Розділ «УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА, 1918-1919»

Я звернувся до заступників політичної й військової влади в запіллі за зясованням можливости десятитисячного поповнення, жадаючи категоричної відповіди, чи Н.К. може на це рахувати. Відповідь була позитивною.

Пізніше серед наших військових дуже часто виринало питання: чи не булоб доцільним одночасно з перерванням сполучення Перемишль — Львів намітити — теж саме й на напрямкові Самбір-Хирів? Із стратегічних міркувань ні я, ні начальник штабу на це не погодилися, бо мало було перервати сполучення, — його треба було також і втримати. З другогож боку це привелоб до розпорошення нашої ударної сили й до ускладнення нашої операції. Зрештою ми не малиб для переведення такого завдання необхідних засобів пересування. Ворожаж ґрупа була досить сильною, щоби, при найменшій нашій помилці, вдертися в наше розположення, а наш протинаступ частинами хирівської ґрупи не мігби нічого поправити. Це були причини нашого рішення, залишити плян.

***

Перше ніж перейти до нашого лютневого наступу, що тягнувся майже місяць і підчас якого обі сторони робили найбільші зусилля, необхідно звернути увагу на ті зовнішні умови, серед яких наступ розпочався. Тут нам допоможуть офіційні звіти нашої й ворожої команди.

Польське "Довудство" у своїх звітах мало такі розділи: Литва й Білорусь, де оперувала ґрупа ґен. Лісовокого; Волинь і Холмщина, де оперувала ґрупа ґен. Сміґлого. Східна Галичина, де оперували ґрупи ґен. Ромера (Рава — Львів — Жовка) і ґен. Розвадовского (головні напрямки: Львів — Красне, Львів — Бібрка й Львів — Перемишль); Тешинський Шлеск та, нарешті, Познань. Так було до 10. лютого. Але розділ "Познань" позначався вже зовсім дрібним друком. Це відповідало фактичному станові річей, бо на той час держави-переможці забезпечили полякам у тому районі корисну розвязку. Зовсім інакше стояла справа, скажім, на тешинському напрямку, де Антанта повинна була рахуватися також і з домаганнями другого свого спільника, або там, де вона не мала жадного впливу.

Нас особливо цікавило положення в Познані, де, такби мовити, "загрузла" значна кількість польських частин доброго німецького вишколу. Про активізм українців на Волині, або большевиків на мінському напрямку тоді не можна було й думати.

Звідомлення Українського Ґенерального Штабу з 18. лютого подавало: Південно-східна ґрупа. У напрямку Голта—Єлисавет спокійно. На відтинку Листунівка — Цвітково ворог справляє залізницю. У район Звенигородки прибуло 700 большевицької піхоти. Східний фронт. У напрямку Цвітково ворог веде розвідку від Таганчі на Миронівку тя справляє попсовану нашими залізницю. Під Києвом спокійно. Північний фронт. У напрямку Коростень, — Овруч гарматна й кулеметна стрілянина. На відтинку Сарни-Рівне наш наступ розвивається успішно. Ворог одійшов на ст. Моквий Західний фронт. На ковельському й Володимир-волинському напрямку беззмін.

Це звідомлення дає нам певний матеріял для оцінки тодішньої ситуації на Півночі й Сході та вказує також сферу, що офіційно знаходилася під керуванням Директорії, як рівнож дає образ боротьби, яка в той час зводилася до невеликих акцій вздовж залізничних шляхів.

Мимоволі повстає питання: що саме ослаблювало владу Директорії й де був ворог? — Відповідь на це дає згаданий вже вище доклад першого ґенерал-квартирмайстра: кожного дня, зовсім несподівано для влади, повставали все нові й нові фронти, які, зрештою, привели до появи 9. лютого "українського" уряду в Харкові на чолі з Раковським, а через 10 днів прийшло й до "вазсаєдінєнія" Радянської України з Радянською Московщиною. Щойно після цього провідники Соборної Української Республіки усвідомили собі катастрофальні перспективи. Наступило чергове перегруповання політичних сил. Ес-ери відкликали свій кабінет. До влади прийшли ес-деки та ес-ефи.

Голова уряду 3.У.Н.Р., Голубович, так характеризував тогочасний стан "Положення України тепер є дуже скрутне, вона загрожена війною на чотири фронти. На її землі наступають зі Заходу поляки й румуни, з Півночі й Сходу московські большевики та донці Краснова. Державності українській загрожує не тільки втрата землі, а цілком утрата незалежности, якще в народі не проявиться сила проти наступів сусідів" ("Стрілець", ч. 7). Це був тверезий голос, що його, на жаль, мало хто слухав.

Воно правда, також і в наших ворогів не все було гаразд. Про це свідчать голоси преси, і зокрема "Нова Реформа" з 15. січня ("Польща не може знайти внутрішньої сили та не може солідарно скупчитися навколо одної думки про відбудову й чинність").

У чомуж була ріжниця? — У тому, що серед так скрутних обставин Польща всеж зуміла у повній мірі використати допомогу своїх приятелів, тоді як ми не мали зовсім активних прихильників серед інших народів. Польська проблема стояла на порядку деннім в цілому світі, а наша для більшости чужих політиків була майже зовсім невідомою. Спроби перевести інформаційну працю ні в часи Центральної Ради, ні в часи Гетьмана та Директорії, не дали потрібних наслідків.

Я часто чув нарікання також і б. п. Головного Отамана на пасивність українського жіноцтва в справі інформаційної діяльности. Цілком слушно вказувано на ролю жінки в польській визвольній боротьбі. Відмічувано також і те, що навіть ген. Бертельмі, який був французьким відпоручником у Варшаві, мав дружину-польку. Правда, і наша недавня історія знає жінок, що безоглядно патріотично служили національній справі. Досить згадати Сушкову, Омельченкову, Пекарчукову й Мазуренкову. Але це булі рідкі ластівки. Наша справа ще чекає на те, щоби жінка-українка вступила в лави борців…

Я глибоко переконаний, що весь тягар інформаційної праці поляків лежав саме на жінках. Тому немало сприяла велика кількість мішаних, польсько-українських подруж у Галичині. Прокуратор Начальної Команди мігби для висвітлення цього послужити поважними матеріялами… Власне на контр-розвідчу працю Н.К. звернула належну увагу, бо від контрольних і демонстративних заходів у значній мірі залежить успіх кожної військової операції.

З цих міркувань усі наші штаби (за винятком 3. Корпусу) розташувалися в малих містечках. Я сам примістився в окремому фільварку. За цілий час мого перебування в Ходорові я особисто не бачив управителя фільварку.

Натомісць на Великій Україні прийшла "отаманія", що почала розтягати рештки ресурсів, які ще лишилися після революційної бурі. Весь тягар праці перебрав на себе гурт освічених старшин, але й над ними поставлено "інспектуру". Головний Отаман С. Петлюра так обгрунтовував (1922. р.) свою діяльність, як кировника військовими справами: "У справі орґанізації армії я все кирувався мотивами державними, бажаючи створити національну силу, на яку міг би опертись нарід в своїх державних стремліннях… В минулому я кирувався ріжними прийомами, щоб створити цю силу. Може де-кому ці прийоми здавалися незрозумілими, недоцільними, як от інспектура, чи випадкові формування (отаманів), — але в той мент, при певних історичних обставинах, при даних обставинах — ці засоби на мій погляд були єдиними, за допомогою котрих можна було певну програму в життя перевести. Коли я бачив, що "отаманщина" свою службу відслужила, свою ролю виконала, я з легким серцем її нищив, як "пережиток", обрізав її, як відрізують "сліпу кишку". Теж саме можна сказати й про інспектуру".

Я можу сказати, що інтереси діла безсумнівно вимагали, щоби, у критичний момент життя кадрів, Головний Отаман своїм, тоді дуже високим, авторитетом зупинив неймовірну нагінку на фахові військові кола. Зусиллями Січових Стрільців, Запоріжців і поодиноких осіб це невдалося полагодити в потрібній мірі.

Мусимо ствердити, що кожний день приносив усе більшу руїну військ Директорії — з ним повинна була рахуватися Начальна Команда Української Галицької Армії.

Деталізація пляну операції й перебіг її до 25. II.

Деталізація нашої операції слідуюча: 1. Корпус полк. Микитки більшістю своїх сил держить позиції на правому крилі (Сокаль — Белз — Рава), а частиною сил, разом з 2. Корпусом полк. Тарнавського, демонструє в околицях Львова; ці частини творять своїм розташуванням підкову, що відкрита на Захід; мета зусиль: тримати ворога під загрозою штурму передмість; центр зусиль 2. Корпусу лежить на його лівому крилі; важка артилерія має доповнююче завдання: бути па поготівлі для виконання вогневих наказів, у випадку штурму міста навіть з Півночі; на правому крилі ген. Кравс мав такеж завдання, як і підчас нашого першого наступу; головні сили 3. Корпусу мають перервати залізницю Перемишль — Львів на перегоні Судова Вишня — Городок; захоплення цього району й забезпечення його від ворожих протинаступів закінчувало першу фазу операції, яка мала створити необхідні обставини, якщо це булоб потрібним, для штурму міста не тільки фронтовими військами, але й скріпленням із запілля.

Плянуючи бої на досить широкому фронті, у бігу подій ми звужували його, чим розраховували підтримувати боєву пружність наших відділів, — навіть і при великих втратах. У цю операцію вступали ми вже із зброєю російського зразку, маючи сильні кулеметні засоби та полеві гармати. Слабше стояла справа з тяжкими гарматами.

На цьому місці не можна не відмітити успішної орґанізаційної праці наших гарматчиків. При всіх моїх відвідинах стверджував я поступ і велике захоплення