Розділ «НА УКРАЇНІ, 1917-1918»

Під оглядом військовим Київ у цю добу був дуже цікавий. Так, крім сталевих шоломів німецьких вояків, місто було повно молодих сердюків та офіцерів російської добровольчеської "Южної Армії". Значне побільшення останніх зясовувалося зривом переговорів з Совітами. Переважна більшість цих офіцерів втратила всі свої боєві вартости; перерву в революційних подіях вони вважали початком реакції, часто бешкетували й самі власними руками рубали гиляку, на якій гостинно їх умістив гетьманський уряд. Нема чого дивуватися, що свідоме національно й здавна гостинне населення міста їх просто ненавиділо. Мені самому, як мало поінформованому в доцільности і державній необхідности цих формувань, теж здавалося, що уряд цими формуваннями сам же собі лише ускладнює ситуацію. Це була гра з вогнем.

До того-ж було вже доведено й не раз (у Київі, Одесі й ин.), що ці сурогатні організми не здатні ставляти опір солідному ворогові. Що до українських сердюків, то тут до оцінки треба підходити з зовсім иншим мірилом. Властиво, була це колишня Гвардія, якій бракувало хіба ще загартованих традиціями кадрів. Це не значить, що там не було боєвих старшин, навпаки, але цього ще мало: — спільні переживання критичних моментів врешті сприяють витворенню в частинах військового духу, в основі якого все повніше лежить ясний і сильний своєю очевидністю національний ідеал. А на все це потрібно часу або безмежно фанатичної віри мас у свої ідеали й… — вождів. Хто хоче других запалити, мусить сам горіти.

Поза тим — то було військо українське, добрі паростки, з гарними перспективами.

В самому Київі сердюки мали симпатії, їх молодеча пісня, завзята постава всім були до вподоби. Особливо елегантно виглядав Кінний Сердюцький полк, артилерія та кінний дивізіон полк. Аркаса. Наскільки я собі схоплював провідну думку генерала Рогози, сердюки мали відіграти ролю взірця для инших військових організацій, розміщених по губерніях.

3 розмов, яких я відбув чимало (і які відріжнялися одна від другої в прогностиці), я все ж таки міг зробити висновок більш-менш задовольняючий, а саме: в бодай поверховий спокій, — нервам даний часовий спочинок. В царині зовнішніх зносин — наш престіж за кордоном піднявся. Дон та инші наші сусіди, між якими була й Польща, усталили з нами приязні відносини. Разом — на Сході Европи Україна веде перед.

Використовував я цю оазу і для відновлення старих знайомств та придбання нових звязків з людьми, яких революція винесла наверх.

Наш клюб "Родина" — на Пушкинській вулиці, — що на той час набув ролі української культурної фортеці, був добрим тереном для сходин людей найріжніших українських політичних переконань. Властиво, на цьому терені не переставав, більше ніж деінде, триматися контакт з гетьманцями українцями. Не здивувала мене пізніше звістка, що коли "добровольці" російські стали панами ситуації у Київі, — вони не проминули завдати цьому осередкові не лише фізичної шкоди, але й образи. Перебуваючи в клюбі, я бачив за спільною розмовою при одному столі політичних противників, бачив також, як у перервах до них з сусідньої кімнати (танцювальної салі) прибігали юнаки й дівчата в національних строях, що були ніби символом єдности, бачив це і став більше довіряти тим, які запевнювали мене, що ми напередодні певного політичного компромісу. Серед опозиції на нас, що заангажувалися в технічній співпраці з гетьманським урядом, починали дивитися, як на певний місток. Тимчасом, життя йшло, приносило сторонам не лише рожі, але й колючки, які болюче вбивалися в національне тіло.

Під усіма цими вражіннями відвідую генерального писаря Полтавця, прошу його прискорити мою авдієнцію; він обіцяє, а поки що розважає мене ріжними проектами уніформ; скаржиться, що в Міністерській Раді є й неприхильні до козацькоі справи.

Нарешті, я на авдієнції у пана Гетьмана. Це перший раз, коли мені довелося особисто бути йому представленим. Пан Гетьман попросив мене сісти, а сам, не зупиняючись, ходив по просторому кабінеті; зупинявся він лише хвилево, коли, очевидно, хотів, аби я глибше порозумів його думку. Ось передо мною образово переходить історія козацького діла в революційну добу, особливо виступають причини невдачі Вільного Козацтва. Далі спиняється моя увага на відродженню козацтва, вже як стану, як хліборобської, сильної й матеріяльно й мілітарно кляси, з яскравим національним забарвленням, — в противагу до "Протофісу" (Скорочене: "Промисловість, торговля, фінанси" — назва організації, що спричинилась до створення Гетьманату іпідтримала його, як переходову форму до "Єдиної неділимої."), який почав бути сталою загрозою національній справі, став державою в державі. Далі Гетьман говорив про те, що він вірить, що таке козацтво пройде до майбутньої Державної Ради й стане основою права, праці й порядку. Я був цілком задоволений з того, що мені було сказано, висловив свою згоду співпрацювати з Гетьманом у його намірах й дозволив собі зауважити, що, оскільки я знаю, умови Катеринославщини дозволяють поширити контингент козаків і в бік малозаможніх. Я обгрунтовував Гетьманові свою пропозицію численними ілюстраціями, які я здобув за свого першого побуту на Катеринославщині. Гетьман не спинив мене, скорше навпаки, корективи мої йому подобалися, він лише перестерігав мене, аби козацтва не засмічувати елементами хаотичними й хуліганськими.

Розмова з п. Гетьманом була для мене міродайною: вона надала мені віри, що після зорганізування здорової частини селянства, може вкінці знайдеться скоро якийсь творчий компроміс; виросла надія на те, що п. Гетьманові пощастить стати над всіма українськими напрямками, аби поставити їх міцним заборолом супроти Протофісу і зайдів, які вже надто використовували гостинність гетьманської України. Гетьманський палац я залишив у доброму настрої; я вже не потрібував більш себе інформувати; передо мною була нова справа, може найживіша для мене особисто, ніж усі инші, які я досі провадив. Я мріяв віддатися їй з найбільшою енергією, аби лише були бодай які-будь засоби та вистарчило часу, цього найважнішого моменту в боротьбі після волі до чину й ресурсів, який проте чомусь завжди в розрахунках стоїть на останньому місці.

Розділ ХІІІ

Знов на Катеринославщині. — Згода зреволюційною демократією. — "Василь Вишивавий". — Мій виступ а рефератом про Козацьку Справу перед заступництвом груп і партій попереджує щасливо подія 19. жовтня. — Висновки з безпосередньої стичності змасами

Я ще в Київі застеріг собі право взяти з собою на Катеринославщину групу своїх молодих старшин, прихильних до ідеї відродження козацтва, як стану, аби на початку своєї нової діяльности забезпечити себе персоналом для виконання служби інформації та звязку. А вже в самому Катеринославі я сподівався здобути перші необхідні старш. кадри. Свою чинність на Катеринославщині я розпочав з того, що увійшов передовсім у сталий контакт з членами філії Національного Союзу. Сюди, як це я передбачав, входили мої старі знайомі, з котрими я рік тому приєднував Катеринославщину до України. Тепер, у цій новій фазі розвитку революційних подій, справа полягала в тому, щоб в здобуту форму вкласти більший національний зміст, — однією з ділянок нового завдання саме була праця над мілітаризацією позитивних, державно-творчих мас губернії.

Матеріяльний бік справи був нашим слабим місцем, але, коли ми переберемо спис видних діячів України, то побачимо, що у великому відсотку всі вони були з Запорозьких земель, — брак матеріяльних запасів надолужувано солідарністю та відсутністю між лідерами — доктринерів.

Я не буду перераховувати осіб, які відгукнулися на заклик допомогти мені — Кошовому — виконати своє нове завдання, бо довелося б знову повторити ті самі імена й прізвища, біля яких формувався й розвивався український національних рух на Катеринославщині.

Хоч філія, як і цілий Національний Союз, були тоді ще в опозиції до гетьманського уряду, проте, очевидно, з тих мотивів, що обидва табори мали тенденцію порозуміватися, мені з філії сказано, що я можу числити на її моральне підпертя. Найшов я справедливими їхзауваження, що мої інформації якось не зовсім вяжуться з дотеперішнім загальним станом річей на Катеринославщині. "Подивіться, — казали мені, — губерніяльний староста (За Гетьмана Скоропадського, замість російських. "губернаторів" та "ісправників" і революційних "комісарів" — губерніяльних і повітових, — прийшли — губерніяльні і повітові "старости") на кожному кроці здушує прояви національного життя, нам відмовлено матеріяльних субсидій, з початком самої революції ми ніколи так бідно не стояли, — не маємо ні клюбу, ні взагалі навіть кутка, де могли-б зібратися. Залога теж у руках "малоросів". Не знаємо, як у Київі, але на периферіях національне життя змушене піти в підпілля; під оглядом соціяльним, внаслідок утисків, в масах шириться большевизм. Староста сам малосвідомий національно і звичайно малопоінформований, на прояви українського життя часто-густо кладе тавро большевизму…"

Повторяю, я не міг не визнати де в чому й правди, але для мене мусіла бути міродатною довірочна розмова зі мною п. Гетьмана, тому, по мірі своіх сил, я намагався через свою особу провести психольогічний місток від філії Національного Союзу до гетьманського палацу, чинність якого я вже почав відріжняти від чинности Уряду, хоч справедливість вимагає підкреслити, що й там мали місце змагання між таборами.

Для моєї справи, очевидно, не міг бути байдужим склад та інтенції команди VІІІ-го Українського Стрілецького Корпусу, що мала місцем постою Катеринослав. Тому дальший мій крок був — усталити офіційні звязки як з командіром корпусу, ген. Васильченком, так і генералом Діденком, якого мені рекомендували, як прихильника української національної ідеї. Одначе, холодний, навіть трохи іронічний прийом у команді корпусу відбив у мене охоту поглиблювати мої знайомства; до того-ж, трохи більше зорієнтувавшися в місцевих обставинах, я побачив, що в тому особливої потреби навіть і не було, бо я зауважив, що роскішні й великі покої Потьомкінського палацу — місця постою команди корпусу, — були в занедбанню й мало хто їх відвідував… Керуючим осередком був скорше штаб ХП-го Австро-Угорського корпусу, звідки, властиво, й виходили всі зарядження, навіть адміністративного характеру. Приводу на відвідини Штабу корпусу довго чекати не довелося. Необхідність рятувати від гострої кари кількох наших отаманів, прізвище одного з них я ще й досі памятаю — це був от. Воробйов, що надто не розрахували своїх сил, — привела й мене, за посередництвом поручника Чижа, до корпусу. Справедливість вимагає зауважити, що мої почуття, як Українця, в цьому штабі знайшли більший відгук. Може тут впливало й те, що до Корпусу належали наші Усусуси, на чолі яких стояла така особа, як полковник Вишиваний, який у всіх своїх поступованнях без застережень провадив яскраво українську політику.

Одним із перших моїх політичних виступів на Катеринославському терені була доповідь перед заступництвом політичних і громадських організацій про козацьке питання. Після неї я мав на меті пересунути нашу справу з моменту інформаційного в стадію чинности. Доповідь припала саме на двадцяті числа жовтня, тобто скоро після того (19.Х.), коли був віднайдений певний компроміс між консерваторами-Українцями (не малоросами) й національною опозицією, в наслідок якого в Раду Міністрів увійшло кілька членів Національного Союзу, переважно з його правого табору, а саме: з партії соціялістів-федералістів — П. Стебницький, М. Славінський, О. Лотоцький та П. Вязлов; крім того, український націоналіст з Полтавщини В. Леонтович. (Д. Дорошенко — вже був раніше). Ця подія для мене особисто була знаменною, — вона, на мою думку, відкривала перед Україною політичні перспективи, відроджувала віру, що з днем 19 жовтня розпочнеться ера організації такого державного осередку, який краще, ніж досі, знайде спільну мову в державницькими елементами наших соціал-демократів та соц. — революціонерів, між якими я особисто знав чимало високопатріотичних громадян.

Мені здавалося, що, спромігшися на цей крок з великим трудом, ми здобувалися на ситуацію, при якій можлива була успішна боротьба з нашими елементами анархічними (Махно) и антидержавними (большевики зправа й зліва). Рахував я також, що цим одночасно відкривалися гарні часи й для нашого козацького діла. 3 цими настроями і більшим моральним піднесенням я організував своє, згадане вище, побачення з видатними членами губернії. У своїх запросинах я не обминув ні одної групи, яка претендувала на те, щоб бути державнотворчою, себто, від так зв. групи власників-хліборобів аж до с. — р-ів Українців. Реагували на мій реферат, який я закінчив читанням грамоти гетьмана, ріжно. (Універсал Гетьмана від 16. жовтня та Командний склад Козацьких Кошів — дивись кн. Зенон Стефанів — Украшські збройні сила в 1917–1921 рр. Коломия Накладом В-ва "Наша Слава") Так, заступник найзаможнішої групи власників підкреслив лише негативні риси піднятої справи і взагалі поставився до мого заклику до співпраці з упередженням. Натомість, заступники хліборобів-демократів гаряче підтримували нашу ідею, обіцюючи допомогу. Так само поставилися й инші групи та партії.