Розділ «II. МІФИ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ»

НВО, знаючи про сприятливе ставлення уряду Рейху до сіоністської діяльності в Німеччині і до сіоністських планів еміграції, вважає, що:

1) Може існувати спільність інтересів між встановленням в Європі нового порядку відповідно до німецької концепції і щирих сподівань жидівського народу, що знаходять своє втілення в Лехі.

2) Можливе співробітництво між новою Німеччиною і оновленою жидівською нацією.

3) Створення жидівської історичної держави на національній і тоталітарній основі, закріпленої договором з німецьким Рейхом, може сприяти в майбутньому посиленню позицій Німеччини на Близькому Сході.

За умови, що німецьким урядом будуть визнані національні прагнення руху за свободу Ізраїлю (Лехі), Національна військова організація (НВО) готова взяти участь у війні на боці Німеччини.

Співробітництво з рухом за звільнення Ізраїлю відповідало б останнім виступам канцлера німецького Рейха, у яких пан Гітлер підкреслював, що будь-які угоди і союзи припустимі з метою ізолювати та перемогти Англію.

За своєю структурою і своїм світоглядом НВО тісно пов'язана з європейськими тоталітарними рухами".

Джерело: Оригінальний текст німецькою мовою міститься в Додатку № 11, у кн. Д. Ізраелі. Палестинська проблема в німецькій політиці з 1889 по 1946 рік. Університет Бар План, Рамат Ган, Ізраїль, 1974, с. 316–317.

Згідно ізраїльській пресі, яка опублікувала дюжину статей на цю тему, нацисти ні на мить не сприймали серйозно пропозиції Штерна, Шаміра і їхніх друзів.

Переговори перервалися коли в червні 1941 року війська союзників заарештували у бюро нацистської секретної служби в Дамаску Нафталі Лубенчика — емісара Штерна і Шаміра. Інші члени групи продовжували контактувати аж до арешту британською владою Іцхака Шаміра в грудні 1941 року "за тероризм і співробітництво з нацистським ворогом".

Таке минуле не перешкодило Іцхаку Шаміру стати прем'єр-міністром і бути й сьогодні вождем потужної "опозиції", який особливо завзято виступає за продовження окупації Цізіорданії. Незважаючи на їхнє внутрішнє суперництво, сіоністські вожді переслідують у дійсності одну й ту саму расистську мету: шляхом терору та експропріації вигнати всіх корінних арабських жителів Палестини і залишитися її єдиними завойовниками та господарями.

Бен-Гуріон заявив:

"Бегін, безсумнівно, людина гітлерівського типу. Це расист, що бажає знищити всіх арабів заради своєї мрії про об'єднання Ізраїлю і готовий використовувати всі засоби для досягнення цієї святої мети".

Джерело: Е. Хабар. Менахем Бегін — людина і легенда. Делле Бук, Нью-Йорк, 1979, с. 385.

Сам Бен-Гуріон ніколи не вірив у можливість співіснування з арабами. Чим менше арабів залишиться в межах майбутньої держави, тим краще. Він не говорив цього відкрито, але враження, що залишалося від його виступів і зауважень, було однозначним: великий наступ проти арабів повинний не тільки відбити їхні атаки, але й максимально зменшити відсоток арабського населення в Ізраїлі.

"Його можна обвинувачувати в расизмі, але тоді треба було б розпочати процес над всім сіоністським рухом, що заснований на принципі чисто жидівської цілісності Палестини".

Джерело: Бар Зохар, цит. тв., с. 146.

На процесі Ейхмана в Єрусалимі генеральний прокурор Хаїм Коен закликав суддів:

"Якщо це не збігається з вашою філософією, ви можете критикувати Кастнера… Але про яке співробітництво йдеться? У нашій сіоністській традиції завжди проводився відбір еліти для організації імміграції в Палестину… Кастнер не робив нічого іншого".

Джерело: Судовий протокол 124/53. Єрусалимський окружний суд.