Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА: ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЕРІОД ДРУГИЙ: ОРҐАНІЗАЦІЯ ЮРИДИЧНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ.»

РОЗДІЛ І. КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ВИСТУП КОРНІЛОВА

1. Гуртування чорних сил.

Виступ Корнілова був неминучим наслідком тих внутрішніх соціально-політичних відносин, які за того часу панували в Росії. Боротьба за мир, боротьба за глибші й ширші досягнення революції, скінчилася поразкою тих елементів, які найбільш рішуче й послідовно виступали, — большевиків. Рада Робітничих і Салдатських Депутатів, яка тоді була під впливом меньшевиків, у цій боротьбі не знайшла в собі досить одваги й послідовности стати на бік большевиків. Через те, хоч-не-хоч мусіла заняти ворожу до них позіцію. Ворожість же до большевиків зразу кинула в дружість до буржуазії. А це в свою чергу в той же мент ослабило й знесилило саму Раду. Тим то після розбиття большевиків буржуазія заговорила таким незалежним, таким самовпевненим тоном, тим то всю відповідальність свою бачила можливою „тільки перед своєю совістю”.

Тоді реакція всіх відтінків почала також забірати голос, почала гуртуватися, єднатися. Розметені февральсько-мартовською революцією реакційні сили почали виповзати з своїх темних закутків, почуваючи, що настає їхній час. Рептільна, воздихаюча за минулим Державна Дума стала збірати своїх недобитків і майже отверто зітхати за монархією. Кадети Мілюков і Родичев почали обійматися з Пуришкевичем, зворушливо-дружно єднаючись в одному спільному прагненню: остаточно знищити ради робітничих і салдатських депутатів, остаточно ліквідувати силу пригноблених кляс.

Торговельно-ж-промисловий з'їзд у Москві просто таки заборонив своїм членам брати участь в Уряді. Купці й фабриканти були цілком певні, що хутко вся влада буде в їхніх руках, отже, зовсім нераціонально було ділити її з своїми клясовими ворогами. Вся влада буржуазії! — такий був їхній непроголошений, але обстоюваний усіма засобами лозунґ.

Військова реакція також спішила об'єднатись. Головна рада воєнної ліґи скликала, наприклад, у палаті княгині Ольги Александровни нараду представників ріжних орґанізацій, у тім числі ради Союза козацьких Військ, Союза ґеорґієвських Кавалерів, Общества 1914 г. і т. п. Нарада відбулася при діяльній участи реакційного члена Державної Думи князя Мансирева й ухвалила ряд реакційних резолюцій, напрямлених між инчим і проти Ради Робітничих і Салдатських Депутатів.

Коаліційний Уряд робив надлюдські заходи, щоб примирити клясові протиріччя, які силою обставин все більш і більш визначались. Для цього, наприклад, було скликано знамениту „Московську Конференцію”, на якій соціальдемократ Церетеллі простягав руку представникам буржуазії й з зворушливим довіррям кликав її до співробітництва в ім'я ... революції. Буржуазія ніби приймала простягнену руку, але тут же демонстративно вчиняла овацію ґенералу Корнілову, приймаючи його гарячіше й шумніше, ніж „самого” Керенського.

З другого боку робітництво Москви, де засідала Конференція, також робило демонстрацію проти сього примирення клясових протирічь величезним страйком.

І таким способом Московська Конференція не тільки не внесла ніякого примирення, а ще виразніше, наочніше показала неможливість його.

2. Буржуазна чи соціалістична?

А в результаті в найтяжчому становищі була так звана „революційна демократія”, се-б-то ті соціалістичні елементи, які щиро хотіли зберегти революцію й у той же час боялись її дальшого розвитку. Найбільша трудність полягала в розв'язанню основної проблеми: який характер мала революція — буржуазний чи соціалістичний. Не поставивши цього питання отверто, руба, не розв'язавши його, не можливо було займати виразних позіцій.

Як же визначити той чи инчий характер?

Насамперед, розуміється, тими активними чинниками, які творили революцію, а з них, у першу чергу, живими людськими силами. Далі тими цілями, які ставилися свідомими рушіями революції й які намічалися в економично-соціальних умовинах Росії.

І нарешті тими взаємовідносинами, які створені були до революції й творилися самою революцією.

Головним активним чинником революції були дві кляси: пролетаріат і селянство. (Військо було тим самим пролетаріатом і селянством, переодягненим у салдатську шинелю.) В цьому ніякого сумніву ні в кого бути не могло. Отже силами пригнічених, працюючих кляс провадилася революція.

Які ж цілі мали ставити собі ці кляси? Закладені в природі цих кляс тенденції, розуміється, були соціалістичні, се-б-то, такі цілі, які давали б цим клясам можність вийти з свого пригніченого, поневоленого становища експлуатованих. Це прагнення лежить у сути самої річи, самого факту істнування сих кляс. Не треба ніякої партійної аґітації й пропаґанди для створення тенденції визволення. Партії тільки усвідомлюють, орґанізують, доцільно направляють ці закладені з природи клясові прагнення.

Отже, ясно, що коли б мати на увазі тільки ці чинники, то революцію можна було би без вагання одзначити, як соціалістичну.

Але був ще один чинник, який грав не малу ролю в революції: соціально-економичне становище Росії, ступінь розвитку її продукційних сил і з того випливаюче взаємовідношення соціальних сил.

Не-большевистська соціалістична течія в Раді Р. і С. Депутатів цьому факторові надавала особливого й навіть рішаючого значіння. Цій течії трудно було допустити, щоб у Росії, де більше 80 процентів населення є селянство, де капіталізм стояв у початкових формах розвитку, де рівень розвитку селянських і робітничих мас був дуже низько, щоб у такій Росії могла бути соціалістична революція й щоб вона могла мати успіх.