Розділ «НА УКРАЇНІ 1919 ПЕРЕГОВОРИ Й ВІЙНА З РОСІЙСЬКОЮ ДОБРОВОЛЬЧОЮ АРМІЄЮ»

Треба зазначити, що в той час, коли йшли бої за Київ, денікінці разпочали свій т. ч. нерішучий наступ і в напрямкові Одеса — Бірзула (Вапнярка) — саме тут стався факт якій й прискорив розвій подій.

Далі дозволяю собі навести уступ із споминів полковника Аркаса,[29] тоді командира Переяславського кінного полку, що йому першому довелося зіткнутися з добровольцями на одеському напрямку. Це матеріял для нас цінний ще тим, що кидає світло на подію, про яку багато говорилось і говориться, але без особливих підстав щодо вірогідности подаваних відомостей. А саме, скріпилася опінія, що полковник Аркас своїм "зрадницьким" поступованням супроти денікінців властиво й спричинився до того, що в таборі Денікіна взяли гору елементи, які були за війну з нами.

"В 1919. р. в серпні місяці Волинська дивізія, в склад якої входив 2-й кінний Переяславський полк, яким я командував, не закінчивши свого формування й поповнення, була перекинута з району Проскурів — Камянець-Подільський, де переводилась її реорганізація, в район ст. Бірзула Одесько-Вапнярського напрямку, як заслона проти Добрармії, яка нібито готовилася висадити десант у районі Одеси. Доручений мені полк у той час нараховував 70 шабель на конях, 55 піших людей напівозброєних; малося в полку два скоростріли Максима (один із них напівзіпсований) й один скоростріл Люїса. Ці люди поділені були на кадри двох сотень: кадр першої сотні (поруч. Чорноморець) — 3 старшин, 10 підстаршин і 45 козаків, і друга сотня, яка щойно почала формуватися (командира сотні прізвища не памятаю: був із підстаршин б. рос. армії) — 5 старшин і 15 підстаршин (із них 10 на конях), 5 козаків, а решта піші. В Бірзулі я одержав поповнення — 211 людей, що прийшли від Махна, але жадної зброї, коней і сідел не дістав. На мої запити штаб дивізії (полковник Мішківський) відповідав, що мушу все сам дістати на фронті.

Доручений мені полк був висунутий до ст. Перехрестівка. Завдання полку: не ввязуючись у бої з добровольцями, стежити за їх пересуненням, а якби вони хотіли просунутися далі, не пустити їх, хоч би навіть довелося й битися. (Коректив на події у Київі М. О. П.)

Про добровольців ще не було жадної чутки, тільки щось через 3–4 дні по приході полку до Перехрестівки, дійшли чутки через населення, що добровольці висадилися в Одесі та йдуть на ст. Роздільну. І справді, на другий день, коли я запитав Роздільну прямим дротом, мені відповів російський комендант станції й запевняв мене, що далі Добрармія не йде, про що я й доніс у штаб дивізії.

Але на другий день від населення я довідався, що кінний полк Добрармії з 2 гарматами й 8 кулеметами рушив зі ст. Роздільної попри залізницю в напрямку ст. Бірзули. Я зараз вислав два розїзди силою по шість шабель, давши їм наказ у бій не ввязуватися, а стежити, куди прямує той полк. Того самого дня одержав від роз'їздів донесення, що вони стрінулися з ворогом і, не втрачаючи з ним сполучення, відходять назад. Ці розїзди на третій день приєдналися до полку й дали звіт, що перед фронтом мого полку є 7. Новоросійський драгунський полк силою 250–300 шабель на добрих конях (з німецьких колоній), при двух гарматах і 8 "максимах", має мабуть і "люїси", що спинився він на ст. Затишшя 5–6 верстов перед Перехрестівкою.

Про це все я доніс у штаб дивізії і просив, щоби дали моїм людям зброю й коней, бо, маючи перед собою такого ворога, я безсилий виконати своє завдання. На це одержав наказ далі виконувати дані мені директиви, а що зброї й коней нема й коли будуть, невідомо. Знову мені було підкреслено, щоби з добровольцями по змозі не ввязуватися в бій, а старатися уникати, зустрічі й сутичок, при тому повідомлено мене, що на другий день виїде комісія для встановлення демаркаційної лінії.

Комісія дійсно приїхала, але нічого зробити не могла, бо командир Новоросійського полку Добрармії не мав уповноваження від свого командування вести переговори, а обіцяв тільки передати все, чого домагалася наша комісія, свому командуванню й дати мені знати для передачі штабові дивізії по прямому дроту на ст. Перехрестівку. З цим комісія наша й відїхала.

Мушу додати, що від моменту, як добровольці обсадили ст. Затишшя, з того району ввесь час приходили до мене селяни із скаргами, що добровольці грабують, а особливо без милосердя забирають коней і відсилають у напрямку Одеси. Про це я ввесь час доносив у штаб дивізії й дістав доручення перебалакати з командиром добровольчого полку, що того самого вечора й зробив по телеграфу. Між іншим полк. Мішківський наказав мені приватно запитати командира добровольчого полку, чи немає він відповіді від свого штабу, на що я одержав негативну відповідь. Стьожку від апарату з розмовою я відіслав паротягом у штаб дивізії.

У такому становищі стояв мій полк цілий тиждень. Одного дня прибігають до мене селяни з Затишшя й кажуть, що добровольці збираються кудись вирушати, бо нагнали підводи під обоз і рехтуються виступати. (Доказ з ким були маси. М.О.П.) Я доніс про це в штаб і дістав наказ знову перебалакати з командиром добровольчого полку, щоб він припинив реквізицію підвід, бо тепер саме возовиця й люди потребують фіри для домашньої праці. Цей наказ я одержав увечері й почав викликати Затишшя телеграфом, та ніхто не відкликався, а тимчасом мої застави доносять мені, що добровольці стоять на місці. Вранці знову пробую викликати Затишшя й знову ніякої відповіді. Про все це я доніс у штаб дивізії й від полковника Мішківського[30] одержав наказ на ранок зробити рекогносцировку на ст. Затишшя й заняти її, якщо її добровольці залишили.

Для виконання цього завдання я призначив І. сотню й І. чоту кінних людей II. сотні при 2 кулеметах "максимах" й 1 "люїсі" під загальним моїм керуванням. Чота II. сотні (пор. Павлович, кулемет Люїса) дістала завдання, обійшовши праве крило ворога, на випадок його ворожої постави до головних сил, атакувати його з флянку й по змозі з заідів. ІІор. Чорноморець (45 козаків 1. сотні) дістав наказ наступати рівнобіжно залізниці по обидві її сторони на ст. Затишшя й, якщо її займають ще добровольці, не ввязуватися в бій, а зупинитися й чекати дальших моїх наказів. Штаб полку (я, адютант пор. Лядов, 4 кінні ординарці та 10 людей І. сотні) застався, як резерва. Залишав я цю резерву головне на те, щоб у разі якихось боєвих подій, захопити добровольчу батерію, що стояла за ст. Затишшя на майдані, Її ні пор. Павлович, ні пор. Чорноморець через свою малочисленність не могли захопити, а вона могла нас відразу знищити. Для цього я зі своєю резервою тримався ввесь час на правому крилі свого відділу, висунувшися наперед, щоб відразу паралізувати чинність батерії.

Розрахунок мій показався правильним. Першого добровольці помітили пор. Павловича й їх застава, що стояла на східньому краю села, відкрила по нім вогонь із кулемета й рушниць. При першій же черзі з кулемета пор. Павлович, а разом із ним і пор. Чорноморець заатакували застави добровольців і захопили й праву й головну застави (ця остання здалася пор. Чорноморцеві без стрілу). В той самий момент я зі своїми людьми кинувся до батерії, яка повернула була одну гармату на стацію, а другу на мене, але не встигла дати ніодного стрілу, як ми були вже на батерії. Я наказав командирові добровольчої батерії негайно здати мені гармати, бо інакше моя батерія зараз же відкриє вогонь по стації й селу і знищить увесь їх полк (розуміється я ніякої батерії не мав). Наказавши адютантові запрягти коні в гармати й виправити їх на ст. Перехрестівку, я виїхав на стацію й наказав усім добровольцям негайно скласти всю зброю на ст. Затишшя, бо невиконання ними мого наказу, примусить мене до атаки їх Лубенським полком, який нібито стоїть у резерві оттут-же за горбочком (1000 кроків від села). "Осипчук! Передай командирові Лубенського полку щоб при першому стрілі в Затишші заатакував стацію й село і нікого не щадив." Другого ординарця я післав на Перехрестівку, щоб моя боса команда їхала якнайскорше ешельоном до Затишшя розбирати зброю.

Добровольці покірно почали зносити зброю й складати її на стації. Командир їхнього полку не міг витримати цієї образи й, зайшовши в кабінет начальника стації, застрелився. Він похований там-же на ст. Затишшя й йому віддані всі належні військові почести. Коли приїхала моя беззбройна команда (добровольці спочатку думали, що то їде броневик), то добровольці не могли своїм очам вірити, що тільки тепер я дорівнююся до їх сил і що вони склали зброю перед якимись 70 козаками. Так щасливо почалася кампанія Волинської дивізії проти добровольців у 1919 р.

Є багато людей, що обвинувачують мене в наскоку на добровольців, але я вважаю, що зі становища кавалерійського начальника я інакше не міг поступити. Раз добровольці відкрили по моїй частині вогонь, цебто розпочали бій, я, маючи на увазі свої мізерні сили, міг розрахувати тільки на блискавичний удар по всіх головних пунктах розташування добровольців, а саме: І. команда (стація), батерія, поготівля (стація й застави), що мені й вдалося. Подруге, як виявилося з відібраних у добровольчому полку секретних наказів Одеського штабу добровольчої армії, наказувалося обходитися з нами так само, як і з большевиками. По-третє, день перед моєю рекогносцировкою на ст. Затишшя, добровольці зробили наступ на ст. Христинівку й захопили її у нас, теж без попередження нашої команди. Таким чином звалювати на мене вину, що я був причиною війни між У.Н.Р. і добровольцями, немає абсолютно підстав."

Я особисто охоче вірю оповіданню полковника Аркаса тому, що всі інші досліди показують, що генерал Май-Маєвський, Бредов та інші трималися своєї власної лінії й вели в війську явну пропаганду проти українців, хоч у самому війську, за виїмком певних відділів — вони не мали успіху.

Розділ IV

Переговори

Добрармія з внутрішньо-політичних мотивів змушена прийняти делеґацію від армій Соборної України.

Переговори 13. IX. на Посту Волинському. Поворот нашої делегації до своїх військ ледве не коштував життя всім її членам.

Тимчасом і в денікінців марево популярности маршу на українські землі починає помалу розвіюватися, бо їх запілля у небезпеці: великотисячні повстанчі загони починають господарювати й на його комунікаціях з таким-же успіхом, як недавно перед тим у большевицькому запіллю.