4) По приблизному підрахунку в чотирьох військових групах, а саме: Запорозькій, Волинській, Київській із частинами корпусу С.С. і Збірній, до складу її входили 3-я Стрілецька дивізія та Юнацька Школа, — з Любарського району було виведено від 8 до 10 тисяч чоловік при 2,000 шабель та багнетів і при 12 гарматах; але штаби, обози, нестройові частини й транспорти хворих переважали над здатними до бою окремими військовими частинами й складали до 75 % усього складу армії.
5) Цей перший успіх, після довготривалих важких арієргардних операцій, відбився на військові з морального боку дуже добре. Жовто-блакитний прапор гордо маяв над військом, і в масах почувалася більша самопевність.
Опинившися в ближчому запіллю Добровольчої армії, військо наше, яко добрий "таран", хитнулося вправо та вліво й почало нищити засоби руху й звязку Добрармії.
Прихильні нам чутки прибільшували нашу кількість. По широких просторах України відгукнулися повстанчі організації.
Загони Махна по Дніпровських плавнях розвинули свою працю. Все це зробило неминучою катастрофу армії генерала Деникіка на Україні.
Першою почала відступати Бердичівська група Добрармії. Цей відступ дедалі перетворювався в загальну дезорганізовану втечу добровольців до Чорного моря.
Штаб генерала Деникіна оповістив за наш прорив на його запілля такою телеграмою: "Розбита нами Українська армія опинилась у нас у глибокому тилу". Дійсно, несподівана поява нашої армії втилу Деникіна навела на добровольців невимовний жах, що можна було б ствердити низкою фактів.
Одначе цей відступ Добровольчої армії був небезпечний і для нас, бо шляхи наші перехрищувалися. Добровольча маса котилася на південь, а нам треба було простувати на схід; стомлену, ще не реорганізовану армію нашу Командування мусіло ухиляти від боїв із дужчими ворожими частинами.
Розділ ІІІ
Марш у грудні, захоплення Уманщини між 15.ХІ1.1919— 12.1.1920рр
Десятиденні марші, що відбулися в другій половині грудня, в зоні Липовець — Тараща — Умань, у прифронтовій смузі Добрармії, мали за завдання уникати найважніших артерій руху, що по них відходили частини Добровольчої армії, а крім того власним рухом і перегрупуваннями замітати свої сліди й наміри.
Ці марші гостро врізалися в память його учасників. Ніхто їх не забуде, вони перенесуться в покоління, як приклад "маршу відчаю, маршу проти розуму, але строго розрахованого на психологію мас і опертий на патріотизмі українського війська" (П. Певний). Марш цей можна ілюструвати багатьома цікавими прикладами, коли дотепність, відвага, бистра орієнтовка виводили частини з прикрої, а дуже часто й важкої ситуації.
Були випадки, коли наша колона входила в один бік села, а з протилежного виходили Деникінці й навпаки; обозам у цих випадках приходилося відігравати ролю першої допомоги тильній охороні.
Перетомлена, напів одягнена, обтяжена великою кількістю хворих Українська армія в тих тяжких обставинах точно виконувала всі накази Командування, що, будучи надхненим героїзмом старшини й козака, напружувало весь свій мозок, здібність і досвід, щоби вийти скорше в район, порівнюючи спокійний.
Штаб армії, Запорозька та 3-я Стрілецька дивізія йшли в центральній колоні, маршрутом:
16 грудня — Ординці — Жидівці — Должок — Андрушів — Пшенів — Чорнявка.
18 " Чорнявка — Скала — Вербівка.
21 " Вербівка — Животів — Дубрівка.
22 " Дубрівка — Пятигори — Оддайпіль.
27 " Оддайпіль — Тихий Кут.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спогади командарма (1917-1920)» автора Омелянович-Павленко М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)“ на сторінці 8. Приємного читання.