Розділ без назви (2)

193. За максіями в Лівії живуть завеки. їхні жінки бувають за візниць на колесницях, коли вони йдуть на війну.

194. За ними живуть гізанти(1). В їхній країні бджоли виробляють багато меду, але ще більше, як кажуть, виготовляють ремісники. Хоч як там було, всі вони фарбують себе червоним і їдять мавп, а їх там багато в горах.

195. Навпроти цієї країни, кажуть карфагеняни, є острів, що називається Кіравіс(1), завдовжки в двісті стадій, але вузький завширшки. Там багато масличних дерев і винограду, і на цей острів можна зайти з суходолу. На цьому острові з мулу озера дівчата тубільців витягають золотий пісок перами птахів, які змазують смолою. Чи це правда, я не знаю, я записую те, що почув. Але, що таке може бути, на Закінті я бачив на власні очі, як із одного озера з води добували смолу. Там існує кілька таких озер, а найбільше з них має в усіх напрямах завдовжки вісімдесят стіп і дві оргії глибини. На кінець жердини прив'язують миртову гілку і занурюють її в озеро, а потім витягають наверх із смолою, яка пахне асфальтом, а взагалі вона краща від піерійської смоли (2). Потім її виливають у яму, яку викопують біля озера, а коли її набереться досить, тоді з ями її переливають в амфори. Те, що потрапляє назад в озеро, переливається під землею в море, яке віддалене від озера на чотири стадії. Отже, те, що розповідають про острів, який лежить біля узбережжя Лівії, може бути недалеким від істини.

196. Карфагеняни розповідають іще, що є країна в Лівії і в ній живуть люди там за Геракловими стовпами, куди прибувши вони сходять на берег і вивантажують свої товари і розкладають їх на березі, а потім підіймаються на свої кораблі і дають сигнал димом, а тубільці, побачивши його, йдуть до моря і як обмін за товари кладуть золото і відходять від товарів(1). А карфагеняни тоді сходять із своїх кораблів і обстежують золото, і коли їм здається, що золота стільки, скільки коштують товари, забирають його і відходять, проте, якщо їм здається, що його недостатньо, вони знову підіймаються на кораблі і спокійно чекають, а тубільці приходять і додають ще золота, поки не задовольнять карфагенян. Проте ні ті, ні інші не хочуть зробити щось несправедливе. Адже ні ті не беруть золота, поки його не буває стільки, скільки коштують товари, і ці не беруть товарів, поки карфагеняни не візьмуть золото.

197. Отакі ці лівійці, наскільки я можу навести їхні назви, а більшість із них ні тепер, ні тоді зовсім не визнавали царя мідійців. Про цю країну я можу сказати лише, що в ній живуть тільки чотири народи(1), наскільки я знаю: двоє з цих народів тубільні, але двоє інших не тубільні. Отже лівійці та ефіопи є первісними мешканцями і перші з них живуть на півночі, а другі на півдні Лівії, а фінікійці та елліни прийшли з інших країн.

198. Я гадаю, що Лівія не є якимсь виключним материком щодо її родючості і її не можна порівняти з Азією або Європою, якщо не зважати на Кініп (треба зазначити, що країна має однакову назву з рікою). Це одна з найкращих земель щодо вирощування збіжжя і вона зовсім не схожа на інші краї Лівії, бо земля її чорна, там багато води з різних джерел і там зовсім не буває посухи і коли її зрошують надмірні дощі, це їй не шкодить, бо в цій частині Лівії йдуть дощі. Врожаї зерна там такі, як і в країні вавілонян. Плідною є і та місцевість, де живуть евеспе-ріти, бо в разі найкращих жнив, які вона може забезпечити, врожай буває від одного сто, а на землі Кініпа від одного до трьохсот.

199. Додам, що країна Кірени(1), яка вища від Лівії, де живуть кочовики, має – і це дуже цікаво – три часи жнив. Отже, спершу достигають плоди в приморських краях і бувають готові для збирання. І коли вже закінчується збирання врожаїв у приморських краях, починається збирання в середній смузі, яка вища за приморську, що її називають узгір'ям. Коли закінчується збирання в середній смузі, одразу починають достигати і вже готові для збирання плоди, що їх збирають у найвищій смузі, і в такий спосіб, коли буває випито перше вино і з'їдено перші плоди, то водночас готове і останнє. Так кіренці впродовж восьми місяців займаються збиранням плодів. Про це вже досить того, що було сказано.

200. Перси(1), яких послав із Єгипту Аріанд на допомогу Феретімі, скоро прибули до Барки, почали її облягати, вимагаючи, щоб їм видали призвідників убивства Аркесілая. Проте, оскільки весь народ брав участь у його вбивстві, баркайці не прийняли їхньої умови. Отже, облягаючи Барку впродовж дев'яти місяців, вони робили підкопи під мури міста і навальні приступи (2). Що ж до підкопів, то їх спромігся відкрити один коваль з допомогою мідного щита і ось як це він винайшов. Він носив щит скрізь по місту навколо мурів і прикладав його до землі. І в деяких місцях, де він його прикладав, нічого не було чути, а в тому місці, де було зроблено підкіп, мідний щит дзвенів. У такому місці баркайці робили зустрічний підкіп і вбивали персів, які копали землю. Таке вони винайшли проти підкопів, а приступи персів баркайці успішно відбивали.

201. Коли протягом довгого часу вони билися одні з одними і загинуло багато людей із одного боку і з іншого і найбільше з боку персів, нарешті стратег піхоти Амасій вигадав такий засіб, зрозумівши, що силою не можна перемогти баркайців, але тільки хитрощами. Ось що він задумав і зробив: він наказав уночі викопати широкий рівчак, на нього покласти тоненькі жердинки, а на них насипати землю урівні з іншою твердою землею. Щойно розвиднилося, він запросив баркайців почати переговори про замирення. Вони охоче погодилися, оскільки вони цього давно бажали. Умови договору, який вони склали, принесши жертви на потаємному рівчаку, щоб закріпити його присягами, були такі: поки залишається такою, як вона є, ця земля, нехай залишаються непорушними взаємні присяги і баркайці погоджуються виплачувати законну данину цареві, а перси зобов'язуються більш не нападати на Барку. Після присяг баркайці повірили персам і почали виходити з міста і відчинили брами і дозволили ворогам заходити до міста. Проте перси розламали поміст над потаємним рівчаком і вдерлися до міста. А розламали вони споруджений ними поміст, щоб не бути клятвопорушниками, бо заприсягалися перед баркайцями, що присяга залишиться непорушною, поки земля буде такою, як була тоді, а тепер, коли поміст обвалився, вони вже не зв'язані присягою.

202. Отже, коли Феретімі перси передали найзнатніших баркайців, вона наказала посадити їх на коли навколо міських мурів, а їхнім жінкам повідрубати груді і ними також прикрасити мури навколо міста, а інших баркайців передала персам як військову здобич, за винятком тих, які були з баттового роду, і тих, які не були винуваті у вбивстві Аркесілая(1). їм Феретіма доручила керувати містом.

203. Справді, всіх інших баркайців перси обернули на рабів і повернулися туди, звідки прийшли. Коли вони наблизилися до міста Кірени(1), то кіренці, ідучи за наказом якогось оракула, дозволили їм зайти до свого міста. Проте, коли перське військо зайшло до міста, Бадр, що командував флотом, запропонував захопити місто, але Амасій, що командував піхотою, не дозволив цього, бо, як він сказав, їх послали в похід лише проти одного еллінського міста, проти Барки. Коли, нарешті, вони пройшли через місто і отаборилися на височині Лікайського Зевса, вони пожалкували, що не захопили Кірени. Перси спробували вдруге зайти до міста, але киренці їх не впустили. Тоді персів, хоч ніхто з ними не воював, охопив панічний страх і вони кинулися навтіки і відбігли далеко на відстань шістдесяти стадій і тоді зупинилися. Проте, ледве вони там отаборилися, прибув до них вісник від Аріанда і наказав їм повернутися назад. Тоді перси попросили кіренців дати їм харчі на дорогу. Ті дали їм і перси взяли їх і вирушили до Єгипту. Але на шляху туди на них наскочили лівійці і тих із них, що відстали, і тих, хто заблукали, пограбували, забравши в них одяг і зброю перед тим, як вони прибули до Єгипту.

204. Найвіддаленіша частина Лівії, до якої дійшли перси, були Евесперіди. Баркайців, яких вони обернули на рабів, вони виселили

З Єгипту і привели їх до великого царя, а цар Дарій дав їм село в Бак-трійській сатрапії (2), щоб вони там мешкали. Вони назвали це село Баркою і воно ще за мого часу існувало в Бактрії і було залюднене.

205. Проте і Феретіма недобре закінчила своє життя, бо одразу, коли вона помстилася на баркайцях і повернулася до Єгипту, її спіткала жахлива смерть, бо її ще живу заїли хробаки. Настільки правдива думка, що людину, яка мститься надто жорстоко, ненавидять боги. Отже такою надто жорстокою була помста Феретіми, дочки Батта, на баркайцях.

ПРИМІТКИ

Книга IV. Мельпомена

3.1. Цей рів нібито простягався від гір Тавричного півострова (Криму) до Меотійсько-го озера (Азовського моря). Геродот не уявляв собі справжньої форми Криму. Він гадав, що Крим простягався з півночі на південь і на схід до країни царських скіфів (або скіфів-царів). Під час війни скіфів із синами рабів згаданий рів не відігравав жодної ролі. В Геродота не могло йтися про Перекоп, який було відокремлено каналом від решти півострова лише за середніх віків. Також не могло йтися про канал на Керченському півострові. Очевидно, згадка про «рів» походить із якоїсь іншої розповіді.

3.2. Тут ідея давніх греків про те, як слід поводитися з рабами, котрі не могли бути достойними супротивниками своїх панів.

5.1. Про народи навряд чи можна твердити, що один із них старший або молодший від іншого, бо не відомо, коли саме той чи інший народ став «самим собою». Мова може йти лише про держави, а не народи.

5.2. Про можливі етимологічні зв'язки імен скіфських родоначальників – Таргітая та троїх його синів – Ліпоксая, Арпоксая, Колаксая в дослідників нема однакової думки. В. І. Абаєв пропонує для їхньої етимології іранські основи, зокрема для імені «Таргітаос» – note 1 даргатава, тобто «довго + могутній». Здається, що друга половина імен Ліпо-ксай, Арпо-ксай, Кола-ксай відповідає похідним словам від давньоіндійського кореня «кші-» (мати владу, владарювати) напр., «кшайта-» (голова роду, владар), «кшатрія» (владар, правитель; в давній Індії – представник касти кшатріїв), «кшая» – (плем'я, рід, народ) тощо.