Розділ «УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919»

Я не утруднював начальникові штабу заповняти штабові посади та референтури Н.К. чужинцями й нічого не мав проти призначення їх начальниками штабів вищих одиниць, але на посадах командантів корпусів і переважної більшости бригад я хотів бачити старшин-українців. Ось тому, хоч як велике було незадоволення полк. Косаком, командантом 3. Корпусу, всеж я настоював на часовому затриманні його, бо саме тоді ми переживали організаційний мент, а організаційних здібностей йому не могли відмовити навіть його вороги. Що правда, бракувало йому основних військових студій, а головно службового такту і тому його підсилено солідною силою полк. ген. штабу Долежалем, який визначався тактовністю, спокоєм, розважливістю та методичною й тривкою технікою, чого саме полк. Косакові бракувало.

У 1. Корпусі місце полк. Курмановича мав зайняти полковник Микитка, що вже тоді за бої під Львовім був іменований полковником. Це був мій особистий вибір, бо мені здавалося, що властивости його характеру, рішучість, енергійне переведення в життя замірів команда та хоробрість будуть на нашій Півночі, де характер подій був дуже рухливий, — на місці. На мою пропозицію обняти цю посаду він відповів мені, що не почуває себе в силах задовольнити вимоги, які покладаються на нього. Я його заспокоїв і сказав, щонам це видніше. Після цього полковник Микитка підпорядкувався наказові. Пізніше, його енергійна діяльність виказала, що команда не помилилась у виборі.

Доля, міцно сидіти під Львовом, припала на полковника Тарнавського, якому приділено підполк. ген. штабу Шаманека, команданти бригад 2. Корпусу, а саме отаман Букшований, отаман Тінкль і підполк. Вольф, були надійними й випробованими старшинами. Треба завважити, що на нашему крайньому лівому крилі, де події мали незвичайно відповідальний характер, був генер. Кравс. Цей надзвичайно солідний і випробований старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довірям Начальної Команди нового й старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч з роду німець із Східньої Галичини, він рахував себе все й всюди українцем. У 3. Корпусі був він основною фігурою. Йому одному Н.К. дозволяв розвинути свою бригаду в дивізію. Поміж ним і полк. Косаком були постійні тертя й непорозуміння. Тому — крім інших завдань — на полк. Долєжаля покладено обовязок сприяти вирівнанню взаємовідношень поміж обома командантами.

Взагалі, прищеплений мені старою школою, погляд дивитися на частини, як на живі істоти, а на команду як на їх душу, я переніс і на моє нове поле діяльности. Для повного змальовання образу я повиненби ще перерахувати низку осіб, яким Д.С.В.С. доручив організувати службу в глибокому запіллі. Хоч у той час вже й при Військовому Секретаріяті появилися дуже солідні старшини, як полк. ген. штабу Ціріц та інші, всеж не беруся характеризувати їх, бо мені не приходилось з ними блище стрічатись.

Отже наш боєвий апарат розвивався цілком нормально в ділянці формування вищої команди та організації стрілецьких і гарматних частин. Гірше стояла справа з організацією кінноти та технічних частин.

За час цього організаційного періоду, який можна назвати — під оперативним оглядом — періодом "затишшя", наш противник, що в той час переживає кризу, розглядає нашу малу активність, як нерозуміння ситуації Начальною Командою.

Але й в цей час гармати та кулемети не мовчали. Центр боєвої діяльности переносився зодного кінця фронту на другий. Спочатку живчик бється більше навколо самого Львова, особливо на Північ і північний Захід від його. Розуміється, це проходило не без перешкод. Всеж таки наші частини "осадного" й північного Корпусу (особливо частина отамана Долуда) значно стискали перстень облоги, і тим самим відбирали ворогові ще богаті провіянтом та харчами райони. Далі, а початком лютого, боєва діяльність перекинулася на наше праве крило. 2. лютого 1. Корпус обложив Белз, а 4. лютого розпочинаються бої навколо Сокаля. Цими боями на нашій Півночі розпочинається нова кривава боротьба. Белз і Сокаль ступнево виростають у нас в значний "укріплений" район, що підчас всієї кампанії славно виконує ролю "сильного місця" (заборола) на нашому правому крилі й полегшує нам наладнати звязок з групою українських військ на володимир-волинському напрямку. Уперше над Львовом і Перемишлем зявляються наші літаки, які, що правда, мають більше моральне, ніж боєве значіння. Росте й активність 3. Корпусу. Його випади на залізничий шлях Перемишль — Львів починають турбувати "Довудство Сходу". А тому на 4. лютого воно заряджує поважну акцію з Перемишля на Самбір. Відділ поляків у складі 8 баталіонів піхоти, одної ескадрони кінноти, двох полевих батерій й одної батерії важких гармат, під командою полк. Мінкевича, одержує наказ розбити наші сили, що боронили напрямку Хирів — Самбір, і після того розпочати "пацифікацію" обшарів, що лежали на лінії між Перемишлем — Хировом і Самбором.

Треба бути дуже засліпленим патріотом, щоби не бачити, що в цій акції всі переваги були на боці поляків. Але всеж, противника спіткала повна невдача. Наступ поляків заломився вже на самому початкові і частини ген. Кравса не тільки що втримали всі свої позиції, але до цього надійно забезпечили вже на довший час важливий для нас напрямок. Слід відмітити повний звіт Н.К. Він характеризує наші частини та їх боєву вартість.

"Перший раз наступали поляки (на Вовчу Долішню 4. 2. 19.) силою 6 сотень і 2 сотень машинових крісів. Другий раз наступали вони ще більшими силами в околиці Дроздіївки, Нового Міста, Чижок. Вогонь нашої піхоти і артилерії розбив ворога, при чому ми здобули один скоростріл. Втрати ворога великі. У другім наступі поляки відступили перед вогнем наших скорострілів. Утікаючих поляків нищила артилєрія. Підчас другого наступу брали участь два панцирні поїзди, яких наша артилєрія прогнала аж до Хирова. Коло полудня появився третій панцирний поїзд з двома санітарними возами, з котрого вийшло 80—100 стрільців. Битва біля Чижок тревала від 6. години рано до 4. пополудні. Зі Заходу наступали на Чижки 3 сотні поляків, а з Півночі 5 сотень. Наступ відперто нашими двома сотнями. Опісля поляки вдерлися до північної частини Чижок. З полудня наші резерви почали наступати й окружати поляків з трох сторін i так приневолили їх до втечі. До нашої неволі попало 6 ворожих стрільців i один старшина. З польської сторони брали участь в наступі 4 Kypiнi піхоти, дві 15-центиметрові гавбиці і дві далекосяглі гармати. Поляки стріляли набоями дум-дум. Ми задержали всюди наші попередні становища".

Усі випади ворога не мали ycпixy. Н.К. може зовсім сміло зробити загальний висновок, що вже на 15. лютого на всьому терені військових подій У.Г.А. зміцнила своє оперативне положення. Це не могло не відбитися на настрою наших військ. Загально беручи, він став кращим від давніщого. Правда, тут i там чулося скарги на брак старшин на фронті, але й це не дуже відбивалося, бо брак кількости зрівноважувався відданістю й героїчною поведінкою молодих старшин.

Організаційна праця посувалася швидко. Почувалося, що справа перейшла до рук майстрів. Штабові апарати працювали надзвичайно пильно й однозгідно. У Н.К. появилися деякі нові сили, що з них особливо треба відмітити майора Льонера, пильного працівника з оригінальною оперативною та організаційною думкою. Його інтелігентна постать гарно доповнювала нашу невеличку, але бадьору штабову родину.

Наші "критики" пізнішого часу (тоді вони мовчали) все будуть незадоволені складом штабу армії; вони певно хотілиб бачити на чолі армії щось на зразок "великого німецького генерального штабу". Цим панам, — у більшости спеціялістам від усього, — треба лише зважити розміри. Пригадаймо їм, що навіть в часи найбільшого розвитку нашої армії (березень) ми не мали в боєвій лінії більш 60 тисяч людей. Отже ця сила для великого штабу була надто малою.

Без сумніву, були й хиби. Так референтура родів зброї не була заступлена відповідними технічними силами, але, власне кажучи, i діло її було невелике, бо осередки її організаційної праці на фронті були в командах Корпусів. Зновуж від Військового Секретаріяту на кінець лютого ми нетерпляче очікували вислідів положеної на його праці, бо всі донесення стверджували, що обшари припілля вже дали максимум можливого. Ми були переконані, що від того, чи буде працювати наш тил "на себе" або "на фронт", — а тим самим зробить організмом боротьби всю країну, — буде залежати й перебіг дальших подій.

Як прихильник територіяльного доповнювання частин, я подбав, щоби наші бригади перейняли назви тих місцевостей, з яких вони мали одержувати доповнення, i щоби команданти бригад були повними господарями у своїх кадрах. 3 цим погодився також i Д.С.В.С. Для бригад встановлено слідуючі назви:

1. Корпус: IX. Угнівська бригада, VI. Равська, V. Сокальська й т. д.;

2. Корпус: II. Коломийська, Ш.Бережанська, IV. Золочівська;

3. Корпус: VII. Львівська, VIII. Самбірська й XI. Стрийська.

Наскільки мені відомо, всі ці oрганiзацiйнi зміни заховалися аж до останніх днів боєвої діяльности У.Г.А. Що більше, командний склад, який іменовано під Львовом, залишився підчас вciєї боротьби на своїх місцях i саме йому прийшлося перейняти на свої рамена й хвилі слави, i гіркі потрясення аж до 1920. року[10]. Є люде, які твердять, що ген. Греків з кількох тисяч на протязі місяця довів армію до 100 тисяч. У дійсностиж боєвий стан нашої армії ніколи не був вищий як 60 тисяч. Правда, підчас першого відвороту У.Г.А. зменшилася аж до 26 тисяч, але це були випробовані, зразкові кадри. Усупереч поширеній думці, ініціятива "Чортківського наступу" (5.7.1919.) належить мені. Ген. Греків у той час подався до демісії й вернув лише для використання взятого мною на себе відповідального рішення. Для продовжування наступу так блискуче ним розвиненого потребував генерал засобів, i тому намітив формування ще двох корпусів. Проте це так i лишилося на папері. У дійсности шляхом мобілізації поповнено лише вже існуючі частини. Але я не буду тут торкатися блище цього питання й лишаю це на пізніше).

Підчас того періоду боротьби, я кілька разів їздив на фронт, щоби відчути нашу боротьбу на низах. Такі поїздки були не легкі, бо засоби пересування, — зза глибоких снігових завій, — були майже цілком параліжовані.

При безпосередніх стиках з рядовим стрілецтвом найбільшим моїм завданням було відчути духа частин. Те, що я бачив перевищало мої очікування. Я бачив старшин і стрільців у найріжноманітніших обставинах. У мене лишилося вражіння натхнення й свідомого ставлення до мети боротьби. Скрізь помічав я здорову, трохи пристосовану до революційних обставин, карність. Властиво все, що може бути внесено в поняття духу війська, було на місці. Були деякі браки у зовнішному вигляді, але в цьому напрямку пороблено необхідні заходи. Підчас моїх виїздів на фронт найбільше мене вразила організація нашої санітарної служби й взагалі допомога хорим та раненим. Я на власні очі бачив тяжко ранених, що при тріскучих морозах були поприкривані лише легкими накривцями. Я розумів, що це може потягнути за собою небажані нам наслідки. Тому рішив я особисто звернутись за допомогою до широкого громадянства і випустив слідуючу відозву: