Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

Різдвяний гімн "Христос рождається" змінив національний "Ще не вмерла Україна і слава, і воля", відспіваний усіма присутніми. Далі промовив студент-дириґент хору. Не пригадую собі слів, що тоді я промовив, проте певно памятаю, що було висловлено думки й почуття, найдорожчі для тих, хто вже знайшов свою батьківщину, для яких назва "малорос" стала ганьбою.

На Уманщині, а також на Поділлю й Херсонщині, де в ту зиму перебувала наша збройна сила — Армія У.Н.Р. і Галицька армія, — під Свят-вечір було напевно чимало хатинок, де вояцтво й селянство рідними співами славили народження Предвічного й злучали з цим свої надії на прийдешнє світле для України народження — на незалежне життя.

Хор відспівував колядки, а думки мої перенеслися на рік назад. Пригадалося Різдво в Галичині, в м. Бібрці. Тоді картина була інша, — кожна з воюючих сторін очікувала, щоб скористати зі святочного настрою ворога й зробити буцім несподіваний напад. У той Свят-вечір галицькі стрільці в передових шанцях особливо пильно та напружено вдивлялися в темряву ночі…

Тільки в глибших районах старшини й стрілецтво мали час на взаємний святочний привіт.

Стрільці "Начальної" запросили мене до себе; старший стрілець промовив, хоч і не багато, проте чуло, красиво, вдумливо, за те, що в цю хвилю вони, стрільці, особливо відчувають той обовязок, покладений на них Батьківщиною, і що вони розуміють, що не одним днем рішатиметься наша справа — проте перший крок вже зроблений — і воля єдина, і віра незломна в національну міць мають завершити наше діло добрим кінцем.

Довго ще співав хор; потроху в хату надійшли й козаки, а кому не вистарчило місця в хаті, той притулявся знадвору до вікон.

Так хотілося в ту мить сказати нашим ворогам словами Тараса Шевченка —

"Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде!…

Цей вечір ніколи не зникне в мене з памяті. Він яскравіше від усіх історичних розвідок сказав мені, що правда велика закладена в наше діло, й не немічними людськими зусиллями поборювати його й зневажати.

Розділ IV

Знову волохівщна

За кілька днів після того, як ми прибули на Уманщину, Командування одержало зовсім несподівану звістку, що прибув із своїми гайдамаками "батько Волох" і розташувався по селах, приблизно в десяти верствах на південний захід від Умані. (Волохів штаб — с. Кузьмина-Гребля).

Дальші відомості подали детальну історію його попередніх авантюр: під Житомиром Волохові не пощастило — большевики відмовилися мати з ним діло; йому зі своїм відділом насилу вдалося втекти від роззброєння (допоміг лиш випадок — післанець до червоного командира попав до хати, де ночували волохівці).

Партія Українських Комуністів (У.К.П.), так звані боротьбісти, утворили Революційний Комітет Правобережжя[52] й висунула Волоха на головного командувача військами Червоної України.

В такому вже організованому для державної праці стані Волох вирушив по маршрутові: Чуднів, Янушпіль, Уланів, Пиків, Калинівка, Липовець, Вороновиці, Ільїнці, Дашів, Гранів, Умань і по дорозі збирав усякі рештки бувших наших урядових установ, при чому значну ролю відіграла чутка, що у Волоха були гроші. Так, уже з досить поважною по кількості масою, понад 5,000 людей, Волох прибув на відпочинок до міста Липівця. Тут Волох залишив без належної уваги своє оперативне становище й був заатакований кіннотою Добровольчої армії. Волохові відділи після того почали швидко відходити на південну Уманщину, але не манівцями, а битими шляхами й ізнов опинилися на дорозі, по якій відступали Добровольці. В короткій бійці Волох удруге був уже вщент розбитий (верстов за 30 на південь від міста Умані). Коли Добровольча армія прокотилася далі на південь, Волох зібрав недобитки своїх гайдамаків та пішов до Умані, щоб увійти з нами в порозуміння. Кількість його загону зменшилася тоді до 500—1,000 козаків. Про останні бої старшина Волохової кінноти оповідає так:

"З міста Липівця Волох помандрував зі своєю ватагою в напрямкові на Умань.

Під час переходу козацтво було переконане, що Волох веде його на зєднання з Армією У.Н.Р., що була далеко попереду.

Після надзвичайно швидких переходів Волох опинився 17 грудня в районі с.с. Репетихи та Шепетухи, де й зробив зустріч Нового Року по новому стилю, щоб показати, що він та козаки його є також большевики, а не прихильники старої влади. 18 грудня ст. ст. рано Волох розпочав наступ на Добрармію, що в той час відступала в напрямку на м. Голованівське.

Тут уся Волохова "армія" в одногодиннім бою була розігнана й утікала ярами з надзвичайною скорістю.