Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД 1919-20 рр»

Непереможна віра в силу різних переговорів і паперових договорів, що неподільно панувала серед галичан, примусила нас піти на компроміс і згодитися вислати делегацію до червоних росіян. 27 грудня 1919 року від'їхала з Вінниці спільна делегація від обох українських армій в складі двох осіб — сотник Петрика (галичанин) і чотаря Веремієнка (наддніпрянець).

Вислання делегації не вплинуло на хід подій. Червоні росіяни, не звертаючи ніякогісінької уваги на всі наші делегації[20] посувалися на південь у райони, звільнені нами від Добровольчої Армії. Правда, вони з нашими делегаціями говорили. Але як говорили! Бодай ніколи пригноблені нації не діждали посилати делегації до своїх гнобителів. Говорили так, як говорив би хам в одежі джентльмена зі своїм рабом, а в той час ні на одну хвилину не зупиняв своїх заходів для знищення нас.

Наддніпрянська Армія теж не надавала значення переговорам з росіянами. Ми продовжували працю, покладаючись тільки на свої сили. Зате галичани вірили, їм не хотілося кидати районів, де лежали по шпиталях тисячі хворих на тиф стрільців та старшин. Їм так хотілося не рухатися з місця, що починали вірити в умови переговорів і щирість хоч би і яких обіцянок. А червоні росіяни обіцяли і обіцяли. Та не всяка віра рятує. Росіяни великі пани обіцяти, щоб ніколи не виконувати своїх обіцянок.

Не бажаючи розпочинати бійку з червоними росіянами, Начальна Команда Української Галицької армії залишила вінницю і від'їхала на південь. 30–31 грудня 1919 року галицькі частини вийшли з Вінниці, а 1 січня 1920 року там же у вінниці організувався Революційний Комітет Української Галицької Армії. Хто входив до складу, не відомо, бо не довелося бачити ні однієї відозви чи наказу, підписаних прізвищами членів комітету.

Найперше Революційний Комітет Української Галицької Армії творив «єдиний революційний фронт» з росіянами і, не чекаючи довго, підписав договір з Революційним Комітетом Поділля І (комітет російський) про перехід Української Галицької Армії на сторону Червоної Російської Армії. Залишається невиясненим, чому Революційний Комітет Української Галицької Армії підписував договір з російським комітетом Поділля, а не з уповноваженими представниками Російського політичного центру. Цей договір був визнаний пізніше майже цілою Українською Галицькою Армією.

Свої найближчі цілі Революційний Комітет Української Гадицької Армії оголосив у відозві «До галицьких стрільців і старший» Зміст відозви[21]такий: «Надійшла хвиля відповіді Денікінові иа київську зраду, шляхті на десятки тисяч інтернованих галицьких українців і плани супроти українського народу та державам Антанти за торг нашою кров'ю, почуваннями та землею. У Вінниці постав Ревком Української Галицької Армії, який поставив своїм завданням довести до швидкого порозуміння з тими українськими кругами, які стоять на платформі Української Радянської Соціалістичної Республіки, і, піддержуючи Український Радянський Уряд, стати основною частиною Української Червоної Армії

Українське Червона Армія понесе разом зі синьо-жовтим прапором червоний прапор революції…

Українське Галицька Армія має стати Червоною в цілості шляхом порядку і дотримуватися повної дисципліни.

Нашим стремлінням є, щоби це довершити разом з Наддніпрянською Армією і всіма іншими групами Українських Військ.

Теперішня збірна станиця Ревкому Української Галицької Армії, в яку мають зголошуватися всі галицькі стрільці та старшини, що виходять зі шпиталів або знаходяться на території, зайнятій радянськими військами, дбає про забезпечення галицьких українців». У кінці заклики.

Ні одним словом не згадано Росії (принаймні російської буржуазії як ворога України, уся увага звернена иа Дснікіна особисто. Щодо поляків та Антанти, то «помста» буле ціллю червоних росіян. Ледве чи серйозний політик захопився би помстою. Та воно й зрозуміло: не чиєму возі їдеш, того волю твори. Росіяни зразу заткнули би багнетами пельку новоявленим українським червоним державникам, якби останні натякнули хоч словом, що між росіянами є вороги українського народу. Червоні росіяни декларували себе великими приятелями визвольних змагань України.

Пояснювальною запискою до відозви є статті в «Червоному Стрільцеві» ч. 1 від 6 січня 1920 року. Усі ці статті і сама відозва зредаговані, мабуть, не без допомоги «Ревкому Поділля», бо як припустити, щоби хоч один з авторів не згадав про росіян як про ворога, хоч би в минулому. Усю попередню політику червоної Москви щодо України визнається помилковою. Де ж там?! Такі кадети революції, як тов… Ленін і Троцький, визнали справедливими домагання українських трудових мас на самостійне національне життя, визнали йому «повне право самому свобідно обрати свою форму державного устрою і життя» («Червоний Стрілець» ч. 1. «Всесвітня революція і Українська галицька Армія»).

Бідні члени Галицького Ревкому — вони забули (а може, і не знали), що Москва декларативно визнає все, що наразі їй не шкодить, але свої плани проводить у життя з повною послідовністю. Засоби боротьби за Українську Державу і засоби для будування її думав ревком знайти в спілці з росіянами.

Інціатори згоди з Денікіним не були щирими зі своїм союзником. Мали вони одну-однісіньку ціль — не загинути фізично, врятувати те, що ще осталося». Ідеї Денікіна не захоплювали ніяких кіл Української Галицької Армії. Зате діячі Ревкому Української Галицької Армії думали не так. Вони цілком щиро вірили в геніальність свого кроку. Вони готові були на труди і жертви. Ідея об'єднання всіх українських земель в одній державі. хоч для цього доводилося разом з національним прапором нести ще й червоний, захопила широкі кола Української Галицької Армії. Були тільки сумніви, чи буде так в дійсності, як говориться у відозвах. Але запевнення «велетів революції» робили свою справу. і повні надії, що Українська Армія, спираючись на Росію, понесе національний прапор в Галичину, вони охоче приєднували до національного червоний прапор

Українська Галицька Армія не ставила своєю ціллю всесвітню соціалістичну революцію. кличі, які лунати з червоної Москви і революція ставала засобом ло досягнення цілі, бо ціллю, як і раніше, залишалась Соборна Українська Держава. Во ім'я національної ідеї Українська Галицька Ар погоджувалася служити одночасно й ідеї інтернаціональній.

А головне, що інтернаціональна ідея не була ціллю і червоної Москви. Кличі всесвітньої соціалістичної революції використовувалися Москвою для суто національних цілей, якими були приборкання українців, знищення Польщі та «помста» Антанті, що сіла на місце слабої Туреччини над протоками. Цього діячі Галицького Ревкому ніяк не розуміли.

«Велети революції» ще в 1917 році визнати право всіх націй на «полноє самоопрсдєлєніє вплоть ло отдєлєнія» і посилали Червону Армію допомагати «самоопрєдєлятся». Після захоплення чужої національної території вони обов'язково «помилялися», а будучи побитими, каялися і знову не тільки «визнавали право на самостійне національне життя», а обов'язково йшли допомагати визвольній боротьбі, щоби знову обов'язково помилятися. Політика, котру запровадили росіяни в захопленій ними частині Галичини у 1920 році, показала, що, опанувавши Галичину, «велети революції» збиралися зробити свою чергову «помилку». Але для походу на Галичину росіянам стала би у пригоді Галицька Червона Армія.

Визнане право на самовизначення спокійнісінько лежало під охороною Московської Чрезвичайки, і якщо хто-небудь пробував здійснити це право, то його зараз же «безпомилково» посилалося до пращурів. Че-Ка — найнадійніша охорона для «самоопредєляющіхся»!

Але в Української Галицької Армії була одна конкретна ціль: хотілося охоронити українську озброєну силу до часу, поки ситуація не стане більш сприятливою для активної боротьби. Тому Українська Галицька Армія збиралася «стати осередком Української Галицької Червоної Армії», щоби цілі, зазначені у відозві, «довершити разом з Наддніпрянською Армією і всіма Групами Українських Військ». Беручи факт лише з боку бажання спасти від знищення українську озброєну силу, крок Ревкому Української Галицької Армії, безперечно, був більше доцільним, ніж перехід з тією ж метою до Денікіна. Останній сам гинув, і тільки зовсім короткозорі люди не бачили того, коли підписували договір. Той, хто гине сам, звичайно тягне до загибелі і свого союзника. Червоні росіяни тоді перемагали; вони годилися на певну автономію Української Галицької Армії. Тому надія зберегти від знищення Українську Галицьку Армію не була невиправданою. Ходило тільки про те, наскільки політичного хисту стане в галичан для того, шоби витримати лояльність до Росії аж до часу, поки дійсно можна буде «довершити» великі цілі, про котрі говорилося у відозві Ревкому.

До всього того у Києві формувався уряд у складі Петровського, Мануїльського і Затонеького. Галичани вірили, що є Український Радянський Уряд. Бо звідки вони могли знати, що то є російський уряд для України і що всі його члени одночасно є членами Російської комуністичної партії?