, очевидно, не йдеться про походження народу в цілому, а лише про походження його царів (басілейс). Геродот підкреслює, що триголовий велетень Геріон (Геріонеус) перебував на краю світу, за океаном на крайньому заході і там доглядав свою череду, але за іншим переказом (у Гекатея), він мешкав у Греції поблизу Амбракійської затоки.

8.2. Острів Ерітія (Ерютія), тобто «Червоний», нібито розташований неподалік фінікійського міста Гадейри (там, де сучасний Кадіс) на півдні Іберійського півострова.

8.3. Коні та колесниця не пов'язані з грецькими міфами про Геракла. Можливо, тут є відбиття якогось тубільного міфу.

9,1. Згідно з «Теогонією» Гесіода жінка – змія (єхидна) була сестрою Геріона.

10,1. Священні речі – лук, чаша, пояс, які Геракл передав жінці-змії для випробування здібностей його синів – Агатірса, Гелона і Скіфа – характерні для кочового побуту. Царська влада і в даному разі дістається, очевидно, молодшому з братів. Походження від Геракла родоначальників племен агатірсів, гелонів і скіфів є напевне грецьким переказом, що існував у припонтійських греків.

11,1. Третя версія міфа про походження скіфів, правильніше сказати про появу скіфів у причорноморських степах, уже має відношення не до їхніх царів, як дві попередні, а до скіфського народу. Згідно з цією версією поява скіфів зі сходу пояснюється переселенням племен: массагети або ісседони (Арістей) витіснили скіфів, а скіфи кіммерійців.

11.1. У давнину назву Аракс приписували різним рікам, переважно тим, що вливалися в Каспійське море. Було висловлено навіть думку про те, що Аракс не власна назва, а загальна: велика азіатська ріка (Міщенко). Про ідентифікацію Геродотового Араксу існує в дослідників багато різних міркувань.

11.2. Тірас, тобто Дністер, на березі якого була однойменна грецька колонія, місто Тірас (у Геродота мешканці цього міста – тіріти, розд. 51).

11.3. Розповідь про міжусобну війну кіммерійців можна розуміти по-різному. Геродот, очевидно, мав на увазі заключну битву двох партій, одну з яких він називає партією царів, а другу – партією народу. Сучасні археологи не знаходять ніяких кіммерійських note 2 могил на берегах Дністра. Є думка, що кіммерійські поховання могли бути на берегах Кубані (Ельніцький).

12.1. Щодо первісної території кіммерійців у дослідників існують різні думки. Імовірно, як доводять археологічні дані, кіммерійці до їхнього переселення в Малу Азію мешкали на берегах Кіммерійського Боспору, тобто Керченської протоки, на Керченському та Таманському півостровах та на північно-східному Передкавказзі.

12.2. Здається невірогідним, що кіммерійці, тікаючи від скіфів і досягши північного узбережжя Малої Азії, в своєму просуванні на захід могли мимохідь заснувати місто, яке згодом стало мілетською колонією Сінопою. Насправді кіммерійці захопили і зруйнували грецьке місто, яке потім було відбудоване.

13.1. Арістей (Арістайос) Проконнеський, очевидно, історична особа, автор епосу «Арімаспея» (збереглися лише незначні фрагменти) та «Теогонії». Давні греки створили міфи про його особу і розповідали про нього чудеса. Геродот міг бути знайомим із його епосом про однооких людей арімаспів, котрі нібито мешкали десь на далекій півночі (або північному сході Скіфії). За свідченням словника «Суда» Арістей був сучасником Кіра і Креза, але Геродот уважав, що Арістей жив у VIII ст. до н. є.

13.2. Грифів (грюпес), що охороняли золото, греки уявляли собі як істоти з крилами та головами орлів, а тулубами левів. Зображення грифів поширено в мистецтві північного Причорномор'я і є неодмінною частиною образів, належних до так званого скіфо-сибірсь-кого звіриного стилю (пор. предмети з Пазарикських курганів).

13.3. Гіпербореї (ті, що живуть на півночі, або точніше по той бік від північного вітру – Борея) – мешканці крайньої півночі Скіфії. Грецькі перекази про гіпербореїв походять від дельфійських та делоських жерців Аполлона (який нібито іноді перебував у їхній країні).