Розділ без назви (2)

© А.Білецький (переклад, примітки), 1993

Джерело: Геродот. Історії в дев'яти книгах. К.: Наукова думка, 1993. 576 с. С.: 134-179.

OCR & Spellcheck: Aerius ( ae-lib.org.ua ) 2003

1. Отже, проти цього Амасія вирушив у похід Камбіс(1), Кирів син, ведучи з собою різних своїх підданців, а також із еллінів іонійців та еолійців. Ось яка була причина цієї війни (2). Камбіс послав у Єгипет вісника і зажадав від Амасія його дочку. Він зажадав її за порадою одного єгиптянина, а цей єгиптянин зробив це тому, що він сердився на Амасія, бо той відіслав його далеко від жінки та дітей, обравши його єдиного з усіх лікарів Єгипту(3) і передавши його персам, коли Кір послав до Амасія людину з проханням прислати йому найкращого в Єгипті очного лікаря. Отаке незадоволення мав єгиптянин і таку пораду він дав Камбісові, щоб Камбіс зажадав в Амасія його дочку, маючи на меті, що коли той віддасть її, то буде засмучений, а коли не віддасть, то стане ворогом Камбіса. Отже, Амасій був дуже занепокоєний і водночас дуже побоювався могутності персів і через це не міг не віддати її, і не відмовити, бо був певний того, що Кабміс хотів узяти його дочку не як дружину, а як наложницю. Оце він обмірковував і нарешті ось що вирішив. Була там у них дочка колишнього царя Ап-ріеса дуже висока на зріст і вродлива, на ім'я Нітетіда, єдина, що залишилася з його родини. Отже, оцю дівчину він оздобив убранням і золотими прикрасами і послав її в Персію, ніби вона була його дочкою. Згодом за деякий час, коли Камбіс привітав її, посилаючись на ім'я її батька, одного разу вона сказала йому: «Мабуть ти не розумієш, царю мій, що Амасій обдурив тебе. Він послав мене до тебе, добре причепуривши та оздобивши всіма цими прикрасами, видавши мене за свою дочку, а насправді я дочка Апріеса, і незважаючи на те, що Апріес був його владарем, Амасій улаштував із єгиптянами змову проти нього і вбив його». Отже, ці слова і омана страшенно розгнівали Камбіса, Кірового сина, і змусили його виступити проти Єгипту.

2. Так розповідають про це перси. Але єгиптяни вважають Камбіса єгиптянином, наполягаючи на тому, що він народився від цієї дочки Апріеса, про яку я сказав, бо вони кажуть, що то був Кір, який послав до Амасія по його дочку, а не Камбіс. Проте, коли вони таке кажуть, вони не кажуть правди. Ні! Вони це добре знають (бо краще за будь-кого єгиптяни знають перські звичаї). По-перше, коли є законна дитина, то закон не дозволяє(1), щоб царську владу успадкувала інша, незаконна. І, по-друге, Камбіс був сином Кассандани, дочки Фарнаспа з роду Ахеме-нідів, він не був сином єгиптянки. Вони перекручують справу, твердячи, нібито вони споріднені з родиною Кіра. Отака є правда щодо цієї справи.

3. Розповідають ще й іншу історію, якій я не вірю, а саме: ніби якась із перських жінок зайшла на жіночу половину Кірового палацу і щойно побачила біля Кассандани її дітей, таких гарних і рослих, почала їх вихваляти на всі способи, а Кассандана, Кірова жінка, сказала їй: «А проте на мене, яка народила йому таких дітей, він навіть не зважає, а ту іншу з Єгипту, чужинку, він її так кохає. Кажуть, що вона так сказала з ревнощів до Нітетіди і що один її син, старший Камбіс, сказав: «Через це я, моя матінко, коли стану дорослим, поставлю Єгипет до гори ногами». Таке він сказав, як кажуть, коли йому було щось десять років і жінки були приголомшені. І він не забув про це і перегодом, ставши дорослим і успадкувавши царську владу, він вирушив у похід проти Єгипту.

4. Ще одна обставина спричинилася до того, щоб відбувся цей похід, а саме серед найманців Амасія був один родом із Галікарнасса, на ім'я Фанес(1) і був він розумним радником і хоробрим воїном. Цей Фанес був якось ображений Амасієм, хто зна, як це сталося, і він вирішив порозумітися з Камбісом, сів потай на корабель і втік із Єгипту. І через те, що Фанес серед найманців був авторитетною людиною і добре знав усе, що стосується Єгипту, Амасій хотів за всяку ціну захопити його і послав за ним погоню. Він послав за ним на трієрі одного з своїх найвірніших євнухів, але хоч той його захопив у Лікії, однак не спромігся повернути його до Єгипту, бо Фанес, будучи дуже розумною людиною, перехитрив його. Він підпоїв своїх вартових і втік до Персії. Саме тоді, коли Камбіс готувався до походу проти Єгипту і ще не знав, який шлях йому обрати, щоб оминути безводну країну, прийшов Фанес, розповів йому про становище Амасія і вказав йому, яким шляхом треба йти. Він порадив Камбісові послати людей до царя аравійців (2) і попросити його, якщо той дозволить, забезпечити перехід через його країну.

5. Лише з цієї сторони доступний шлях до Єгипту. Бо з Фінікії до міста Кадітія(1) країна належить до так званих сірійців Палестини (2). А від міста Кадітія, яке на мою думку, не менше від Сардів, від цього узбережжя всі торговельні гавані до міста Іеніса належать до Аравії(3). А від Іеніса (4) до Сербонідського (5) озера, поблизу якого, як я сказав, гора Касій спускається до моря, ввесь цей край належить сірійцям. А від Сербонідського озера, в якому, згідно з переказом, сховався Тіфон (6), від нього і далі це вже Єгипет. Отже, країна, що розташована між містом Іенісом, горою Касій і Сербонідським озером, яка зовсім не мала, але простягається на три дні шляху, зовсім позбавлена води.

6. Тепер я розповім про одну річ, на яку мало хто з тих, що подорожують у Єгипті, звертає увагу. З усіх країв Греції, а також із Фінікії, щороку завозять до Єгипту глиняні глеки з вином і серед них жодного порожнього глека не можна побачити. Хтось міг би спитати, що буває потім із цими глеками? Я і це можу пояснити. Кожний градоначальник зобов'язаний збирати з свого міста всі глиняні глеки і пересилати їх до Мемфіса, а з Мемфіса наповнені водою їх перевозять до тих безводних країв (2) Сірії, про які я казав. Так оці глиняні посудини, що їх щороку привозять у Єгипет, виливши з них вино, постійно перевозять із водою до Сірії.

7. Отже, в такий спосіб перси, коли заволоділи Єгиптом, зробили доступним в'їзд до цієї країни, забезпечивши той край водою, як я сказав вище. Проте, на той час ще ніде там не існували запаси води, і Камбіс, який довідався про це від Галікарнасця, послав вісників до Аравії і попросив дати йому дозвіл пройти їхнею країною. Це йому пощастило, бо владар цієї країни, з яким він перед тим домовився, дав йому такий дозвіл.

8. Аравійці додержують договорів надійніше, ніж будь-хто інший. І складають вони договори в такий спосіб. Коли дві особи хочуть скласти договір про приязнь, то третя встає між ними і гострим каменем робить надріз на долонях біля великого пальця кожного з тих, що складають договір. Потім, відірвавши від їхніх плащів клаптики, змочує їх кров'ю і змазує нею сім камінчиків(1), які було покладено між тими, що домовляються, і коли він це робить, то закликає бути свідками Діоніса і Уранію. Коли третя особа закінчує цей обряд, той, хто заприсягався, знайомить із своїми друзями іноземця, чи свого земляка, якщо він складає договір із земляком, а друзі також уважають за свій обов'язок додержувати договору. Аравійці гадають, що існує лише двоє богів – Діоніс та Уранія і кажуть, що стрижуть своє волосся так, як його стриже сам Діоніс, стрижуть вони волосся кільцеподібно навколо голови і знизу підголюють скроні. Діоніса вони називають Оротальт, а Уранію – Алілат (2).

9. Отже, після того, як аравійський цар склав договір із вісниками, яких послав до нього Камбіс, він вигадав, ніби наповнив водою бурдюки з верблюжої шкіри, нав'ючив їх на живих верблюдів, які в нього були, і погнав їх до безводної країни і там став чекати на Камбісове військо. Таке оповідання мені здається найвірогіднішим, але треба мені переказати і менш вірогідне, бо і таке ще існує. Є в Аравії велика ріка(1), що називається Корій і виливається вона в так зване Червоне море. Саме від цієї ріки наказав аравійський цар зшивати одну з одною необроблені шкури биків та інших тварин і зробив такий довгий водогін (2), що досяг до пустелі і через нього пройшла вода, а в пустелі цар наказав викопати великі водоймища, щоб у них набралася і зберігалася вода (відстань від ріки до пустелі, про яку я сказав, дванадцять днів шляху). Воду він провів трьома водогонами до трьох різних місць.

10. У гирлі Нілу, що називається Пелусійським, отаборився Псамме-ніт , син Амасія, і там чекав на Камбіса. Вже не застав у живих Амасія Камбіс, коли виступив проти Єгипту, але Амасій царював сорок чотири роки * і помер, і за час його царювання не сталося з ним ніякого великого лиха. Помер він, був забальзамований і похований у святилищі, у гробниці, яку сам для себе призначив і наказав побудувати. На той час, коли царем Єгипту був Псамменіт, син Амасія, в Єгипті сталося чудо, одне з найбільших. Тобто випав дощ у Єгипетських Фівах, але там ще перед тим ніколи не було дощу, і після того його не було, як і за мого часу, як розповідають і самі фіванці. Бо, як відомо, в Єгипті зовсім не буває дощів, але і тоді це була мжичка.

11. Пройшовши всю пустелю, перси зупинилися перед єгиптянами, щоб стятися з ними. Тоді найманці єгиптян, які були еллінами та карій-цями, обурені Фанесом, що привів іноземне військо проти єгиптян, вигадали таке, що Фанес залишив своїх дітей у Єгипті. Найманці привели їх у свій табір і перед очима батька поставили кратер між обома ворожими таборами, а потім одного по одному підвели до кратера Фанесових дітей і зарізали їх над ним, налляли туди вина та води, і, випивши все це з кров'ю, вони розпочали битву. Ця битва була запеклою, з обох сторін загинуло дуже багато воїнів і нарешті єгиптяни кинулися навтіки.

12. Так мене повідомили тубільці, і я пішов і побачив дещо, що на мене справило велике враження. Отже, там було розкидано кістки тих, що загинули в битві, окремо обох супротивників (бо кістки персів лежали окремо на землі, як їх відокремили спочатку, а з іншого боку лежали кістки єгиптян), а черепи персів такі крихкі, що коли захочеш ударити їх хоча б одним камінцем, то проб'єш, але черепи єгиптян настільки тверді, що коли навіть великим каменем ударити, то важко розбити. Причина цього, як мені сказали, така, і мені не важко було цьому повірити, що єгиптяни вже малим дітям починають голити голови і черепи твердіють від сонця. Така причина і того, що єгиптяни не лисіють, і справді найменше лисих на світі є в Єгипті. Отже, така причина того, що ці люди мають міцні черепи, а причина того, що перси мають неміцні черепи, та, що вони з дитинства носять повстяні шапки і через це уникають сонця, затіняючи голови. Отаке я там бачив. Бачив я ще подібне до цього в Папремії в тих, що були з сином Дарія Ахеменом і яких убив лівієць Інарос.

13. Єгиптяни, щойно відбулася битва і вони кинулися навтіки, побігли і вже не можна було їх затримати. Вони прибігли і замкнулися в Мемфісі, а Камбіс послав на кораблі з Мітілени вісника перса і запропонував їм почати переговори з ним про складання зброї. Проте вони скоро побачили, як корабель приплив до Мемфіса, всі кинулися з мурів, розтрощили корабель, пошматували людей і повивішували їхні пошматовані тіла на мурах. Після цього, за деякий час обложені єгиптяни нарешті склали зброю, а їхні сусіди(1) лівійці злякалися, що з ними станеться те, що сталося з єгиптянами, і піддалися без бою, і взяли на себе обов'язок виплачувати данину і послали персам дари. Так само і кіренці та баркейці злякалиси, як і лівійці, і піддалися. Камбіс охоче прийняв дари від лівійців, але розсердився, одержавши дари від кірен-Ців, бо, я гадаю, через те, що їх було мало (адже кіренці послали йому п'ятсот мін срібла). Він схопив їх і покидав своїм воїнам.

14.. На десятий день після того, як Камбіс здобув фортецю Мемфіса, він перевів до передмістя єгипетського царя Псамменіта, щоб його' принизити. Псамменіт царював лише шість місяців. Камбіс помістив його там разом з іншими єгиптянами, бажаючи випробувати стан його духу таким чином: він одягнув його дочку в одяг рабині і послав її з глеком по воду, обрав також і інших дівчат із знатних єгипетських родин, одягнених так само, як і царська дочка. Коли проходили ці дівчата з зойками і плачем, і коли побачили своїх батьків і ті їх побачили, то всі почали лементувати, зокрема батьки, бачачи своїх дітей такими жалюгідними. Але Псамменіт, здалека побачивши свою дочку і пізнавши її, лише опустив свої очі додолу. Скоро пройшли дівчата з глеками, Камбіс провів за ними Псамменітового сина разом із двома тисячами інших єгиптян такого самого віку, зв'язаних один із одним за шию колодою і з вуздечками в ротах. Він так провів^їх, бажаючи помсти-тися на них за мітіленців, яких вони знищили разой із кораблем у Мемфісі. Такий вирок винесли царські судді(1): за кожного вбитого мітіленця вбити десять єгиптян із знатних родин (2). І Псамменіт, коли побачив, як повз нього провадили юнаків і з ними його сина, щоб їх повбивати, і єгиптяни, що сиділи біля нього, почали плакати і лементувати, а він зробив те саме, що і тоді, коли побачив свою дочку. Коли і ці пройшли, сталося так, що повз Псамменіта, сина Амасія, та єгиптян, що сиділи разом із ним там у передмісті, пройшов один із його співтрапезників, людина похилого віку, який утратив усе, що мав, і тепер як жебрак ходив серед воїнів і жебракував. Щойно побачив його Псамменіт, як почав голосно плакати, покликав свого приятеля, називаючи його ім'я, і став бити себе по голові. Звичайно були там люди, що стежили за ним і про все, що він робив, коли повз нього проходили засуджені єгиптяни, вони доносили Камбісові. Здивувався Камбіс, почувши про те, що відбувалося з Псамменітом, і послав вісника, і так запитав його: «Владар Камбіс тебе питає, Псамменіте, чому це, коли ти побачив твою дочку в жалюгідному становищі і твого сина, який ішов на кару, ти навіть не скрикнув і не заплакав, а цього жебрака пожалів, хоча, як кажуть, він тобі не родич?». Так його запитав вісник, а той йому відповів: «Сине Кіра, мої нещастя більші за ті сльози, що я міг би їх пролити, але нещастя мого друга таке, що варто його оплакати, бо після того, що він мав і після того щастя, що в нього було, він став жебраком на порозі своєї –старості». Коли Камбісові доповіли про це, йому здалося, що той правильно сказав, і, як кажуть єгиптяни, Крез заплакав (бо він супроводжував Камбіса в його поході проти Єгипту), заплакали також і перси, які були там присутні, і самого Камбіса охопила журба і тоді він дав наказ, щоб Псамменітового сина забрали від тих, яких було приречено на смерть, і самого Псамменіта відвели з передмістя і привели до нього.

15. Проте сина Псамменіта ті, що пішли його звільнити, вже не знайшли в живих, але зарізаним серед перших. А самого Псамменіта забрали з передмістя і привели до Камбіса. Біля нього відтоді жив Псамменіт і ніхто його не непокоїв. Якби він міг жити там спокійно, то йому повернули б владу над Єгиптом, бо перси звичайно поважають царських синів, навіть і тоді, коли царі виступали проти них, але синам цих царів вони, принаймні, повертають владу. Про це можна судити і на підставі багатьох інших прикладів, що вони мають такий звичай, але зокрема на підставі такого прикладу: син лівійця Інароса(1) Таннір одержав владу, яку мав його батько, і ще син Аміртая Павсірій також одержав владу, яку мав його батько, а ніхто більше не завдав шкоди персам, ніж Інарос і Аміртай. Проте в даному разі Псамменіт почав складати змову і за це отримав плату, яку заслужив: його викрили на тому, що він підбурював до повстання єгиптян, і коли про це довідався Камбіс, він змусив його випити бичої крові і той одразу помер. Отакий був його кінець.

16. Камбіс із Мемфіса прийшов до Саіса, маючи, очевидно, намір зробити те, що він потім зробив. Отже, щойно увійшовши у палац Амасія, він дав наказ вийняти з гробниці труп Амасія, і скоро було виконано його наказ, і звелів також відшмагати його та повисмикувати волосся, проколоти стрекалом і взагалі познущатися з нього(1). Після того, як і це зробили, але не без зусиль (бо набальзамований труп дуже цупкий і не піддається розкладу), Камбіс наказав його спалити. І наказ його був безбожним, бо перси вважають вогонь за свого бога. Хоч як би там було, спалення померлих не є в звичаях жодного з цих народів. Перси, із згаданої мною причини, не вважають за правильне кидати у вогонь труп людини. А єгиптяни вважають, що вогонь є одушевлена тварина і все, що вона схоплює, вона поїдає, а коли насититься, вмирає разом із тим, що з'їла. Отже, в їхній країні рішуче забороняється віддавати померлого тваринам і саме через це його бальзамують, щоб коли покладуть у гробницю, труп не з'їли хробаки. Отже, накази, дані Камбі-сом були просто протилежні звичаям обох країн. Але згідно з тим, що кажуть єгиптяни, то був не Амасій, який зазнав усього того, про що я сказав, але якийсь інший єгиптянин, такий самий на зріст, як і Амасій, і це з його трупа знущалися перси, гадаючи, що вони знущаються з Амасія. Отже, кажуть, що Амасій із даного йому оракула дізнався, що з ним станеться, коли він помре, і, бажаючи уникнути того, що з ним могло б статися, він наказав того чоловіка, якого піддали шмаганню, коли той помре, покласти в гробницю біля дверей, у його склепі, а його власне тіло він наказав своєму синові помістити в глибині склепу (2). Мені здається, що цих наказів Амасія про його поховання і про поховання того іншого чоловіка ніколи не було і даремно на них посилаються єгиптяни, бажаючи зберегти свою достойність.