Розділ без назви (2)

37. Багато безумств учинив Камбіс і над персами і над своїми спільниками. Бувши в Мемфісі, він розкривав давні гробниці і обстежував трупи. Серед усього іншого він зробив і таке: він зайшов у святилище Гефеста(1) і всіляко знущався з статуї бога і це тому, що статуя Гефес-та дуже схожа на фінікійських патаіків (2), які бувають у фінікійців на носах їхніх кораблів. Хто їх не бачив, я йому поясню: вони є зображеннями карликів. Зайшов він також у святилище Кабірів, куди не дозволяється заходити нікому, крім жерця. І він усіляко знущався з цих статуй, а потім їх спалив. Ці статуї схожі на статуї Гефеста, і кажуть, що Кабіри його сини.

38. Отже, з усього цього я роблю висновок, що Камбіс був пойнятий дуже небезпечним шалом, бо інакше йому не спало б на думку знущатися з святилищ і звичаїв. Бо якби запропонувати всім людям вибрати найкращі з усіх звичаїв і добре розглянути всі їх по черзі, то кожний віддав би перевагу перед іншими своїм звичаям. Адже кожна людина вважає, що її звичаї незрівнянно кращі за всі інші. Отже, все це цілком природно і лише божевільний може знущатися з чужих звичаїв, і ніхто інший. Те, що всі люди мають таку думку, про яку я щойно згадав, можна впевнитися і з інших прикладів і, насамперед, із такого. Дарій, коли він був царем, запросив до себе еллінів, що були в його країні і запитав їх, скільки грошей вони хотіли б, щоб він їм дав, якщо вони з'їдять тіло свого померлого батька. Вони відповіли йому, що цього вони ніяк не можуть зробити. Дарій після цього запросив до себе індусів, які називаються каллатіями , знаючи, що вони їдять своїх померлих батьків, і спитав їх у присутності еллінів, які зрозуміли його з допомогою перекладача, скільки грошей вони хотіли б одержати, коли помре їх батько і вони спалять його тіло. Всі вони голосно закричали і попросили його про це не казати. Отака є сила звичаю і, гадаю, що добре сказав Пін-дар в одному своєму творі, написавши, що звичай (2) – це цар над усім.

39. На той час, коли Камбіс виступив проти Єгипту, лакедемонці також виступили проти Самоса і Полікрата(4) , сина Аяка, який, піднявши повстання, захопив Самос (2) і спершу поділив державу на три частини і дві з них передав своїм братам Пантагнотові і Сілосонтові, але потім убив одного, а другого молодшого, Сілосонта, вигнав і заволодів усім Самосом. Ставши владарем Самоса, він склав союз із Амасієм (3), царем Єгипту, пославши йому дари і прийнявши від нього його дари. І незабаром могутність Полікрата почала настільки зростати, що його слава поширилася в Іонії та по всій Елладі. Бо де б він не воював, усюди він мав успіх. У нього було сто п'ятдесятивесельних кораблів (4) і тисяча лучників. Він нападав і брав у полон усіх без розбору. Бо, він казав, що він зробить більшу послугу своєму другові, коли віддасть йому те, що взяв, аніж коли б він у нього нічого не брав. Наслідком цього було те, що він заволодів багатьма островами і багатьма містами на суходолі. Серед інших, кого він переміг у морській битві, були і лесбосці, які прийшли з усім своїм військом на допомогу мілетянам (5), і їх він узяв у полон, і це вони в кайданах прокопали рів навколо фортеці на Самосі.

40. І я не знаю, як ці великі успіхи Полікрата звернули на себе увагу Амасія і він занепокоївся. І оскільки щаслива доля Полікрата дедалі, то більш йому сприяла, Амасій вирішив написати йому листа, послав листа на Самос, а в ньому було таке: «Амасій каже оце Полікратові. Звичайно, дуже приємно довідуватися про те, що твій друг і спільник гараздує, але твої великі успіхи мені не подобаються, бо я знаю, що божество буває заздрісним. Як на мене, я волів би краще, щоб мої справи і справи тих, кого я люблю, інколи йшли добре, а інколи щоб не все було гаразд, і так мені хотілося б жити з перемінами, ніж в усьому мати успіх. І це тому, що я досі не чув про людину, яка б у всьому була щасливою, а наприкінці з нею не трапилося б чогось поганого, дуже поганого. Отже, коли хочеш мене послухати, вчини з твоєю долею, що так тобі сприяє, ось що: подумай добре і знайди щось, яке для тебе дуже дороге і якби ти його втратив, то було б дуже боляче твоїй душі. Викинь це так, щоб його більше не було на світі. І якщо після цього матимеш навперемінно щасливі випадки та нещасливі, спробуй заспокоїться, як я тебе навчив».

41. Скоро прочитав Полікрат ці слова, зрозумів, що порада, яку дав йому Амасій, правильна і почав домірковуватися, що саме з його скарбів, якби він загубив, то найбільш боляче було б його душі. Нарешті, домірковуючися, він знайшов таке і була в нього каблучка в золотій оправі з смарагдом, твір сина Телеклеса самосця Теодора. Отже, він вирішив, що буде гаразд, якщо він її втратить, і ось що він зробив: він сів на п'ятдесятивесельний корабель із веслярами і наказав їм вийти у відкрите море. І коли вони віддалилися від острова, перед усіма, хто були там із ним, він зняв каблучку і кинув у море. Так він зробив, повернувся додому і оплакав свою долю.

42. Проте, за чотири чи п'ять днів після цієї події з ним сталося таке: один рибалка спіймав велику і чудову рибу і вирішив, що буде добре принести її як подарунок Полікратові. Отже, він узяв її і приніс у палац і сказав, що бажає бути допущеним до Полікрата і коли його допустили, він підніс йому рибу і сказав: «Царю мій! Коли я спіймав оцю рибу, я вирішив, що не гаразд буде віднести її на базар, хоч, правду сказати, я живу з продажу риби, але мені здалося, що вона підходить для тебе і для твоєї посади. Отже, я її приніс і передаю її тобі». Полікрат зрадів, почувши ці слова, і відповів йому: «Ти зробив дуже добре і я двічі дякую тобі: за твої слова і за твій подарунок і запрошую тебе до мене на обід»(1). Рибалка, звичайно, визнав це за велику честь для себе і пішов додому. Але коли слуги розкрили рибу, то знайшли в її шлунку Полікра-тову каблучку. Щойно вони це побачили, взяли її і, радісні, швидко побігли до Полікрата і, передавши йому каблучку, розповіли, як її було знайдено. А він, зрозумівши, що це від бога, написав у листі, що він зробив і як знайшли каблучку, а написавши, відіслав листа до Єгипту.

43. Щойно Амасій прочитав листа, якого йому прислав Полікрат, як він зрозумів, що неможливо людині врятувати іншу людину від того, що з нею станеться, і що Полікрат, якому щастить в усіх справах, бо навіть і те, що він викидає, знаходить, не може добре закінчити життя. І він послав вісника на Самос і сказав Полікратові, що він розриває дружбу з ним. Це він зробив із такої причини: якщо з Полікратом станеться якесь жахливе нещастя, то йому, його другові, буде дуже скрутно.

44. Отже, проти цього Полікрата, що був таким щасливим, пішли війною лакедемонці, бо їх запросили самосці, які пізніше заснували Кідонію на Кріті. Тоді потай від самосців Полікрат послав до Камбіса, який збирав військо в похід проти Єгипту, людину з дорученням попросити Камбіса, щоб той прислав когось на Самос, і зажадав від нього військової допомоги. Скоро почув про це Камбіс, як він охоче послав на Самос вісника просити Полікрата прислати йому в похід до Єгипту військо на кораблях. І Полікрат тоді вибрав серед громадян тих, які, на його думку, були підозрілими і могли підняти повстання. І послав він їх на сорока трієрах і водночас повідомив Камбісові, щоб той не дав їм змоги повернутися на Самос.

45. Тепер інші кажуть, ніби самосці, яких послав Полікрат, не прибули до Єгипту, але, опинившися з своїми кораблями біля Карпато-су(1), порадилися між собою і вирішили, що буде розсудливим не пливти далі. Інші кажуть також, ніби вони прибули до Єгипту і звідти, хоч за ними стежили, вони повтікали. Коли вони припливли на Самос, їх зустрів із своїм флотом Полікрат, відбулася битва, і ті, що повернулися, перемогли і висадилися на острів^але в битві на суходолі зазнали поразки і від'їхали до Лакедемону. Є також й інші, які кажуть, ніби ті, що повернулися з Єгипту, перемогли Полікрата, але я не гадаю, що це правда. Бо зовсім не було потреби запрошувати лакедемонців, коли вони були певні, що самі подолають Полікрата. Крім того, зовсім неймовірно, щоб той, у кого було стільки найманців і своїх лучників, був переможений самосцями, що повернулися, яких було так мало. Дітей і жінок громадян, підвладних Полікратові, він зібрав на пристані і був готовий, якби громадяни покинули його і перейшли на бік тих, що поверталися, підпалити їх там разом із пристанею.

46. Коли прибули до Спарти вигнані Полікратом, вони прийшли до архонтів(1) і почали докладно розповідати про велику скруту, в якій вони опинилися. Проте спартанці спершу, вислухавши їх, відповіли, що вони забули сказане на початку самосцями, а сказане наприкінці не зрозуміли. Після цього самосці прийшли вдруге до них і нічого не сказали, тримаючи порожній клунок і показуючи, що клунок вимагає собі борошна (2). Спартанці їм відповіли, що в даному разі навіть було зайвим слово клунок. Нарешті, вони вирішили подати самосцям допомогу.

47. Згодом лакедемонці підготувалися і вирушили в похід проти Самосу, як кажуть самосці, щоб виконати своє зобов'язання, бо самосці перед тим допомогли їм у війні проти мессенців(1). Але за словами лакедемонців, вони пішли в похід не стільки, щоб подати допомогу самосцям, скільки, щоб помститися за те, що в них було викрадено кратер (2), який вони везли Крезові, і за панцер, котрий послав їм як дар Амасій, цар Єгипту. Отже за рік перед тим у них украли кратер і самосці викрали панцер. Він був льняний і з багатьма зображеннями і гаптований і також із бавовною. А те, чим він був зокрема визначним: кожна нитка цього панцера, хоч і була тонка, але складалася з інших трьохсот шістдесяти ниточок і всі вони були помітні. Схожий на нього був ще один панцер, який Амасій присвятив ліндоській Афіні.

48. В поході проти Самосу охоче взяли участь і корінфяни, бо за три покоління(1) до цього походу самосці їх скривдили (це сталося саме тоді, коли було вкрадено кратер). Тоді Періандр, Кіпселів син, послав у Сарди до Аліатта триста хлопців із найзнатніших родин із Керкіри, щоб їх там оскопили. Корінфяни, які везли хлопців, припливли до Самосу, а коли самосці довідалися про причину, для чого їх везли до Сардів, спершу порадили хлопцям прибігти до святилища Артеміди, а потім не дозволяли витягнути благальників із святилища. А корінфяни не допускали давати їжу хлопцям. Через це самосці влаштували свято, якого вони додержують і дотепер так само, як і тоді. Отже, коли наставала ніч, поки в святилищі залишалися благальники, самосці влаштовували танки дівчат і юнаків і під час танків вони неодмінно приносили з собою пироги з кунжутом і медом, щоб їх порозхапували керкірські хлопці і щоб їм було що їсти. І це вони продовжували робити, поки сторожі хлопців, корінфяни, покинули їх і пішли геть. А самосці відвезли хлопців назад на Керкіру.

49. Якщо після смерті Періандра корінфяни були в добрих стосунках із керкірцями, то корінфяни не прийшли б на допомогу в цьому поході проти Самосу, ось із якої причини. Проте відтоді, як корінфяни заснували колонію на острові, хоч вони були спільного походження одні з одними(1), але ніколи не жили в злагоді. Отже, з цієї причини корінфяни точили зуби на самосців. І Періандр обрав хлопців знатних керкірців і послав їх до Сардів, щоб їх там оскопили через помсту. Бо перед тим керкірці перші вчинили проти нього злочин.

50. Коли Періандр(1) убив свою дружину Меліссу, сталося так, що його крім цього спіткало ще інше нещастя. Від Мелісси в нього було двоє синів. Один був сімнадцяти років, а інший вісімнадцяти. Цих синів запросив до себе батько їхньої матері, Прокл, який був тираном в Епідав-рі, і пригостив їх у себе, що було цілком природно, бо вони були дітьми його дочки. Проте, коли він відсилав їх назад до їхнього батька, проводжаючи їх, він їм сказав: «Чи ви знаєте, діти мої, хто вбив вашу мати?» Цим словам старший син не надав ніякого значення, проте молодший, якого звали Лікофроном, щойно почув оце, так зажурився, що коли прибув у Корінф, навіть не привітав свого батька, бо вважав його за вбивцю своєї матері, і коли той почав розмовляти з ним, не відповідав йому, а коли той запитав його, чому він мовчить, не дав батькові жодного пояснення. Нарешті Періандр дуже розсердився і прогнав його з дому.

51. Скоро він його прогнав, він почав розпитувати старшого сина, що сказав їм батько їхньої матері. Той розповів Періандрові, що дід прийняв їх із великою радістю, а що сказав їм Прокл, коли відсилав їх назад, на це він не звернув уваги і не пригадує цього. Проте, Періандр сказав, що зовсім неможливе, щоб той не навіяв їм якусь думку, і продовжував розпитувати його. А той, нарешті, пригадав і переказав йому. Щойно почув це Періандр, він не схотів виявити ніякої поблажливості до свого сина і послав людину туди, де перебував його син, щоб прогнати його звідти і заборонити людям тримати його як гостя в домі. А коли ті люди його вигнали, він пішов до іншого дому і інші так само прогнали його від себе, бо Періандр загрожував усім, хто прийняв би в себе його сина, і наказав проганяти його. Коли його проганяли звідусіль, він пішов до дому одного з своїх друзів і там його як сина . Періандра прийняли, хоча і побоювалися його батька.

52. Нарешті Періандр зробив оголошення: хто прийме в своєму домі його сина, або хто розмовлятиме з ним, той повинен сплатити святилищу Аполлона пеню, іікусь суму грошей. Отже, згідно з цим оголошенням ні розмовляти з його сином ніхто вже не хотів, ні приймати його в своєму домі. А втім він і сам не вважав за справедливе намагатися зробити заборонене, але терпляче ходив там від колонади до колонади. Проте на четвертий день, коли його побачив Періандр нещасливого, обдертого, немитого та голодного, він зглянувся на нього, якось утамував свій гнів, наблизився до нього і сказав: «Сине мій! Що з двох можливостей для тебе краще, чи такі злидні, в яких ти тепер перебуваєш, чи поводитися як личить твому батькові і успадкувати владу і всі блага, що я їх тепер маю? Але ти, мій син і цар щасливого Корінфа, обрав для себе життя волоцюги, повставши проти мене в своєму гніві. Якщо справді нас спіткало лихо, через яке ти маєш підозру, то це також і моє нещастя, бо воно мене найбільш обходить, оскільки я його провинник. Але тепер, коли ти зрозумів, наскільки краще людині, якій заздрять, ніж тій, яку жаліють, а також, що значить сваритися з своїми батьками та з сильнішими, повертайся додому!» Цими словами намагався Періандр прихилити до себе свого сина, але той сказав Періандрові, що він повинен сплатити священну пеню богові, бо розмовляв із своїм сином. Коли Періандр зрозумів, що ненависть його сина непереборна і неусувна, він спорядив корабель і відіслав його до Керкіри, щоб більше не бачити його, а Керкі-ра була йому підвладна. Скоро відіслав його Періандр, він вирядився в похід проти свого тестя, Прокла, бо вважав, що той головний винуватець у тому, що з ним сталося, здобув Епідавр і захопив самого Прокла як полоненого.

53. Минав час і Періандр старішав і зрозумів, що нема вже в нього сили займатися державними справами, і через це послав людей на Керкі-ру покликати Лікофрона, щоб той прийняв владу, бо не було в його старшого сина належної здібності і йому здавалося, що той недоумкуватий. Але Лікофрон не удостоїв відповіді людину, яка принесла це повідомлення. Періандр, мавши прихильність до цього юнака, послав іще одну людину, свою дочку, сестру Лікофрона, гадаючи, що той послухає її краще, ніж когось іншого. Вона прибула туди і сказала: «Дитино! Ти хочеш, щоб влада перейшла до інших і волієш краще розкидати майно нашого батька, ніж повернутися й узяти владу в свої руки? Вертайся додому і кинь шкодити самому собі. Погана річ упертість. Не прагни вилікувати лихо лихом. Більшість людей воліє краще бути поблажливими. І багато людей, бажаючи придбати материнське добро, втрачають батьківське. Царська влада – це не стала річ і багато є охочих до неї. А старий уже підупав. Отже, не віддавай свого добра іншим». Вона, звичайно, казала, щоб привабити його, як їй наказав її батько, але брат сказав їй у відповідь, що по и він знатиме, що його батько живий, він ніколи не повернеться до Корінфа. Коли дочка принесла Періандрові таку відповідь, він утретє послав вісника і повідомив, що сам він має намір переїхати на Керкіру, а сина запрошує як спадкоємця прибути до Корінфа і прийняти владу. На таких умовах Лікофрон погодився прибути в Корінф, а Періандр готувався приїхати на Керкіру. Але коли керкірці довідалися про всі подробиці цієї справи, щоб Періандр не приїхав до них, вони вбили юнака. Через це вбивство Періандр хотів помститися на керкірцях.

54. Лакедемонці з великим флотом прибули до Самосу і обложили його. Вони пішли на приступ до фортеці і захопили башту(1), що є там поблизу моря в передмісті. Але Полікрат, поспішивши на допомогу з численним військом, відкинув їх. Проте на горішній башті, розташованій на вершині гори, найманці і значна частина самих самосців зробили вилазку і деякий час відбивали лакедемонців, потім кинулися навтіки, а лакедемонці, переслідуючи іх, повбивали.

55. Якби оце лакедемонці, що були там у той день, пішли за прикладом Архія та Лікопа, то вони здобули б Самос. Бо Архій і Лікоп сами, коли вбігли у фортецю самосці, кинулися туди слідом за ними. Проте їм перерізали шлях до відступу і їх було вбито всередині міста самосців. Я сам зустрівся і розмовляв(1) навіть із одним іншим Архієм, нащадком того Архія, в Пітані(2) (бо він походив із того дему). Він більше за всіх інших чужинців поважав самосців і свого батька, сказав він мені, і його прозвали самосцем, бо його батько, Архій(3), б'ючись хоробро, був убитий на Самосі. І він казав, що поважає самосців за те, що вони громадським коштом поховали його діда (4).

56. Лакедемонці, після того, як минуло сорок днів від початку облоги Самосу, не маючи в цій справі успіху, повернулися на Пелопоннес. Проте за іншим переказом, який поширився, але був цілком безпідставним, Полікрат накарбував багато місцевих монет із свинця, добре позолотив їх і дав лакедемонцям, а вони їх прийняли і нібито відпливли. Це був перший(1) військовий похід дорійців із Ла-кедемону до Азії.