Розділ «II. МІФИ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ»

Держава Ізраїль зайняла місце колишніх колонізаторів і почала діяти такими ж методами. Наприклад, кошти на розвиток іригації розподілялися дискримінаційним чином, так що сіоністські окупанти систематично вигравали: з 1948 по 1969 рік площа зрошених земель збільшилася в жидівському секторі з 20 000 до 164 000 га, в арабському — з 800 до 4100 га. Колоніальна система, таким чином, продовжувала існувати і навіть стала більш жорстокою. Доктор Розенфельд у своїй книзі "Арабські робітники-мігранти", опублікованої Ієрусалимським жидівським університетом в 1970 році, визнає, що арабське сільське господарство було більше процвітаючим за часів британського мандата, ніж сьогодні.

Сегрегація проявляється і у житловій політиці. Президент ізраїльської Ліги прав людини доктор Ізраїль Шахак, професор Ієрусалимського університету, у своїй книзі "Расизм держави Ізраїль" (с. 57) повідомляє нам, що в Ізраїлі існують цілі міста (Кармел, Ілліт, Хацор, Арад, Міцфен-Рамен і інші), де законом заборонено жити нежидам.

На рівні культури панує той же самий дух колоніалізму. "Міністр національної освіти в 1970 році запропонував ліцеїстам два різних варіанти молитви Іцкар: в одному говориться, що табори смерті були побудовані "диявольським нацистським урядом і німецькою нацією вбивць", в іншому більш узагальнено "німецькою нацією вбивць". Обидва варіанти містили заклик до Бога "помститися на наших очах за кров жертв".

Джерело: "Шукаю моїх братів". Міністерство освіти і культури. Єрусалим, 1990.

Ця культура расової ненависті приносить свої плоди.

"Слідом за Кахана все більше число солдатів, переймаючись історією Геноциду, винаходить найрізноманітніші сценарії винищування арабів, — згадує офіцер Ехуд Правер, відповідальний за виховання армії. — Це дуже тривожно, що геноцид може в такий спосіб виправдувати жидівський расизм. Ми повинні відтепер знати, що необхідно трактувати не тільки проблему геноциду, але й походження фашизму, пояснювати його природу і небезпеку для демократії". Згідно Праверу, "багато солдатів схильні вірити, що Геноцид може виправдати будь-які безчесні дії".

Джерело: Том Сєгев, цит. тв., с. 473.

Проблема була поставлена абсолютно чітко ще до виникнення держави Ізраїль. Директор Жидівського національного фонду Йосип Вейц писав в 1940 році:

"Нам має бути зрозуміло, що в цій країні немає місця для двох народів. Якщо араби її залишать, нам її вистачить. Немає іншого засобу, крім як перемістити всіх; не можна залишити ніякого села, жодного племені… Потрібно пояснити Рузвельтові та всім лідерам дружніх держав, що земля Ізраїлю не така маленька, якщо всі араби з неї підуть і якщо кордони будуть трохи зміщені на північ уздовж ріки Літанії й на схід, на Голанські висоти".

Джерело: Йосип Вейц. "Щоденник", Тель-Авів, 1965 рік.

В ізраїльській газеті "Єдіот Ахронот" від 14 липня 1972 року Іорам Бен Порат напористо змалював мету, якої потрібно досягти: "Обов'язок ізраїльських керівників чітко і сміливо пояснити громадській думці ряд фактів, про які згодом забули. Перший з них: немає ні сіонізму, ні колоніалізму, ні жидівської держави без вигнання арабів і експропріації їхніх земель".

Ми знову опиняємося в рамках строгої логіки сіоністської системи: як створити жидівську більшість у країні, населеної корінними жителями, палестинськими арабами?

Політичний сіонізм запропонував єдине рішення, що випливає з його колоніалістської програми: здійснити колонізацію, вигнавши палестинців і стимулюючи жидівську імміграцію.

Вигнання палестинців і захоплення їхніх земель здійснювалися навмисно та систематично. У часи декларації Бальфура сіоністи володіли всього 2,5 % землі, після рішення про розділ Палестини — 6,5 %, в 1982 році — 93 %.

У корінного населення відбирали землю методами самого жорстокого колоніалізму, причому сіонізм надавав їм особливо помітного расистського забарвлення.

Перший етап мав характерні риси класичного колоніалізму — йшлося про експлуатацію місцевої робочої сили. Це був метод барона Едуарда де Ротшильда, як він використовував в Алжирі на своїх виноградниках дешеву робочу силу фелахів — так він просто поширив свою сферу діяльності на Палестину, експлуатуючи на своїх виноградниках уже не алжирців, а інших арабів.

Після поразки революції 1905 року з Росії прибула нова хвиля іммігрантів. Замість того, щоб продовжувати боротьбу в Росії разом з російськими революціонерами, ці дезертири переможеної революції привезли в Палестину дивний "сіоністський соціалізм": вони створювали кооперативи ремісників і селянські кібуци, виганяючи палестинських фелахів, щоб побудувати економіку, яка спирається на жидівський робітничий клас та жидівське селянство. Від класичного колоніалізму англійського або французького типу був здійснений перехід до колонізації за логікою політичного сіонізму із стимулюванням припливу іммігрантів, для яких резервувалися земля та робочі місця. Тепер мова йшла про заміну палестинського народу іншим народом і, зрозуміло, про захоплення земель.

Відправною точкою для цієї грандіозної операції було створення в 1901 році Жидівського національного фонду з одною особливістю що відрізняла його від інших форм колоніалізму: куплену ним землю не можна було не перепродувати, ні навіть здавати в оренду нежидам.

От ще два закони, які стосуються Кєрєн Каймет (Жидівського національного фонду. Закон прийнятий 23 листопада 1953 року) і Кєрєн Хайєсод (Фонду реконструкції. Закон прийнятий 10 січня 1956 року). "Ці два закони, — пише професор Клейн, — дозволили перетворити ці товариства, які отримали ряд привілеїв". Не перераховуючи ці привілеї, він просто відзначає той факт, що землі, які належать Жидівському національному фонду, оголошені землями Ізраїлю, а основний закон проголосив невідчужуваність цих земель. Це один із чотирьох основних законів — елементів майбутньої конституції, якої немає дотепер, і через 50 років після створення Ізраїлю. Прикро, що цей учений-юрист при його звичайній турботі про точність не дає ніяких коментарів щодо цієї " невідчужуваності". Він не дає навіть визначення: земля, "врятована" Жидівським національним фондом, це земля, що стала, жидівською: вона ніколи не може бути продана або здана в оренду не жидові, і не жид не має права її обробляти.

Чи можна заперечувати, що цей основний закон передбачає расову дискримінацію?