Розділ «ІІІ ЧАСТИНА: ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО ОКУПАНТА»

У Торговій, повіт Зборів, громадяни поставили пам'ятник погиблим стрільцям УГА. Поліція за те арештувала 5 громадян.

Поліція хотіла дня 6 вересня розкопувати могили стрільців на Маківці та зажадала від війта людей до помочі. Війт відмовився. Тоді поліція почала викопувати кості з гробів, що порозкидані окремо по полях”.

Ця акція польської влади викликала, одначе, наслідки зовсім протилежні до тих, що їх бажали собі поляки. Варварське збезчещування могил українських героїв поляками викликало хвилю обурення серед усіх українців. В обороні могил українських героїв ставали навіть жінки, дівчата й малі діти, загороджуючи своїми грудьми шлях польській поліції, що намагалася руйнувати могили.

Вістки про ті варварські вчинки польської влади та поліції, що їх ОУН передавала чужинецькій пресі для опублікування, компромітували Польщу в опінії всього культурного світу й пригадували факт існування насильної польської окупації на західноукраїнських землях.

НАСТУП ПРОТИ МОСКВОФІЛЬСТВА І РАДЯНОФІЛЬСТВА

Два види москвофільства

На внутрішньо-українському відтинку новопосталій ОУН довелося звести бій насамперед із москвофільством двох видів: „общим”, тобто москвофільством давнього типу, що своїм корінням сягало ще минулого століття, та „радянським”, тобто симпатіями до СССР.

Збройна боротьба українського народу за державну самостійність у 1918-20 рр. завдала галицькому москвофільству давнього типу смертельний удар. В боротьбі проти польського наїзника масову участь взяли теж: і частини галицько-українського селянства, а то й інтеліґенції, котрі раніше були задурманені москвофільством. Разом з УГА в липні 1919 р. перейшли вони на Наддніпрянщину. Тут вони наочно переконалися, що втовкмачуване їм раніше москвофільськими аґентами твердження про „єдиний руский народ від Чорного моря по Біле” – це великий політичний обман. Над Дніпром живуть українці, а не „русскі”, а „русскі” – це насправді москалі, що є такими ж смертельними ворогами українського народу, як і поляки. Тож, повернувшись опісля в рідні сторони, колишні москвофіли, жертви чужої аґітації були вже свідомими українцями й показували пальцями на москвофільських аґітаторів, як на свідомих політичних обманців.

Проте, після першої світової війни москвофільство в Галичині ще не зовсім зникло: його ґальванізував польський уряд, підтримуючи фінансово і політично. Він вбачав у москвофільстві чудовий засіб для роз'єднування галицьких українців. Польська влада передала москвофілам на власність багатий „Народній Дім” у Львові та призначила постійні грошові підмоги для різних москвофільських видань і для фінансування діяльности москвофілів. Спираючись на ті „пособія” аґенти москвофільства намагалися відновити свою киринницьку роботу серед галицьких українців.

Постання після першої світової війни „Української Радянської Соціалістичної Республіки” створило серед західніх українців течію радянофільства. Большевизм і зв'язане з ним радянофільство пробувано представляти як явища, що стосуються соціяльно-економічної проблематики. Та українські націоналісти станули на становищі, що большевизм – це новітня форма московського імперіялізму, а совєтофільство – це новітня форма москвофільства, ще небезпечніша від москвофільства старого типу, бо більше замаскована й озброєна приманливими кличами.

Серед опортуністичних кіл галицько-української громади буйно поширювалося совєтофільство у зв'язку з „українізацією” в „радянській Україні”. Чимало визначних західньоукраїнських письменників, журналістів та науковців почали залюбки відвідувати консула УССР у Львові Лапчинського та брати від нього грошову „допомогу радянської України діячам української культури під польською займанщиною”. Українські націоналісти гостро натаврували це „ікроїдство”, як співпрацю з одним із окупантів України отже – як національну зраду.

Віча і демонстрації

З ініціятиви КЕ ОУН відбулося в цій справі в Академічному Домі у Львові, 21 листопада 1929 р., бурхливе студентське віче. На цьому вічу промовці поставили знак рівняння між „общим” москвофільством давнього типу і москвофільством нового типу – совєтофільством, а совєтську, чи пак „радянську”, владу на Наддніпрянщині визнано аґентурною владою московського окупанта.

Для заманіфестування того становища влаштовано після віча великі демонстрації під большевицьким консулятом і безпосередньо після цього перед будинками москвофільських інституцій та редакцій.

У своїх резолюціях націоналісти поставили вимогу до всіх українських науковців і письменників на ЗУЗ, які співпрацювали з Лапчинським, щоб вони задеклярували про зірвання всякої співпраці з большевицькою владою УССР, а галицькі члени київської Академії Наук, щоб зреклись цієї почести. Большевицькому консулеві Ґ. Лапчинському загрожено, що коли він появиться на українських національних святах, то це буде вважатися профанацією національних почувань українського народу, і його силою викинеться зі залі.

Демонстранти вибили вікна в большевицькому консуляті, в осідку москвофільських організацій „Народньому Домі” та в приміщеннях москвофільських і комуністичних газет „Земля і Воля”, „Русский Голос”, „Рада” та „Сельроб”.

Львівські демонстрації відбилися голосним відгомоном в українській і чужій пресі, вони звернули увагу українського загалу на киринниць-ку роботу підтримуваних польською владою москвофілів старого типу та на шкідливість для української визвольної справи всякого радяно-фільства що своєю суттю є москвофільством нового типу.

Під час демонстрацій дійшло до зудару з польською поліцією, яка багатьох учасників демонстрацій заарештувала. До гурту арештованих попав теж Крайовий Провідник ОУН Богдан Кравців, тому пост Крайового Провідника ОУН перебрав тимчасово заступник Б. Кравціва — Зенон Пеленський.

Справа проф. Кирила Студинського

Безпосередньою причиною для протимосквофільських і протибольшевицьких демонстрацій українських націоналістів у Львові були повідомлення большевицької преси про посилений терор московсько-большевицької влади на Наддніпрянщині і зокрема про масові арешти найвизначніших українських учених, членів Академії Наук.