Розділ «Книга друга СПАДОК ВІКУ»

із нашої України:

Чи там раду радять, як на турка стати,

Не чуємо на чужині.

Ой повій, повій, вітре, через море

Та з великого лугу,

Суши наші сльози, заглуши кайдани,

Розвій нашу тугу.

Ой заграй, заграй, синенькеє море,

Та під тими байдаками,

Що пливуть козаки, тільки мріють шапки,

Та на цей бік за нами.

Ой боже наш, боже, хоч і не за нами,

Неси ти їх з України;

Почуємо славу, козацькую славу,

Почуємо та й загинем.

Мабуть, нема в світі більш тужливої і краючої серце невільничої пісні.

— Отак у Скутарі козаки співали, — закінчив юнак під грім оплесків і крутнув головою, стріпуючи сльози. Всі плакали. Плакали священик за сусіднім столиком, Олекса, Павло, Мигельська, офіціанти. І я ховав наповнені сльозами очі.

Марійка ридала, затуливши обличчя долонями. Мені чогось здавалося, що вони все це скомпонували спеціально для неї, аби приголомшити і розіп'яти на хресті людських мук. Згодом, заспокоївшись, вона сумно посміхнулась, ніби виконавши обов'язок, поправила волосся і сказала:

— Дозволь, Прокопе, попрощатися.

У мене похололо в серці. Я чекав, не спускаючи а неї очей. Вона зітхнула і знову посміхнулася.