Розділ «НА УКРАЇНІ 1919 ПЕРЕГОВОРИ Й ВІЙНА З РОСІЙСЬКОЮ ДОБРОВОЛЬЧОЮ АРМІЄЮ»

Гармати почали самі стріляти.

За цей турботний час фронт оперативно жив — наступав проти сов. армії (10.—20. VIII.); пізніше він був поставлений перед необхідністю й собі вирішувати питання миру чи війни з Добр-армією.

3 ріжних споминів знаємо, що нашою ударною групою, яка мала розбити XII. совітську армію, а потім обсадити Київ зо всіма переправами цього району була збірна група ген. Кравса в складі І. і III. корпусів УГА та Запорізького корпусу (полк. Сальський).

Ген. Кравс у своїх споминах увесь час підкреслює, як його турбувало питання відношення до Добр-армії, бо щодня можна було чекати того, що обидві армії зустрінуться.

І дійсно 24. VIII., коли армійська група була вже в 40 кілом. від м. Києва (із південного заходу й півдня), праве крило її — восьма Запорізька дивізія — дійсно прийшла у Білій Церкві до бойового стику з 2. козачою Терською бриґадою групи ген. Бредова; а тому що вже був даний наказ: "за всяку ціну обминати ворожих виступів" (ст. 23.),[22] команда восьмої дивізії хотіла визначити з полк. Бєлогорцевим ком. Терської бриґади демаркаційну лінію, але з його сторони не зустріла прихильности.

Після порозуміння штабів обох армій, були вислані командою групи 24. VIII. парляментарі (старшини УГА), з якими полковник Бєлогорцев вже згодився пертрактувати.

Тої ж ночі було усталено демаркаційну лінію: Устинівка — Барахати — Обухів (всі місцевості денікінські). На 26. VIII., коли група, яка при рішенню свого завдання, вибрала методу наглого нападу на сов. арм. одержує від штабу армії УНР з Камянця Подільського телеграму: "під ніякою умовою не йти вперед, поки не прибуде І. корпус УГА"; рівночасно одержано було групою телеграму від Начальної команди УГА, яка повідомляла про приїзд місії під проводом генерала Омеляновича Павленка для переговорів з денікінцями[23].

Отже, пише ген. Кравс, з плянованого нами наглого удару нічого не вийшло. Добр-армія, що вже 24. VIII. була на лінії: Полтава — Ромодан, одержала значну перевагу. Не проґавила цього часу й сов. армія. Вони скріпили свої сили ще на 20.000 вояків і самі під проводом т. ком. Солодуба перейшли 29. VIII. в контрнаступ проти групи ген. Кравса.

По прибутті І. корп. УГА — 29. VIII. армійська група ген. Кравса (40.000 рушниць, 2.000 шабель, 35 легких і 6 тяжких батерій продовжувала наступ (диспозиція на ст. 27–28).[24] Оборонець Києва був розбитий і переслідуваний; а 31.VIII. наші війська по диспозиції мали обсадити саме місто та всі переправи через Дніпро…

Тут, оповідаючи за наглий уступ наших військ, ген. Кравс узнає, що VII. запорізька дивізія та II. бригада УГА спізнилася виконати наказ групи й обсадити всі причілки на Дніпрі (лівий беріг). Цю хибу зручно використав ген. Штакельберг, якій командував передовими частинами ген. Бредова; отже Дніпро добровольці форсували без бою. Оцінюючи цю хибу, ген. Кравс все настоює, що вона цілком криється з основною хибою, себто спізненням наступу групи на чотирі дні.

Здивування й кількагодинне замішання (несподіваний вогонь по наших частинах, які мали наказ: "за всяку ціну уникати…" і т. д.) коштували українській стороні, як під оглядом стратегічним, так і престіжним, дуже дорого. Осуджуючи наші бойові частини за виявлену малу витривалість, не можемо замовчати ролю наказу: "за всяку ціну уникати…".

В "Українському Скитальці" ч. 10. сотник К.К., приділений до Ген. Штабу, пише так: "Ситуація була грізна тим, що в запіллі українських бриґад та дивізій, що воювали під Києвом, міг зявитись якийсь "третій", на якого Штаб Головного Отамана зоборонив стріляти." Отже цього "третього" мали ми вважати "не-ворогом", дарма що носив на своїх прапорах клич: "єдиная нєдєлимая Росія". Далі автор слушно записав ту інтриґу, яку добровольче командування провадило в рядах галицької армії, щоб посіяти між нею й Дієвою Армією (Наддніпрянською) розбрат. Цю зручно ведену інтриґу будувалося за старим московським звичаєм на використовуванні в боротьбі з Україною "черкаскої шатости". В цьому випадкові росіяне завжди підкреслювали регулярність УГА в порівнанні з "бандитсько-повстанчим" характером частин Української Армії (Наддніпрянської).[25]

Отже під напором українських груп з південного заходу (група ген. Кравса) та відділів Добрармії з південного сходу (група ген. Бредова) 30. VIII. вранці очистила сов. армія передмістя Києва, а пізніше дуже скорим темпом під атакою українських військ і саме місто, лишаючи противникам велику матеріяльну здобич.[26] До нашої делегації, що в повнім поготовлі находилася увесь той час на ст. Хвастів, всі ці новини доходили швидко. Мимоволі ми були свідками того морального піднесення, з яким відбувався в дуже гарячі дні наш похід на Київ, були свідками, як усе, що могло рухатися, потяглося в одному напрямку, щоб бодай здалека подивитися на "золотоверхий". Тяжко було й нам, делегатам триматися здалека від усе захоплюючої сили цього руху та нас спиняв обовязок: ми мусіли дожидати повідомлення від Головної Команди, де й коли настане зустріч делегатів обох сторін.

Вранці 31. VIII. ми по черзі "висимо на телефоні", перехоплюючи донесення з фронту, якими тішилися й ми, бо наше завдання починало набувати інших барв, але… як часто це буває й як дорого дав би іноді чоловік, аби його не було… 31. VIII., коли наші війська мали святочним походом перейти Київ, сталося те, що довго потім стискало серце кожного патріота… Що сталося, про це не люблять звичайно оповідати, проте мусимо признати, що за протоколярним виразом: "Наша армія дуже своєчасно відступила з-під Київа на лінії Василькова" ховаються дуже прикрі спомини.

Літопис Української Революції (під ред. О. Доценка), мало систематизований, але багатий на матеріяли, часто одержані з перших рук — дає нам і для даного випадку чимало цінних донесень, оповідань чільних свідків, і ми відсилаємо туди всіх, хто хотів би дослідити цю подію й, коли досліджувач вміє читати поміж рядками, тоді він буде мати й ясну картину, чому оперативний успіх обернувся в "наш неуспіх".

Мусимо зазначити те, що події 30.—31. VIII. можуть також служити прикладом того, що найделікатніший момент в операції є той, коли вперше визначилися ознаки успіху.

Перші, цілком вже певні відомості обезброєних, я особисто одержав 1. IX. зовсім рано від полк. Микитки, тоді командира 1-го Галицького Корпусу.[27] Вони були негарні. Вимальовувалася дуже неприємна перспектива й для нашої делегації. Між іншим він передав мені, що на заяву ген. Кравса: на ст. Хвастів чекає делеґація, уповноважена вирішити всі справи військово-технічного порядку — в штабі ген. Бредова йому було заявлено, що хай ген. Омелянович-Павленко і не приїздить, бо буде заарештований.

Я особисто цій погрозі значіння не надавав, бо знав особисто нач. штабу Бредова, полк. Еверта (молодшого товариша по полку в гвардії) й був певний, що він своїми впливами це унеможливить. Гірше було з виконанням нашого завдання, бо очевидячки ми не були у Бредова бажаними гістьми. Ген. Кравс опинився в ролі делегата на сполох, аби вирівняти найгостріші моменти, як от визволення Мазепинців, де-яких стрілецьких курінів та підготовлення бази для комісії отам. Бубели, яка не забарилася розпочати свою чинність.

В той самий час комісія отам. Бубели одержала уповноваження ідентичні з нашими, але лише за підписом Нач. Команди Гал. Армії.[28] Але результат її заходів був негативний, бо бредовцям ходило лише про визнання нами гасла Добр. армії "Єдина неділима Росія". Тимчасом війська наші відходили на свої попередні позиції змарнілі, обдерті, запорошені, засмучені, наш ваґон відвідують поодинокі старшини, які питають за свої частини. Як можемо, інформуємо, а на питання: Чому так сталося? — відповідаємо: "Стерпимо, Бог дасть буде краще", а наш ваґон, підлягаючи загальному наказові, посунули назад до ст. Попелюхи.

Всі ці події не могли не відбитися на моралі обох сторін й, як то було не раз в історії, "гармати почали самі стріляти", а сталося це так.