Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД 1919-20 рр»

Важкий момент, який переживає наш рідний край, вимагає від нас великої самопожертви. Але ніщо в світі не дається без боротьби. Дворічною своєю боротьбою з ворогами України ви поставили перед усім світом справу визволення нашого народу. Всесвітній соціалістичний конгрес в Люцерні 3 серпня цього року одноголосно визнав Українську Самостійну Республіку. Весь демократичний і соціалістичний світ дивується нашій упертій і невпинній боротьбі зі своїми ворогами за національну і соціальну справедливість.

Успіхи наших ворогів недовговічні, бо на чужі гроші і чужою допомогою, а не своєю внутрішньою силою держаться сила Денікіна. Українська Народна Республіка держиться своїми власними силами і наперекір іншим лютим ворогам вона буде звільнена самостійно. Як раніше, так і тепер нашим кличем буде Самостійна Народна Республіка. Тільки в самостійній республіці трудовий народ України без різниці національностей здобуде собі землю, волю і громадянські та національні права.

Нехай живе вільний народ України і його незалежна Народна республіка.

Голова Директорії і Головний Отаман С. Петлюра. Голова Ради Народних Міністрів і міністр внутрішніх справ І. Мазепа. Міністр преси і пропаганди Т. Черкаський. Міністр праці О. Безпалко. Міністр єврейських справ П. Красний. Керуючий міністерством пошти та телеграфу І. Паливода. В.о. міністра народного господарства Г. Сопонар. Державний Секретар А. Шрамченко м. Любар на Волині, 2 грудня 1919 року».

Автори відозви, цілком зрозуміло, мали на меті в першу чергу публіку. Тому відозва як історичний документ не має важливого значення. Багато причин державної катастрофи не показано. Замість того наслідки не показаних причин у відозві фігурують як причини. Але відносно Української

Галицької Армії І тут нема слива «зрада».

Виступ Волоха рішуче не був причиною невдач уряду. Навпаки, він був одним із наслідків діяльності безхарактерних політиків, яким усе ввижалося, що от-от якийсь командуючий фронтовою частиною приженеться до Кам'янця і перевішає свій уряд. Причиною були цілком безпідставні страхи. Бо тільки анальфабет у політиці міг зробити таку річ. І це зробив нарешті Волох із своїм «демократичним військом».

Виступ Волоха є великою тактичною помилкою у політиці. Момент самоліквідації, а разом і повного фіаско, неминуче наближався до уряду, який хитався від шукання «соціальної справедливості» за рецептами Маркса до Антанти, яка мала «визнати і не допустити ло загибелі» таку «надійну протибольшевицьку силу».

Своїм передчасним виступом Волох зіпсував увесь ефект банкрутства есереької політики, яка абсолютно не відповідала ні вимогам життя, ні навіть хвилевим настроям населення, бо останнє в цей період не йшло дальше вліво поза демократичні засади управління державою і передачі конфіскованої землі у власність селянам.

Дійсні наміри «отаманського тріумвірату» заховані у відозві. Волох, Божко і Данченко все ж були патріотами і самі мали гарні наміри, але не мали для того належного розуму, щоби їх втілити в життя.

Не обійшлося і без демагогії. Бо порівнювати порядки, що заводив на Україні Денікін, з порядками, які були за гетьмана, є більше ніж сміливістю.

«Військо одержить від вищого командування ті завдання, які воно повинно далі виконувати» цілком відповідає «новому завданню, що покладається на армію» (з наказу Петлюри ч. 101).

Годиться звернути увагу на такий факт: відозва датована 2 грудня в м. Любарі, у той же час згадується виступ Волоха, який відбувся теж 2 грудня. Після виступу Волоха ні Петлюра, ні уряд більше в Любар не поверталися. Відозва писана безперечно не в Любарі. Залишаеться незрозумілим, для чого автори поставили дату 2 грудня говорили про Любарські події від 2–3 грудня як про факт, що відбувся.

Прочитанням відозви нарада закінчилася. І. Мазепа домовився В дивізіями побачитися у Липівці 15 грудня 1919 року.

7 грудня 1919 року армія розпочала свою мандрівку без окремого політичного центру.

---

Розділ ІІ

---

Виконання Українською Галицькою Армією параграфа 6-го договору з Денікіним. Договір про злуку українських армій. Жах білих росіян і його безпосередні наслідки. У «нейтральній смузі». Союз без політики.

Старший з командуючих дивізіями М. Омелянович-Павленко взяв командування над тою частиною українського війська, що вирішила продовжувати боротьбу з окупантами. Наказ Петлюри ч.101, який призначив його як командуючого армією, Омелянович Павленко довший час ігнорував. Перший наказ військам після виходу з району Любара мав такий початок: «Наказ по збірній групі (Київська, Волинська, Запорізька, Третя дивізії)» і мав підпис «Комгруп Збірної отаман Омелянович-Павленко»[10]. Тільки потім Омелянович-Павленко почав підписуватися як командуючий військом, а згодом як Командуючий Армією.

До 12 грудня армія зайняла район с. Юзефівки, м. Самгородка, с. Нової Греблі, с. Лосіївки. Ціла армія пройшла смугою, де були розташовані майже виключно частини Української Галицької Армії. Перейшовши на сторону росіян, галичани найретельніше виконували параграф 6 договору про те, що «Галицька Армії не буде воювати з армією отамана Петлюри».

У наказі Київської дивізії ч. 518 від 10 грудня (м. Пиків) говориться: «Ще раз звертаю увагу на необхідність коректних віднеси до галичан; обеззброєння їх може мати місце лише у випадках явно ворожих відносин до нас або за моїм (комдива) наказом». А в наказі армії ч. 2 від 13 грудня 1919 року зазначено: «Галицькій частини ніяких ворожих кроків (під час проходу через район їх розташування — Ю. Т.) проти нас не робили».

Фактично Українська Галицька Армія не тільки не робила ворожих кроків, а навіть допомагала нам, чим могла. Так, у м. Пикові, де стояла галицька артилерія, київська дивізія замінила свої старі гармати на нові. Опріч того, взято з десяток гарматних коней, за котрі видано розписку, що «коні взяті позичково в Української Галицької Армії і будуть повернуті їй при першій зустрічі».