Розділ «НА ЗАКАРПАТТІ»

Як відомо, у східній Україні в 1927-30 роках проходила хвиля українізації. Захоплення нею не минуло і Закарпаття. Знайшлися серед українців люди, які під проводом поета-письменника Василя Гренджі-Донського почали видавати суспільно-громадський місячник “Наша Земля”, що був присвячений у великій мірі подіям в Україні. Місячник мав носити назву “Українська Земля”, та чеська поліція не дозволила на цю назву. Часопис був поставлений на високому рівні й знаходив широкий відгомін на Закарпатті. Біда тільки, що він проіснував всього два роки, бо після смерти Скрипника українізація в Україні була зліквідована, а “Наша Земля”, не мавши підтримки з України, припинила своє існування.

Поява “Нашої Землі” на Закарпатті мала також і негативні наслідки в нашому житті. Чеська урядова преса на Закарпатті, особливо “Podkarpatske Hlasy”, орган аграрної чеської партії на Закарпатті, накидувалася на українство, утотожнюючи його із комунізмом. Таке наставлення чеської публічної опінії на Закарпатті тривало ще довгі роки після короткого життя “Нашої Землі”.

Від 1930 року, від часу як я почав працювати, мені довелося жити в Мукачеві, центрі москвофільства й мадяронства. В Мукачеві у тому часі були два сильні москвофільські центри: реальна гімназія під управою С. Драгули й Учительська Семінарія, де головну скрипку грала московка Наталія Шкирпан. Ці дві школи разом з “Обществом Духновича” надавали характер “русскости” Мукачеву.

Державна Торговельна Академія в Мукачеві

З українських шкіл була тут Державна Торговельна Академія, що її в 1926 році перенесено тут із Ужгороду. Директором цієї школи, як я вже згадував, був Августин Штефан. До 1930 року не було в Мукачеві “Просвіти”, ані жодної іншої української культурно-освітньої організації. На мукачівськім терені десь у 1931 році розпочав широку діяльність інж. Леонід Романюк, який був урядовцем в Підкарпатському Банку в Мукачеві. Був це надзвичайно ініціятивний громадський діяч і щирий український патріот. Його мешкання при 36 Недеція вулиці було одним із українських центрів тутешнього життя.

Інж. Л. Романюк утримував сталі контакти з групою абсольвентів Української Господарської Академії в Подєбрадах, багато з яких, не мавши змоги дістати праці за своїм фахом, задовольнялися підрядною працею у закарпатських селах, будучи помічними учителями за 560 чеських корон у місяць. В помешканні інж. Романюка довелося мені побувати частим гостем. Тут я познайомився з багатьма українцями з Подєбрадської Господарської Академії, як наприклад з інж. Василем Куриленком, інж. Миколою Кушніренком, інж. Сіриком та іншими.

За декілька років успішної праці Мукачів змінився. Постав хор “Просвіти” (диригент В. Свереняк), драматичний гурток (режисер д-р В. Комаринський), етнографічне товариство тощо. Від 1934 року Мукачів став осідком “Учительської Громади”, головою якої був директор Августин Штефан. Дуже часто в Мукачеві гостював сталий український театр Миколи Аркаса з Ужгороду, який своїми прекрасними виступами приносив насолоду всім нам, виконуючи рівночасно дуже корисну національно-освідомлюючу працю.

Немалий вклад у розвиток культурно-освітнього життя Мукачівщини дали учні Державної Торговельної Академії. Напочатку була це освідомлююча праця зі самими учнями через організацію Пласт, Протиалькогольне і Протинікотинне Товариство “Будучина”, самоосвітні гуртки тощо. Зрозуміла річ, що, живучи в Мукачеві, де москвофілів спочатку було більше, ніж наших, учням Торговельної Академії дуже часто доводилося боронити честь українства перед злобними закидами москвофілів. Нагоди до цього не було тяжко знайти.

У травні 1933 року я поїхав до Львова, де в тому часі відбувалися дві імпрези: Українська Молодь Христові та посвячення нагробника на могилі Івана Франка на Личаківському цвинтарі. Ця поїздка викликала в мене велике зацікавлення. Це перший раз у моєму житті я поїхав в іншу частину України, поза Закарпаттям, яку я знав тільки з часописів. Моє зацікавлення було збільшене ще тим фактом, що редактор “Розбудови Нації”, Володимир Забавський дав мені організаційний зв'язок до Студенської Репрезентації у Львові. Я попав зразу до осиного гнізда - Академічного Дому, де я зустрінув Осипа Тюшку, адміністратора цього Дому. Тут мені перший раз довелося бачити ревізію польської поліції.

Студент Ростислав Волошин з Волині був моїм провідником по Львові. Я відвідав “Сільського Господаря”, Маслосоюз, Товариство “Просвіта”, де Р. Волошин був заступником голови. Зі студентською репрезентацією мені довелося перебути кілька днів. Головою студентства в тому часі був д-р Воломир Янів. З багатьома студентами я нав'язав тісний особистий звязок. За тиждень мого побуту у Львові я більше довідався про життя наших галицьких братів, ніж читаючи пресу через кілька років.

З кінцем 1929 року зроблено спробу створити Організацію Українських Націоналістів на Закарпатті під проводом Стефанії Новаківської. Це було в Ужгородській Учительській Семінарії. ОУН пані Новаківської не була самостійною краєвою організацією, була вона філією галицького УВО, керована зі Львова. УВО у польській дійсності мала дуже добре підложжя, але на Закарпатті вона була ще передвчасною, бо грунт для цього ще не був відповідно приготований. Щоб запротестувати проти киринницької роботи штучно піддержуваного москвофільства С. Новаківська вислала учня Учительської Семінарії в Ужгороді Федора Тацинця дня 1 червня 1930 року, щоб зробив замах на одного з представників москвофільства Євгена Сабова. Атентат відбувся у часі, коли москвофіли відбували свій “День Русской Культури” в Ужгороді. Та замах цей не вдався. Стріл Тацинця хибив і Сабова не поранено. Тацинця зловлено й заарештовано. На судовій розправі він заявив, що його постріл був протестом українського населення Закарпаття проти штучно підтримуваного москвофільства.

Крім Федора Тацинця поліція заарештувала студентів: Миколу Вайду, Володимира Федорчука та п. Стефанію Новаківську. Судова розправа відбулася 4 листопада 1930 року. Стефанію Новаківську засуджено на 5 років тюрми, а Ф. Тацинця на один рік тюрми. Інших заарештованих звільнено. У березні 1931 року Найвищий суд затвердив присуд С. Новаківської, а Ф. Тацинцеві збільшив кару з одного року на 3 роки тюрми.

Зі заарештованням С. Новаківської вся справа ОУН на Закарпатті була припинена, бо не було охочих продовжувати працю у тому стилі, як це було подумане п. С. Новаківською.

Друга спроба зорганізування ОУН на Закарпатті відбулася у другій половині 1932 року з ініціятиви Закордонного Проводу ОУН. Організаційну працю поділено на два сектори: сектор пропагандивний, що його очолив д-р С. Росоха, і сектор підпільний, яким керував автор цих рядків.

Манастир отців-Василіян в Мукачеві

Речником української націоналістичної думки на Закарпатті був часопис “Пробоєм”; його редагував д-р С. Росоха, маючи до помочі таких студентів: Івана Колоса, Єлисавету Кузьмівну, Іванку Гірну, д-ра Василя Івановчика та інших.

Головною метою нашої праці було виховання молодого покоління в українському соборницькому дусі. Для нас було надзвичайно важливим, щоб відразу справу поставити правильно, бо Закарпаття, маючи за собою такі неуспіхи, як неспроможність на протязі довгих ироків стати на самостійне політичне становище та організаціине плентання у хвості чеських партійних централь. Застрягнення на довгі роки в мовній боротьбі т. зв. “Язиковий вопрос”, який попри злу волю чехів, спричинив перед роками злощасний задум завести граматику д-ра О. Панькевича (етимологічний правопис), замість відразу прийняти фонетику. Я пригадую, як у червні 1930 року моя кляса в Державній Торговельній Академії в Мукачеві зробила демонстрацію, де більше ніж половина учнів на письмовому матуральному іспиті вжили фонетичний правопис, чим створила велику проблему для професорського збору й адміністрації школи. Ми виграли завдяки прихильному наставленню професорського збору школи.

Якщо б така сама відвага була з боку українського учительства й по інших школах, замість нашої половинчастости у мовній проблемі, то зужиту енергію на мовному відтинку можна було використати в куди кращий і більше продуктивний спосіб.