І здавалося, що тисячолітні київські вулиці смутно згадують якийсь давній-давній сон”...
РОЗДІЛ XI. ЦЕНТРАЛЬНА РАДА ПРОГОЛОШУЄ АВТОНОМІЮ УКРАЇНИ
1. Сінтез перейденого, імпульс до дальшого.
Відповіді з Петрограду не було. В останнє простягнену руку українства одкинено. Україна гула, гомоніла, хвилювалась і ждала рішучого, останнього, закінчуючого слова.
Те слово мало бути сінтезом перейденого і з його витворенням дальшого. „Дальше” повинно було мати коріні, основу в перейденому, в сущому й разом з тим новим, одсуваючим старе в минуле. Закінчуюче слово повинно було бути сказане в тому ж тоні високого піднесення, щоб не знизити, не прохолодити натхнення пробуджених мас. І разом з тим воно, це слово, повинно було спиняти дух руйнації, дух мстливого нищення, повинно було бути імпульсом до творіння, до творчої орґанізації пробуджених сил.
Таким закінчуючим словом, сінтезом і імпульсом до творчого „дальшого” був Перший Універсал Української Центральної Ради.
23 червня (н. ст.) 1917 року в одній із кімнат Педаґоґічного Музею відбулося засідання Комітету Центральної Ради, на якому в остаточному читанню було принято текст Універсалу.
І на цьому ж засіданню доручено було заступникові голови Центральної Ради В. Винниченкові негайно йти на засідання Військового З'їзду й оголосити принятий Універсал.
З яким нетерпінням, з якою згагою ждало українство того сінтетичного слова, можна судити по тій побожній, урочистій тиші, яка обхопила ввесь величезний театр, переповнений делеґатами й публікою, коли презідією З'їзду було оповіщено, що Центральна Рада має оголосити свій Універсал.
Увесь З'їзд підвівся й стоячи замер у чеканню.
І серед затаєного духу кількох тисяч людей залунали перші виразні слова української Державности:
2. Перший Універсал.
Універсал Української Центральної Ради до Українського Народу, на Україні й поза Україною сущого.
Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!
Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі.
Найкращі сини твої, виборні люди від сел, від фабрик, від солдатських казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти й боротись за ті права та вольности.
Твої, Народе, виборні люди заявили свою волю так:
Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.
Ті ж закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.
Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба, й які закони для нас лучші.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]» автора Винниченко Владимир Кириллович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША: ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЕРІОД ПЕРШИЙ: РЕВОЛЮЦІЙНА ОРҐАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОСТИ Й МОРАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ.“ на сторінці 32. Приємного читання.