Розділ «БІЙ ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ (29-го квітня - 16-го травня 1648 р.)»

Ще під час мобілізації польських військ великий коронний гетьман Микола Потоцький вислав на Січ до Хмельницького послів із пропозицією про замирення. Від Потоцького прибули полковники Кричевський і Хмелецький. Потоцький обіцював усунути непопулярних реєстрових старшин, обмежити сваволю "жидів-арендарів", що - як записує сучасник - "ексорбітували над козаками"; Хмельницькому ж обіцяв віддати Суботів.

Відповідь привезли посли на письмі: Хмельницький домагався уступлення всіх польських військ із України, привернення війську запорізькому всіх стародавніх прав, свобідного вибору гетьмана та високих старшин. Це була ясна відмова, то ж так цю відповідь зрозуміли й поляки. Скоро після того Потоцький скликав воєнну раду, на якій вирішено знищити Хмельницького та розбити його відділи ще заки повстання розгорнеться в затяжну війну.

Рухи обох військ. Коронний гетьман Потоцький обстоюав думку, що всієї збройної сили вживати не потрібно. Тому він і вислав тільки добірний відділ під командуванням свого сина Степана в напрямі Січі і цей відділ поділено яа дві частини:

1) суходільний відділ, складений з 11 хоругов, з однієї гусарської хоругви, складеної з 150 чоловік та двох гармат, далі ж - із 200 драґунів та з 1.500 реєстрових козаків з табором; ці відділи були кінні; крім того вони вели деяке число коней, приналежних до другого відділу, що плив Дніпром;

2) "водний" відділ, що поплив вниз Дніпром човнами; це були головно реєстрові козаки, число яких сягало 3000 люда.

Турецький аґа й яничари в парадному одязі

Суходільний відділ очолював сам Степан Потоцький і комісар реєстрових козаків Шемберґ. У „водному" відділі були: чигиринський полковник Михайло Кричевський, канівський полковник Войніловський, черкаський полковник Вадовський, черкаський осавул Барабаш, а далі ще полковники - Бутович, Ганджа, Джулай, Джалалий та інші.

В суботу, 25-го квітня 1648 р. в селі Воронівці українці польського війська, отже - реєстрові козаки й драґуни, склали урочисту присягу, а опісля вирушили в похід. Драґунів приділено до обслуги й оборони гармат, полк реєстрових вислано як передову частину, а решта реєстрових попливла Дніпром на човнах.

В тому ж самому часі Хмельницький вирушив із Січі та станув біля Жовтих Вод недалеко Дніпра, в місці, де "водний" відділ польського війська мав був висадитися на берег і рушити назустріч Потоцькому. Вибір цього місця Хмельницьким вказує на те, що він був не тільки добре поінформований про шлях походу обох відділів, але що наперід обговорив був з реєстровими козаками плян співдії. Ця змова мусіла була мати великий відсоток певности - інакше Хмельницький не міг би протиставитися Потоцькому в бою навіть з тими дуже добірними сотнями запоріжців, коли взаємовідношення людських сил було бодай як 300:3000, себто 1:10, навіть не враховуючи артилерії по стороні поляків та козаків "водного" відділу. Ввечері 25-го квітня Потоцький стояв уже на Цибульнику і звідти вислав на розвідку полковника реєстрових козаків Душинського. [6] Не чекаючи на поворот Душинського, Потоцький рушив в понеділок, 27-го квітня на Омельник, де й заночував. Наступного дня дійшов до Княжих Байраків, а в середу в полудне до Жовтих Вод і там поляків уперше обстріляли застави Хмельницького.

Зараз же в степу появилася татарська ногайська орда, але в поляків вона своїм виглядом викликала тільки погорду: татари були без луків, тільки з "масляками" й арканами та боялися наближуватися більш ніж на відстань стрілу. Від того дня почалися постійні перепалки малими силами. Навіть татари відважилися врешті зачепити поляків, але Потоцький цей наступ відбив і забрав полонених. Вже наступного дня відбулася в польському таборі воєнна нарада, на яку запрошено теж і реєстрових старшин. Була думка завернути назад до Крилова, але тому спротивилися якраз старшини реєстрових козаків, настоюючи на повне знищення Хмельницького. Аж пізніше виявилося, як пишуть очевидці в своїх звідомленнях, що таке становище реєстрових старшин стояло в зв'язку з їхньою змовою з Хмельницьким: поляки бо повинні б залишатися в степу так довго, поки не прийде "водний" відділ, що плив Дніпром і не получиться з Хмельницьким. Поразка молодого Потоцького піднесе на дусі українське військо, віддасть Хмельницькому в руки артилерію та багаті бойові припаси, а врешті - відомі визначні полководці реєстрових стануть по стороні Хмельницького.

Волоський вершник з 17-го ст.

Щоденні герці й сутички затягнулися до 12-го травня, коли то врешті наспів "водний" відділ і застав у пристані самого Хмельницького з його визначними старшинами. У міжчасі поляки окопалися. Роботами біля укріплень керував Сапєга доволі недбало й недоцільно. Всетаки поляки покопали рови та уставили вози, скувавши їх ланцюгами; залишили ж тільки два випадові проходи для зачіпних акцій та для коней, що їх треба було виводити на пашу поза табір у степ.

Фаза переговорів і боїв. 12-го травня під вечір "водний'' відділ висадився на берег і стрінувся з Хмельницьким та його старшинами. Як ця зустріч відбулася, не відомо. Козацьких джерел немає, а польські сучасники описують, що з табору чули тільки стрілянину, яка вказувала на радісне прийняття Хмельницького. Визначні реєстрові старшини перейшли на сторону повстання, козацтво теж і тільки деяких старшин, як от осавула Барабаша та інших, які скоріше до повстання були не пристали, абож які не втішалися серед війська довір'ям, - розстріляно й похоронено зараз над Дніпром. Другого дня, в середу - татари зайняли коней, що їх поляки були випустили з табору на пашу. Одночасно з табору вийшли реєстрові козаки та обі хоругви драґунів враз із своїми капітанами (їх прізвища не збереглися!) та на очах поляків перейшли до Хмельницького. Негайно крізь неборонений відтинок, утворений реєстровими, до табору вдерлися козаки Хмельницького і почали стіснювати збентежених поляків в один кут та забирати бойові припаси й зброю. Аж після довшого бою полякам ледве вдалося прогнати козаків з табору.

Того ж дня післяполудня татарський мурза запропонував полякам замирення. Польські старшини радо погодилися на таку розв'язку бойових дій. Та заки ще вирішили це питання, Хмельницький натиснув на них, висилаючи післанця з коротким запитом: "Хочете миру чи ні?" На ті слова поляки вислали двох парляментарів: білоцерківського полковника Бжухальського та корсунського полковника Чарнецького.

Мурза зажадав, щоб з табору вийшов сам Потоцький, мовляв, він має йому сказати щось важливе для його батька. Потоцький виїхав із 20-кінною охороною, але скоро побачив, що його оточують татари і завернув назад до табору. Хмельницький сказав послам, що випустить польський табір і погодиться щоб усі поляки вільно вернулися до коронного гетьмана під умовою, що негайно видадуть йому всі гармати з бойовими припасами. Поляки, не маючи іншого виходу, погодилися на таку умову. Зажадали тільки, що ґарантією умови мають бути взаємні закладники: з польської сторони полковники Бжухальський і Чарнецький, а з української - Кривоніс і Криса. Одночасно ж домовилися, що польський табір вирушить під охороною козаків, щоб "не набігти по дорозі лиха".

14-го травня Кривоніс і Криса прибули до поляків. Як описує сучасник, [7] обидва сотники приїхали на добірних конях і самі були зодягнені в барвисті дорогі шати та в бойові панцирі. Козаки негайно перебрали гармати й від'їхали. Почалися приязні розмови з закладниками, а згодом і бенкет з нагоди замирення. Бойові дії закінчено. До польського табору стали прибувати козаки Хмельницького, ніби в гості. Поляки не жаліли ні вин ні горілки, щоб тільки заспокоїти повстанців. Але по якомусь часі виявилося, що закладники зникли, а згодом почали розходитися й "гості".

Тоді Потоцький вирішив відступити без уваги на те, що трапиться. Але козаки, помітивши рух і поготівля в польському таборі, не дозволили полякам рушити з місця. На другий день не було ніяких бойових дій і козаки не появлялися в степу. Цим скористалися поляки, щоб вирушити в похід: склали невеличкий табір із 40 возів та ввечері при світлі смолоскипів вирушили в напрямі Княжих Байраків. Невеличкий, загублений серед безмежних степів таборик просувався безшумно на північ. Кожний там знав, що добра не ждати, і тільки прислухався до вісток про ворога. Так короткими словами описує один з-поміж поляків-сучасників ті настрої, що панували тоді в польському таборі.

Угорські гусари кінця 16-го ст.

Незабаром поляків обскочили татари, але вступати в бій не наважувалися. А раннім ранком, коли польський табір прибув до Княжих Байраків, там уже були козаки. На очах у поляків козаки підвели гармати й розпочали бій, що закінчився повною поразкою поляків. З табору мало хто вийшов. Багато згинуло, решта ж попала в полон до козаків або татар. В полон попали - поранений Потоцький, Шемберґ і Сапєга.

Хмельницький перевів реорганізацію своїх сил, що зросли приблизно до трьох тисяч козаків; головну увагу присвятив артилерії: зараз після бою дістав з Січі гармати і з ними вирушив проти головних польських сил.