Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША: ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЕРІОД ПЕРШИЙ: РЕВОЛЮЦІЙНА ОРҐАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОСТИ Й МОРАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ.»

Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші орґанізаційні зносини з Центральною Радою.

Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку, дужу орґанізацію та освідомлення народу, й тоді перевибрати адміністрацію.

В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміш з иншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступити до підготовки нового правильного життя.

Центральна Рада покладає надію, що народи не-українські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій у нашім краю й у цей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть, до праці коло орґанізації автономії України.

І коли ми зробимо цю підготовчу орґанізаційну роботу, ми скличемо представників від усіх народів землі української й виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовимо, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.

Народе Український! Перед твоїм вибраним орґаном — Українською Центральною Радою стоїть велика й висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій на вільний шлях.

Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої народньої праці. А для успіху тої праці насамперед потрібні великі кошти (гроші). До цього часу український народ усі кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав, та не має й тепер від неї того, що повинен би мати за це.

І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім орґанізованим громадянам сел і городів, усім українським громадським управам і установам 31-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу й точно, негайно й реґулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.

Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ти, народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо й достойно стати поруч з кожним орґанізованим, державним народом, як рівний з рівним.

Ухвалено: Київ. Року 1917, місяця червня (іюня) числа 10.”

Те чуття, яке обхопило ввесь З'їзд, було найкращим доказом, що це було іменно те слово, якого ждалося й яке висловлювало всю душу піднесеної нації. Грім радости, захвату й ентузіазму дійшов до екстазу, до чуття побожности, до бажання молитися своїй радости, свойому екстазові. Весь театр з делеґатами, з публікою, з кореспондентами ґазет став на коліна й нечуваним, могутнім, потрясаючим душу хором заспівав великий „Заповіт”:

Поховайте та вставайте,

кайдани порвіте

і вражою злою кроввю

волю окропіте.

Засмажені, загартовані в боях, у крови, в стражданнях обличчя кривились від солодкого болю надзвичайних переживань, від високої, ніколи не знаної радости. Деякі голосно ридали, припавши головами до спинок фотелів; многі кулаками, рукавами „гімнастьорок” витирали сльози; деякі суворо сціплювали зуби, щоб не закричати в екстазі.

3. Перший Уряд відродженої державности — Ґенеральний Секретаріат.

А в слідуючих днях, як виплив з Універсалу, як лоґічне переведення його в життя було зосновано Ґенеральний Секретаріат Української Центральної Ради, інстітут, який мав реалізувати виставлені в Універсалі тезіси.

Це не було Міністерство в звичайному розумінню. Центральна Рада не хотіла гратися бучними словами, для яких ще не було реальних, дійсних передумов. Але це була Рада Міністрів для української, свідомої орґанізованої демократії. Це був Уряд для тих, хто почував над собою примус законів духу, а не законів фізичної сили. Це був ідеальний Уряд, прообраз тих Урядів, які колись матиме людськість, коли позбавиться від усіх засобів насильства й грубого, злочинного примусу. Основою його була добра воля, довірря й спільна мета тих, хто визнавав його.

Ґенеральннй Секретаріат у тому періоді свого істнування не мав ніякої влади, яку має звачайне Правительство. До його розпорядження не було ні одного салдата. Але сотні тисяч українців, які були в армії, готові були на найбільші жертви по одному його слову.