Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

1) 3 часу розпочаття в армії Деникіна побільшеної мобілізації задля збільшення кількости добровольчої армії почалася в ній деструктивна праця національних українських елементів, що після київських подій стала особливо інтенсивною.

2) Припинення наступових акцій добровольців на всьому їхньому протибольшевицькому фронті вказувало на брак у них резервів.

3) 3 початком відступу добровольчої армії, що його Українська армія, а також повстанчі організації, через свою працю на тилах добровольчої армії, мали прискорити, — буде довший час тривати на Україні безладдя. Таке становище зробить можливим часове перебування нашої армії на території України.

4) Кіннота в большевиків була ще в стані організації.

5) У прихильності населення до Української армії сумніву не було; негативний бік походу полягав у тому, що похід повинен був відбутися, в переважній своїй більшості, взиму. І нарешті —

6) Слід було рахуватися з настроями армії, що була рішуче проти всякого її інтернування.

Переходячи до нового способу боротьби, не можна було й думати про утримання якого-будь району для організаційної праці Голови Держави й Уряду; не могло бути ніяких столиць. Уряд же, яко заступників своїх, призначив до частин армії політичних референтів: п.п. М. Гарасима, Загурського, М. Левицького, В. Совенка, П. Чубка, П. Феденка та В. Шкляра.

Такі були висновки денної наради 3 грудня 1919 року; на другу нараду лишилося тільки цим ухвалам надати належну форму шляхом відповідних державних актів.

Але події змінялися швидко. 6 грудня вранці, під час наради, наспіли звістки про те, що поляки захопили на стації Миропіль увесь штаб Запорозької групи, з якого тільки два мої адьютанти спромоглися добратися до Чорториї. Дорошенківський полк Запорозької групи, що виконував свій денний наказ щодо нового угрупування, був також несподівано оточений польськими частинами та інтернований. Далі надходили все нові та нові турботні звістки. Все це викликало потребу спішитися з закінченням усіх останніх справ. Головного Отамана С. Петлюри на нараді не було, бо 5 грудня він відїхав до Польщі, а нараду провадив далі й закінчив Голова Ради Міністрів І. Мазепа.

Головним питанням було призначення нового Командування. Мені судилося, щоб цей важкий обовязок було покладено на мене, при чому Головне Командування, Уряд і старші військові начальники в цьому питанні були одної думки[48].

По нараді Голова Ради Міністрів прочитав акт Правительства до українського населення; актом цим Військове Командування мало надалі керуватися в своєму поступуванні.

Акт від Правительства бренів так:

"Від Правительства Української Народньої Республіки.

В будуванні Самостійної Української Народньої Республіки в цей момент кінчається один період — період нечуваної геройської боротьби й великих страждань українського народу. Доля судила, що український народ на шляху до самостійного життя не мав реальної підтримки серед держав світу. Територія України вважалась і вважається, як принадна здобич для кожного, хто може свої бажання піддержати оружною силою, а не як хата вільного українського народу і свобідних рівноправних меншостей цієї країни.

Російські комуністи бажають за допомогою матеріальних багатств України піддержати Совітську Республіку. Російські контрреволюціонери почали відновлення російської царської імперії походом на Україну. Імперіялістичні держави Европи будують свою політику на Сході через поневолення України. Тому не дивно, що український народ, полишений лише на власні сили, не міг досі стати твердо на ноги в будівництві своєї держави.

З моменту евакуації Києва, після повалення гетьманського насильства, Українська Народна Республіка була вічно під страшною загрозою захоплення її ворогами. І лишень завдяки надзвичайному героїзмові народу й війська, держалися ми проти наших противників.

За час цієї боротьби в боях полягло велике число нашого вояцтва, а ще більше вірних синів України загинуло від усяких заразливих хвороб. Держави світу не тільки байдуже дивилися на те, що український народ гине без усяких санітарних засобів, але навіть заборонили привозити на Україну потрібні нашому військові ліки.

Правительство Української Народньої Республіки й республіканське військо, що заводили лад і порядок на території України, опираючись на демократичні засади, не були в силі виконати свої завдання, бо буржуазно-демократична Европа відрізала нашу територію від взаємовідносин зі світом, у наслідок чого наш край знову кинуто в чорну, страшну анархію.

Через те все наше державне діло стояло многократно перед катастрофою: в січні 1919 року — в Києві, в лютому — у Вінниці, в травні — у Волочиському, в червні — в Камянці. Все це етапи українського народу на Голготу.

Вичований та знеможений піднімався він у своїм завзятті до свого самостійного життя, до нових спроб стати вільним і рівноправним громадянином світа, і напевно наше робітниче й селянське військо виконало б свої завдання, коли б тяжкий іспит історії не знесилив матеріяльно й морально наших організованих сил.