Розділ «БІЙ ПІД КОРСУНЕМ (25-го - 26-го травня 1648 р.)»

Хоч сам бій тривав усього чотири години і закінчився біля полудня, то поодинокі групи поляків билися ще до пізнього вечора в лісі і над Россю.

Втрати поляків були великі: згинули 500 чоловік передової шляхти і старшин, решта ж попала в полон. Втекла лиш частина обозових чурів. Здобича, що попала в українські руки, була дуже велика. Величко подає разом здобичу з-під Жовтих Вод і з-під Корсуня, і з його опису бачимо, з яким зайвим обтяженням вибралися були поляки на воєнну виправу.

Втрати Хмельницького не були великі: 70 убитих і 95 ранених. Воно й зрозуміле, бо ж і бойова ситуація українських військ була дуже догідна. Козаки наступали з підготованих позицій та з ліса так, що поляки не мали змоги обстрілювати їх цільно тимбільше, що і внутрішній хаос не давав полякам оборонятися зорганізовано.

Другого дня в Гороховій Діброві відбувся святочний молебен, а опісля бенкет з нагоди перемоги. До бенкету запросили полонених шляхтичів, - а обозові чури одержали 25 куф горілки.

Сам Хмельницький провів декілька днів у Корсуні, а опісля вирушив з військом почерез Богуслав-Рокитну під Білу Церкву. По дорозі виловлювано ще втікачів так, що аж 31-го травня козаки станули під Білою Церквою. Кілька днів пізніше туди прийшов теж і хан з цілою ордою.

У Білій Церкві Хмельницький перевів організацію війська. Весь елемент, що не надавався для реґулярних військових одиниць, Хмельницький просто виділив і завернув назад додому. У війську залишилися лише досвідчені й вишколені бійці. Усіх інших Хмельницький "до роботи і податків привертає", - пише тогочасний очевидець. "І більше хлопів руських до них прибувало, - пише Радзівіл, - але Хмельницький їх усіх до плуга назад відсилає".

Завваження. Вислід бою під Корсунем залежав від розташування сил обох сторін, - а головно від здібнощів і творчої думки вождів.

Українські сили виявили деякі бойові ціннощі, яких недоставало полякам. Сам Остророґ оцінює українців (у листі від 17-го червня 1648 р.) такими словами: "це вояк з природи і з великим знанням" ("dowcipu wilkiego i z natury olnierz"). З того бачимо, що рішення Хмельницького - відкинути увесь неспосібний і невишколений елемент, - було правильне. Девіза гетьмана була: "не численність, але якість". Слаба сторінка українців була:

1) числова перевага польських сил та

2) слабе озброєння татар.

З тієї причини татари й не брали безпосередньої участи в самому бою. Вони лише викінчували поляків. Як під Жовтими Водами, так і під Корсунем головною зброєю татар був "масляк". У Міхаловського Раєцький описує, що від татарина в бою дістав кінською щокою по голові.

Плян Києва 1638 року (з "Тератургіми" А. Кальнофойського)

Перевагу поляків становила в головній мірі кіннота, якій українці не могли протиставити нічого рівновартного. Сам Любомірський, знаючи це, радив, щоб козакам протиставити просто німецьку піхоту, може, тим більше, що кошти, витрачені на кінноту, двічі більші.

Те, що корсунський бій - був типовим піхотним боєм, це особиста заслуга Хмельницького, який зумів поставити поляків у таку ситуацію. Поляки висунули свою кінноту як ударну групу, завданням якої було розбити український фронтальний спротив. Хмельницький, що докладно знав тактику тогочасних військ, зважився на маневр, щоправда, доволі рисковний, але в висліді - успішний. Він втягнув польську кінноту в тактичний мішок і знищив її піхотою. Цей маневр був небезпечний, бо добровільно заламлював опірну лінію українських військ. Але гетьман у своїх міркуваннях спирався на досвіді, на боєспосібності й відданості українського війська. Без тих духових прикмет, що визначають знаменитих вояків, важкий удар кінноти був би, без сумніву, українців заламав.

Саме ж польське військо з бойового погляду було добре вишколене й споряджене. Без сумніву, воно виявило теж велику боєздатність, коли зуміло боротися в Гороховій Діброві у безнадійному положенні декілька годин, - можна сказати до останнього кінця. Очевидно, виключити з цієї характеристики слід українців, що їх примушено служити в польських відділах, і які використовували всяку нагоду, щоб перейти до Хмельницького, і билися нерадо. Остророґ оцінив їх так: "Русі вірити ані її вжити не можна" - і радив на майбутнє творити лише польське й литовське народнє військо як єдино надійний елемент. Радив отже те, що Хмельницький вчинив був головною підставою своїх успіхів.

Польський похід під Корсунь ішов пиняво. Очевидно, Хмельницький докладно знав про всі рухи польського війська і, йдучи скорим маршем, зручно заскочив поляків під Корсунем, не давши їм змоги приготовитися до бою. Один тиждень спізнення в польському поході став вирішним чинником для висліду бою. Поляки не те, що не вепіли виконати усіх потрібних земляних робіт для охорони табору, але не змогли навіть устійнити провідної думки для переведення самої бойової акції. Польські високі старшини вину за загибіль війська опісля складали один на одного. Але немає сумніву, що вся вина спадає на Потоцького, який не виявив настільки рішучости, щоб прийняти бій з українцями або й витримати облогу. Бойові припаси поляків були великі. Напр., Остророґ обраховує, що амуніція й харчі вистачали для всього війська на два-три місяці.

Польська розвідка теж не стояла на висоті завдань, ба що більше - можна сказати, що її не було зовсім. Дрібні загони, що їх висилали поляки, під'їжджаючи на недалеку відстань, могли принести вістки лише з близького терену, та й то такі вістки, що мали короткотривалу бойову вартість. Напр., вістка про перехід козацьких військ почерез Тясьмин була спізнена, бо вже в декілька годин пізніш козацькі передові полки були під польським табором. Постійних же ж вісток про шлях походу українців, про їх силу, озброєння, наміри тощо - поляки не мали зовсім. Хмельницький навпаки, - мав провірені й певні вістки про поляків і до цих вісток достосовував не лише швидкість походу, але й силу війська (частина пішла була в терен виконувати місцеві дії) та тактичні маневри.

А вже ніраз не зрозуміла повна відсутність обезпечення польського табору на шляху Корсунь-Горохова Діброва. Такий похід поляків, як він відбувся на цьому шляху, це заперечення всяких засад тогочасної організації маршу в бойових умовах. Вислання передової охорони було б перестерегло поляків про засідку в лісі, або було б попередило хоча б про найсильніші укріплення в ярі Горохової Діброви. І зовсім правильні були голоси поляків: "Це з великим жалем і дивом чуємо, що наші так необережно виходили з окопів і що не мали "спекуляторес" (розвідувачів) над ворогом" (Міхаловський).

Врешті завершенням усіх наказів Потоцького було зарядження про організацію походу. Потоцький побоювався, що поляки, - а головно шляхта, - можуть використати найближчу нагоду до втечі і тому військові наказав іти піхотою. У висліді - на конях утікала обозова челядь, що при тій нагоді не забула пограбувати майна своїх власних панів. Одинока хоругва Корецького не послухала наказу Потоцького, і, скориставшися нагодою, втекла на власних конях.

Розглядаючи першу фазу бою під Корсунем, слід відмітити, що Хмельницький правильно розташував своє військо і мав намір обійти поляків з обох сторін. Якби татари були наспіли на час, обхоплення було б повне, з обох сторін. Без татар Хмельницький маскував лише обхід відсторони Корсуня, а зате висунув сильне ліве крило кліщів здовж річки і поза нею. Це вказує на те, що гетьман, мабуть, сподівався відступу поляків на захід, але не знав ще, яким шляхом відбуватиметься польський відворот. На всякий випадок частина лівого українського крила перейшла Рось і зайняла найближчу околицю. І щолиш коли Хмельницький розвідав, що поляки вибрали шлях почерез ліс, - головні сили лівого крила враз із частиною артилерії спішно зайняли позиції в Гороховій Діброві і там укріпилися.