Випродаж селянської худоби
Нестача харчевих запасів викликала паніку і селяни стали випродувати худобу, щоб купити собі хліба в містах по твердій ціні. Це з одного боку спричинило знижку цін на худобу й м'ясо і зубожіння селян, з другого – викликало поліційні репресії проти селян „як спекулянтів”. Селян при виїзді з міста ревідовано і відбирано їм куплений хліб і муку. В 1929 р. заведено карткову систему. Право купувати хліб в місті мав тепер тільки „організований споживач”, а голодні селяни, як „неорганізовані”, не могли в місті хліба купити.
Голодне селянство продавало, або різало свою худобу – коні, корови, вівці – і продавало солоне м'ясо, а наслідки були такі, що на весну не було чим орати і що засівати. Загроза нового голоду однаково не ломила людей іти в колгоспи. З початком 1929 р. закладено в Степовій Україні 24 колгоспи і запляновано заложити ще 135 із 2 000 родин та 27 700 га посівної площі.[54]
В голодних областях України большевики забезпечили спеціяльною і таємною мережею постачання харчування свого поліційного, партійного й адміністраційного апарату.
Масові вивози на Соловки
Початок винищування української людности припадає на 1929 рік, рік „великого перелому”. Політбюро ВКП(б) висунуло гасла: „знищення куркуля як кляси”, „колективізації сільського господарства” та „індустріялізації країни”.
Також і перше гасло було брехливе. „Куркулі”, тобто заможні селяни, були вже винищені на Україні в 1918-21 роках. Багатоземельним селянам відібрано тоді землю, або заслано за „бандитизм”. В колишніх куркульських господарствах осталося не більше 8-10 десятин землі, яку обробляли родинною працею, без наймитів, рештки колишніх заможніх селян. На практиці наступ на „знищення куркуля як кляси” був спрямований на знищення середньо-заможніх („середняків”) і бідних господарів, запідозрілих у ворожості до большевицького режиму. Незалежно від незаможности їм пришивано, що вони є „підкуркульники”. Сотні тисяч селян вивезено на загибель у сибірську тайґу і на соловецькі острови. „Знищення куркуля як кляси та підкуркульників розумілося просто як фізичне винищення людей... з політичних міркувань ... При чому під час цього фізичного винищення не щадили ні дорослих, ні старих, ні дітей” – пише Дмитро Соловей.[55]
Твердий спротив села і большевицький відворот
Терор під час примусової колективізації в 1929-1930 роках набрав найгостріших форм на українських селах в Україні, на Кубані, Донщині, в Туркестані. Українські селяни відповіли протитерором.
В ці роки відбулася генеральна проба, як організувати в чергові роки народовбивство при помочі голоду.
„На Україні – пише В. Уваров – в період хлібозаготівельної кампанії 1928/29 р. куркулі підпалювали колгоспні і радгоспні будівлі, державні зсипні пункти, організовували вбивства партійних і радянських працівників, колгоспників і сільських активістів. Так, VII окружна партійна конференція Українського військового округу (травень 1930 р.) відзначала, що у 1929 р. в республіці було 1 262 випадки терористичних актів... Контрреволюційні елементи розповсюджували ідеї підпільної... націоналістичної організації „Союзу Визволення України”.[56] В наступному році активний спротив селянства значно збільшився. Тільки в першому півріччі 1930 року куркулі вчинили на Україні понад 1 500 терористичних актів” – подає УРЕнциклопедія. (Том 17, стор. 142).
Рішучий спротив селянських мас, загострений терористичними акціями проти насильників, повстанням в окремих районах (Павлоград-Лозова), „бабськими бунтами” тощо, заставили большевиків припинити на якийсь час дальше форсування колективізації. Сталін виступив з критикою допущених „перегинів” надто ревними партійцями, перекидаючи вину за пляновий терор на адміністративних виконавців нижчого щабля. Щоб оминути небезпеку загального повстання в Україні, Сталін зробив відступ. Дня 2.3.1930 року він помістив статтю в „Правді” про „Головокруження від успіхів”, обвинувативши місцеву владу за стосування насильства й лукаво оголосив, що колективізація має мати добровільний характер. Наслідки проголошення цього відвороту були такі, що селянство, насильно загнане в колгоспи, покликуючисяна засаду добровільности, масово повиходило з них.
Але большевицький відступ був тимчасовий, щоб приготовити сили певніші від дотеперішніх до наступу для докорінного знищення індивідуальних господарств, що творили соціяльну базу незалежности українського селянства.
ОРГАНІЗОВАНЕ НАРОДОВБИВСТВО В 1932-1933 РОКАХ
Голод в Україні 1932-1933 років був засобом московського імперіяльного уряду і то саме такого, який на своїх прапорах виписав гасло „визволення” працюючих від нужди і голоду. Большевицький уряд у Москві пляново зорганізував голод в Україні, щоб народовбивством назавжди зломити спротив національно однородного українського селянства, щоб підорвати біологічну силу української нації, а осталих при житті зробити безвільними слухняними кріпаками в колгоспній системі.
Безоглядне ограблення населення з хліборобських урожаїв довело вимирання людей з голоду до найвищої точки в перших п'ятьох місяцях 1932 і 1933 років. Катастрофально тяжкий був передновок на весні 1933 року. „Сільська людність України, ґвалтовно пограбована озброєною рукою держави, лишилася без будьяких харчів. У ці місяці люди вмирали масами. Часто від нестерпних мук голоду божеволіли”.[57]
Загальний збір зерна в Україні в 1932 році дорівнював 894 млн. пудів, тобто був більший на 94 млн. пудів, ніж у 1928 р. і на 243 млн. пудів більший, ніж у 1924 році. Урожай був багато вижчий, ніж у тих неврожайних роках, коли голоду не було. Але норми примусової здачі навмисно встановлено на 1932 р. не від зібраного врожаю, а від заплянованої посівної площі, байдуже чи вона стояла облогом, щоб пляново довести до вимертя мільйонів людей.
На весні в 1932 р. села були ограблені з харчів. Під тином часто можна було бачити скорчені від мук трупи померлих людей. В повстанському селі Медвині на Київщині, наприклад, на весні 1932 р. з голоду померло близько 1 500 душ. „Люди рятувалися буряками, мерзлою картоплею, домішуючи до них суху траву або дерев'яну тирсу”. „Те що мало йти на корм худобі, тепер їдять люди” – спостерігає американський кореспондент К. Фос. Під час весняного посіву люди „на полі часто їли сухе посівне зерно, або ховали його по своїх кишенях, щоб принести якусь жменю зерна додому” для голодної родини. Влітку того ж року голодні селяни „не могли діждатися цілковитого вистигання хлібних зерен і зривали для свого прохарчування ще зелені колоски на полі”.
Голод виганяв людей у мандрівку шукати в інших сторонах порятунку для себе і своїх родин. „Тисячі селян, поклавши на плечі клунки, в яких було складено все їхнє майно, голодні, холодні, обкрадені, йдуть з того місця, де вони родилися й жили, щоб знайти шматок хліба. „Рух цей набрав стихійного характеру” – пише той самий Кондес Фос про весну 1932 р.[58] Цю мандрівку за харчами народовбивці теж собі закарбували і придумали проти неї протизасоби.
ДВА ЗАКОНИ ПРО НАРОДОВБИВСТВО
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]» автора Мирчук Петр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗАГАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ В ПІДСОВЄТСЬКІЙ УКРАЇНІ“ на сторінці 10. Приємного читання.