Розділ без назви (2)

57. Самосці знову пішли війною на Полікрата, але через те, що лакедемонці їх покинули і поїхали, вони також відпливли на Сіфнос(1), бо їм потрібні були гроші, а на той час справи сіфносців процвітали і вони були найбагатшими серед острів'ян, бо на їхньому острові були копальні(2) золота і срібла. І цього було в них стільки, що на десяту частину прибутків із копалень вони як присвяту побудували в Дельфах скарбницю(3), одну з найвизначніших. А гроші, які вони одержували щороку, вони самі розподіляли. Коли вони будували скарбницю, вони звернулися по оракул до пророчого святилища з запитанням, чи ті блага, що були в них тоді, будуть у них також протягом тривалого часу, і Піфія дала їм такий оракул:

«Мармуром білим засяють, коли пританеї сіфнійські,

Площа оточиться ним, але мудрому треба боятись

Засідки з дерева разом із вісником в шатах червоних».

Саме на той час сіфнійці побудували гарну агору і пританей із пароського мармуру (4).

58. Цей оракул сіфнійці не змогли зрозуміти, ні тоді одразу, ні тоді, коли прибули самосці. Отже, ледве наблизилися до Сіфносу самосці, як вони послали до міста корабель із посланцями. За давніх часів усі кораблі, було пофарбовано в червоний колір(1). І саме оце провіщала сіфній-цям Піфія, коли радила їм стерегтися дерев'яної засідки та червоного вісника. Отже, прийшли вісники і зажадали від сіфнійців, щоб ті дали їм позику в десять талантів, а через те, що сіфнійці відмовилися дати їм таку позику, самосці почали знищувати врожаї їхніх полів. Щойно про Це дізналися сіфнійці, як прибігли, щоб прогнати самосців, сталася битва, в якій сіфнійців було переможено. Багатьом із них самосці внеможливили відступ до міста. А згодом узяли від них викуп у сто талантів.

59. На ці гроші самосці купили в герміонців острів поблизу Пелопоннесу, Гідрію(1), і доручили охороняти його тройзенцям. А самі вони побудували на Кріті Кідонію, хоч і припливли туди з метою прогнати закінтян із острова. І залишилися вони щасливо жити на ньому протягом п'ятьох років. Отже, і ті святилища, що дотепер є ще в Кідонії, це вони їх побудували, і навіть храм Дік^іни. Але на шостий рік егінети разом із критянами перемогли їх у морській битві і позрізали носи їхніх кораблів, що мали форму кабанів, і помістили їх як присвяту в святилище Афіни (2) на Егіні. А це зробили егінети через запеклу ненависть до самосців. Бо перед тим самосці за царювання Амфікрата (3) на Самосі вирушили були в похід проти Егіни і завдали багато шкоди егінцям, а й самі зазнали лиха від них. Оце було причиною.

60. Дуже затяглося моє оповідання про самосців, бо вони спорудили три твори, найбільші з тих, що існують у всій Елладі. Перший – це двобічний тунель, що починається від підніжжя одного горба заввишки в сто п'ятдесят оргій. Довжина цього тунелю сім стадій, а висота і ширина – вісім стіп. По всій його довжині прокопали ще один тунель глибиною у двадцять ліктів і завширшки в три стопи, а через нього по рурах проведено воду, яку беруть із великого джерела і провадять до міста(1). Будівельник цього тунелю був мегарець Евпалін, син Навстрофа. Отже, це один із трьох творів. Другий твір – це мол навколо гавані в морі, заввишки в двадцять оргій, а довжина молу дві стадії і ще більше. А третій твір – це найбільший храм (2), який вони побудували і які я знаю. Першим його будівельником був Ройк (3), син Філея, самосець. Ось через що я трохи затягнув моє оповідання про самосців.

61. Коли Кірів син Камбіс перебував у Єгипті, будучи вже божевільним, проти нього повстали двоє братів магів, одного з яких Камбіс залишив як наглядача царського дому: А другий із них повстав, щойно почувши, що вбито Смердія і його смерть тримається у тайні, мало хто з персів знав його, а більшість уважала його за живого. Через це він вигадав такий план, щоб захопити царську владу. В нього був брат, разюче схожий на Смердія, Кірового сина, з яким він організував повстання, котрого Камбіс, незважаючи на кровне родство, наказав убити. І не лише той був схожий на Смердія, а й мав таке саме ім'я, Смер-дій. Цій людині маг Патізейт запаморочив голову, мовляв, він сам усе влаштує, і, взявши його, посадив на царський трон. Після цього він послав вісників у всі кінці держави, і зокрема і до Єгипту, щоб вони сповістили військо, що відтепер і надалі їм треба коритися Смердієві, сину Кіра, а не Камбісові.

62. Хоч як там було, і інші вісники зробили, звичайно, таке саме оголошення, а посланий до Єгипту (а на той час Камбіс із військом перебував в Агбатанах, що в Сірії(1)), вставши серед війська, оголосив наказ мага. Камбіс, почувши таке від вісника, подумав, що той каже правду і що його обдурив Прексасп (отже, коли він послав його вбити Смердія, він не вбив його, як йому тоді здалося), подивився на Прексаспа і сказав йому: «Прексаспе, так ти виконав моє доручення?» А той відповів: «Владарю, це неправда, нібито твій брат Смердій підняв проти тебе повстання, неправда і те, що від тієї людини може тобі бути якась мала чи велика неприємність. Адже я сам виконав твій наказ і поховав Смердія моїми власними руками. Отже, якщо воскресають померлі, можеш чекати на те, що проти тебе постане і мідієць Астіаг. Проте, якщо події відбуваються так, як і в минулому, нема чого лякатися, що від нього тобі буде щось неочікуване. Отже тепер,– на мою думку, нам треба наздогнати вісника, допитати його і дізнатися, хто його послав, щоб зробити нам таке оголошення – коритися цареві Смердію».

63. Так сказав Прексасп і, оскільки його думка сподобалася Камбісові, він негайно послав догнати вісника, його перехопили і повернули. Коли він прийшов, Прексасп спитав його: «Чоловіче, ти кажеш, ніби тебе послав Кірів син Смердій, але скажи мені тепер правду, чи сам Смердій дав тобі такий наказ, чи ти бачив його на власні очі, чи це тобі сказав якийсь його слуга? Скажи правду і йди тоді собі з миром». Той відповів: «Я сам Кірового сина Смердія не бачив відтоді, коли цар Камбіс відійшов до Єгипту. Але такий наказ дав мені маг, якого Камбіс призначив наглядачем царського майна, і порадив сказати вам, що той, хто дав цей наказ, є Смердій, син Кіра». Отже, вісник не сказав нічого неправдивого. Тоді Камбіс сказав: «Прексаспе, ти як чесна людина, виконав те, що я тобі доручив і не маєш жодної провини. Але, хто це такий, що повстав проти мене і присвоїв собі ім'я Смердія?» Той відповів: «Царю мій, я, здається мені, розумію, як це сталося: ті, що повстали, це маги, це той, кого ти призначив бути наглядачем царського дому, Патізейт, і його брат Смердій».

64. Ледве Камбіс почув ім'я Смердія, як скаменів від правдивості Прексаспової промови і свого сновидіння, бо він у своєму сні побачив когось, хто приніс йому повідомлення, ніби Смердій сидить на царському троні, а голова його торкається неба. Він подумав, що несправедливо убив свого брата, і почав оплакувати Смердія. І коли вже оплакав, безутішний через це нещастя, скочив на свого коня, щоб якнайшвидше вирядитися в Суси проти мага. І коли він скочив на коня, відвалився наконечник піхов його меча(1), оголився меч і поранив йому стегно. Оскільки він поранив себе саме в тому місці, в якому він перед тим уразив єгипетського бога(2) Апіса, і йому здалося, що рана була смертельною. Камбіс спитав, як називається місто. Йому сказали – Агбата-ни. Адже перед тим він отримав оракул ще в місті Буто, що він закінчить своє життя в Агбатанах. І він, звичайно, гадав, що помре десь там у мі-дійських Агбатанах, де були всі його скарби, але оракул, як виявилося, мав на увазі сірійські Агбатани. І ледве він запитав про назву міста, як розхвилювався від події з магом і від рани, отямився, зрозумів значення оракула і сказав: «Тут судилося померти Камбісові, синові Кіра».

65. Тоді він лише це сказав, але за двадцять днів після того він покликав до себе найзнатніших із персів, що були там, і сказав їм такі слова: «Те, що я хотів, шановні перси, зберегти як найбільшу таємницю, тепер треба мені вам її відкрити. Отже, коли я був у Єгипті, я бачив сон і уві сні, хоч би я таке ніколи й не бачив, мені здалося, ніби з мого палацу прийшов вісник і переказав мені, що Смердій сидить на моєму царському троні і головою торкається неба. Тоді я злякався, що мій брат забере мою владу, і діяв радше через поквапливість, ніж обміркувавши. Бо, як показали події, людська природа не може запобігти тому, що має відбутися, і я, безглуздий, послав до Сусів Прексаспа, щоб він убив Смердія. І коли я вчинив такий великий злочин, я був спокійний і зовсім не гадав, що тепер, коли позбувся Смердія, якась інша людина повстане проти мене. Я страшенно помилився в тому, що сталося, і був братовбивцею без жодної причини. І через усе це я втратив царську владу. Бо тепер маг Смердій, як мені провіщав бог у сновидінні, повстав проти мене. Отже, тепер, коли сталося те, що сталося, вважайте, що Смердій, син Кіра, більше не існує і царську владу над вами мають маги, той, якого я залишив наглядачем над моїм майном, та його брат Смердій. І тепер той, який мав неодмінний обов'язок допомогти мені в цій ганьбі, яку завдали мені маги, безчесно вбитий найближчими його родичами. Але тепер, коли його більше нема, шановні перси, мені необхідно, оскільки я відчуваю потребу звернутися до вас і оголосити, що я хочу, щоб відбулося після моєї смерті. Отже, я заклинаю вас царськими богами(1) і залишаю вам мою останню волю, всім вам і зокрема тим, які присутні тут із роду Ахеменідів, не дозвольте, щоб влада знову перейшла до мідійців (2), але якщо вони захопили її хитрощами і утримують її, заберіть її від них хитрощами, а якщо вони захопили її силою, прикладіть усі зусилля і візьміть знову. Коли ви зробите те, що я вас прошу, я бажаю, щоб земля принесла вам плоди і щоб ваші жінки, ваша худоба були родючими, а ви були б вічно вільними. Але якщо ви не відберете від них владу і не спробуєте відібрати її, я проклинаю вас і нехай вас спіткає усе протилежне тому, що я сказав, і нехай ще крім цього кожний перс матиме такий самий кінець як я». Це сказав Камбіс і почав оплакувати все, що він зробив.

66. Щойно перси побачили, як плаче їхній цар, як почали розривати на собі свої вбрання і плакати, і сумувати. Згодом його вразила гангрена і кістка та стегно загноїлися. Помер Камбіс, Кірів син, процарювавши всього сім років і п'ять місяців(1). І помер він без спадкоємців, не залишивши ні синів, ні дочок. Але перси, які там були, зосталися в цілковитій нерішучості, чи справді маги мають владу, чи навпаки, подумали вони, що Камбіс сказав це про смерть Смердія, щоб скерувати проти живого Смердія усіх персів.

67. Отже, вони вважали за цілком певне, що на троні сидить Смердій, син Кіра, бо і Прексасп заперечував цілком не двозначно, що він не вбивав Смердія, бо він уважав за небезпечне для себе тепер, коли помер Камбіс, сказати, ніби він власноручно вмертвив Кірового сина. Отже, після смерті Камбіса маг спокійно царював упродовж семи місяців, що залишалися до восьми років царювання Камбіса, бо його вважали за Смердія, Кірового сина, якого він був тезкою. За цей час він зробив багато добра всім підданцям, так що, коли він помер, усі мешканці Азії оплакували його, за винятком персів. Отже, маг розіслав вісників до всіх народів, над якими він владарював, і повідомив, що протягом трьох років їх не будуть брати на війну і вони не виплачуватимуть податків.

68. Це повідомлення він зробив одразу після захоплення царської влади, але на восьмий місяць виявилося, хто він такий. А сталося так. Отан(1) був сином Фарнаспа і за своїм походженням та багатством був одним із перших серед персів. Цей Отан перший запідозрив, що маг не був Смердієм, сином Кіра, але тим, ким він був справді. А такий висновок він зробив, по-перше, з того, що той ніколи не виходив із палацу (2) і, по-друге, з того, що він не запрошував до себе нікого з перських вельмож. Скоро він запідозрив оце і ось що зробив. Його дочку взяв собі за жінку Камбіс, а ім'я їй було Файдіма. Саме її взяв собі тоді маг і жив із нею, як із усіма іншими жінками Камбіса. Отже, Отан послав до неї людину з запитанням, щоб дочка сказала, з ким вона спить, чи з Смердієм, Кіровим сином, чи з кимсь іншим. І вона сказала йому, що сама не знає, бо ніколи не бачила Кірового Смердія і не знає, хто такий той, що з нею живе. І вдруге послав до неї Отан і сказав їй: «Якщо ти сама не знаєш Смердія, сина Кіра, спитай і довідайся від Атосси, хто він такий, із яким вона живе і вона і ти, бо вона звичайно за всяку ціну, принаймні, знає свого брата». На це йому відповіла його дочка: «Ні, з Атоссою я не можу розмовляти, і не можу бачитися з жодною іншою жінкою, що тут перебувають, бо щойно прийшов до влади цей чоловік, хоч ким би він був, він нас усіх відокремив і одну помістив тут, а іншу там».

69. Коли про це почув Отан, йому стала яснішою справа. І він послав утретє до неї запитання: «Дочко моя! Якщо ти походиш із благородної родини, ти маєш обов'язок узяти на себе небезпечну справу, яку тобі доручає твій батько. Отже, коли справді це не Смердій, син Кіра, але той, за якого я вважаю його, тоді цього чоловіка, що спить із тобою і має владу над персами, було б несправедливо, якби він уникнув кари, треба, щоб його було покарано. Тепер ось що ти мусиш зробити. Коли він спатиме з тобою і ти помітиш, що він міцно заснув, помацай його вуха і якщо побачиш, що в нього є вуха, тоді можеш бути певною, що живеш із Смердієм, сином Кіра, проте, якщо в нього їх нема, тоді ти живеш із магом Смердієм».

Файдіма послала до нього відповідь і сказала, що наражатиметься на велику небезпеку, коли це зробить, бо справді, якщо він не має вух і спіймає її на тому, що вона його обмацує, то він напевне її загубить. Незважаючи на це, вона це зробить. Це вона пообіцяла своєму батькові, що довершить цю справу. А цьому магові Смердію, Кір, Камбі-сів син, відрізав вуха, коли був царем, за якусь досить значну провину. Отже, ця Файдіма, виконала все, що пообіцяла батькові. Коли прийшла її черга спати з магом (бо перські жінки приходять до своїх чоловіків по черзі), вона прийшла і лягла, а коли сон остаточно подолав мага, вона помацала його вуха і переконалася, що в нього їх нема. Одразу, як розвиднилося, Файдіма послала до батька посланця із повідомленням, що сталося.

70. Тоді Отан покликав до себе Аспатіна і Гобрія, що були одними з найзнатніших персів і цілком надійними людьми, розповів їм про Це. Вони й самі, як виявилося, мали підозру, що так воно й було, а коли їм розтлумачив Отан, остаточно переконалися. І вони домовилися, що кожен із них довірить таємницю одному з персів, своєму приятелю, до якого має найбільшу довіру. Отже, Отан утаємничив Інтафрена(1), Гоб-рій – Мегабіза, Аспатін – Ідарна. їх стало шестеро, коли в Суси прибув Дарій (2), син Гістаспа, з Персії(3), бо правителем цієї країни був його батько. Отже, коли він прибув, то шестеро персів вирішили прилучити до своєї змови і Дарія. ?

71. Вони зібралися всі семеро, заприсяглися і почали обмінюватися думками. Коли прийшла черга Дарія висловити його думку, він сказав їм таке: «Я гадав, що лише я знаю, що той, хто є царем персів – маг, а Смердій, син Кіра, мертвий. І саме з цього приводу я поквапився прибути сюди, щоб підготувати вбивство мага. Але оскільки вийшло так, що і ви це знаєте, то мені здається, що нам треба діяти негайно і не відкладати цю справу, бо затримка не буде нам на користь». На це відповів Отан: «Сине Гістаспа! Ти син благородного батька і, бачу, і сам ти доводиш, щоб ніхто інший не випередив мене, коли я піду до мага».